Світлана Лєвашова




НазваниеСвітлана Лєвашова
страница9/122
Дата04.09.2012
Размер9.76 Mb.
ТипДокументы
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   122

10. Будні


Я чесно, як усі нормальні діти, ходила до школи, робила уроки, бавилася з моїми “звичайними” друзями… і безмірно нудьгувала за іншими, моїми незвичайними, виблискуючими “зоряними друзями”. Школа, на жаль, теж мала для мене свої складнощі. Я почала ходити туди з шести років, оскільки під час перевірки з’ясувалося, що я могла б піти до третього-четвертого класу, що, звичайно, нікому не сподобалося. Шкільні друзі вважали, що мені все дається дуже легко, а їхні мами мене за це просто чомусь не злюбили. І вийшло, що в школі я майже весь час теж проводила сама.



Світлана з мамою



У мене була лише одна справжня шкільна подруга, дівчинка, з якою ми просиділи за однією партою всі дванадцять шкільних років. А з іншими дітьми стосунки чомусь усе не налагоджувалися. І не тому, що мені цього не хотілося, чи тому, що я не старалася – навпаки. Просто в мене завжди було дуже дивне відчуття, неначе ми всі живемо на різних полюсах... Домашні завдання я майже ніколи не робила або, точніше – робила, але це в мене займало всього декілька хвилин. Батьки, певна річ, завжди все перевіряли, але оскільки зазвичай помилок не знаходилося, в мене залишалося дуже багато вільного часу. Я ходила в музичну школу (навчалася грі на фортепіано і співу), займалася малюванням, вишивала і дуже багато читала. Але все одно вільного часу в мене завжди залишалося достатньо.

Була зима. Усі сусідські хлопчиська каталися на лижах, тому що були старшими за мене (саме вони й були в той час моїми найкращими друзями). А мені діставалося тільки катання на санках, яке, за моїм поняттям, годилося лише для малят. І, звичайно ж, мені теж шалено хотілося кататися на лижах!..

Нарешті мені якимсь чином вдалося “дійняти” мою м’якосерду маму, і вона купила мені найменші лижі, які лише можна було дістати. Я була на сьомому небі від щастя!!! Одразу ж помчала сповістити сусідських хлопчаків і того ж дня була готова перевірити свою обновку. Зазвичай вони ходили кататися на велику гору біля річки, де колись був княжий замок. Гірки там були вельми і вельми високі і, аби з них спускатися, були потрібні хоча б якісь навички, на той момент, на жаль, у мене відсутні…

Але, звісно, я не збиралася нікому поступатися. Коли нарешті хекаючи і пітніючи (попри 25-градусний мороз!), я видерлася за іншими вгору, мені, чесно кажучи, стало дуже страшно. Ромас, один із хлопчаків, запитав, чи не хочу я спершу поглянути, як вони спускатимуться, але я, звичайно ж, сказала “ні”... і вибрала найвищу гірку. Ось тут, як то кажуть, бог мене і покарав...

Я достеменно не пам'ятаю, як мені вистачило сміливості відштовхнутися і пуститися вниз. Але що я прекрасно пам'ятаю – то це справжній острах від дикого свисту вітру у вухах і картинку дерев внизу, що дуже швидко наближалися… На моє щастя, я не врізалася в дерево, але з розмаху зачепилася за величезний пеньок… Мої бідні новенькі лижі розлетілися на друзки, а я відбулася маленьким ударом, якого від обурення навіть не відчула. Так плачевно закінчилася моя коротка, але вельми барвиста лижна “епопея”… Щоправда, набагато пізніше я дуже полюбила лижі і каталася годинами з татом у зимовому лісі, але вже ніколи не любила гірки.



Світлана зимою



Після такого образливого фіаско далі займатися якимсь зимовим спортом у мене, звичайно, жодного бажання не було. Тому, аби хоч якось заповнити мій вільний час, я прагнула якомога більше читати. І тут знову сталося дещо непередбачено-новеньке…

Я читала заданий урок, який мені не дуже подобався, і, звичайно, мені дуже хотілося швидше закінчити. Раптом я помітила, що читаю якось уже дуже швидко. Виявилось, що я читаю не так, як звично – горизонтально, а вертикально – зверху вниз… Спочатку я сама дуже здивувалася. Це було незвично і трішки дивно. Але оскільки до дивацтв мені було не звикати, я спробувала знову. І це направду виявилося набагато швидше. Відтоді я вже майже завжди читала зверху вниз, лише від цього чомусь набагато більше втомлювалися очі. Зате так було швидше, і надалі спосіб “швидкого читання”, як я його називала, рятував мене багато разів.

Інші чудеса теж траплялися постійно, але я вже стала набагато обережнішою і не квапилася ділитися навіть із найближчими мені людьми. Спочатку було від цього трішки сумно і гірко, але потім я звиклася, і здавалося, що життя має бути саме таке, у всякому разі моє. Самотність не створена для дитини, точнісінько, як і дитина не створена для самотності… Але на жаль, часом життя буває з нами безжалісне і не звертає уваги, подобається нам те або інше чи ні. А також можливо, що все це відбувається з якихось, до певного часу прихованих від нас причин, сенс яких, пізніше відкрившись, сильно когось здивує, а когось так і залишить довго і сумно гадати: “а що ж з нами було б, якби”…
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   122

Похожие:

Світлана Лєвашова iconДиректор Департаменту охорони здоров’я та соціальних питань Світлана Горбунова-Рубан
Організаційний розвиток ігс харкова: куди рухаємося та чого бракує (фото, відео)
Світлана Лєвашова iconГоловний редактор газети «Гарт»(Чернігів), лауреат Шевченківської премії; Володимир Загорій
Світлана Короненко заступник директора каналу «Культура» Національної радіокомпанії Україна
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница