Світлана Лєвашова
Скачать 9.76 Mb.
|
8. ПрощанняДо мене підійшли дві жіночі сутності і ніби обійняли з обох боків, хоча фізично я цього зовсім не відчувала. Ми виявилися всередині незвичайної будівлі, що нагадувала величезну піраміду, всі стіни якої були цілком і повністю списані дивними незнайомими письменами. Хоча, придивившись, я зрозуміла, що вже бачила такі самі письмена в найперший день нашої зустрічі. Ми стояли в центрі піраміди, коли раптом я відчула дивний ”електрострум“, що виходив від обох жіночих сутностей просто в мене. Відчуття було таким сильним, що мене гойдало з боку в бік, і здавалося, що всередині починає щось зростати… Потім чоловіча сутність з виблискуючою короною протягнула руки в мій бік і… світ змінився… Довкола мене закрутився сліпучо яскравий кришталевий смерч, який повністю “ізолював” мене від друзів. Коли смерч розпався, довкола мене була дивна чорна гола Земля… Я знаходилася незрозуміло де і, знову ж таки, була зовсім сама. Але чомусь не було страшно. Я відчувала, що мені намагаються щось показати і що я обов'язково повинна спробувати це побачити. Раптом з'явилося вельми страшне відчуття абсолютної порожнечі. Не було нічого – ні світла, ні звуків, ні опори під ногами. Я висіла “ніде”… Єдине, що я бачила перед собою, була куля, що світилася (як я тепер розумію, це була Земля). А всередині неї палало зеленим вогнем яскраве “яйце”. Потім воно почало зростати і змінюватися, стаючи дедалі яскравішим і прозорішим. Від нього на всі боки потягнулися сотні зелених “мостів”, а в кінці кожного з них була “інша” Земля… Я не знаю, як це можна по-іншому пояснити, але це і справді була наша Земля, лише кожна з них виглядала зовсім по-різному, неначе знаходилася в іншому часі або вимірі… Я не розуміла, що це було, але абсолютно точно знала, що повинна це запам'ятати. І докладала усіх зусиль. Раптом усе зникло, і я знову виявилася всередині тієї самої величезної піраміди і побачила всіх своїх сяючих “друзів”. Їх було знову дванадцять, і вони так само, як і вперше, стояли по колу, а я – всередині. Лише цього разу, окрім струмуючого від них тепла, я відчувала ще й дивний глибокий смуток. І я зрозуміла, що вони прийшли прощатися… На свій великий подив, я сприйняла це дуже спокійно, неначе знала, що це не назавжди. Вони підходили поодинці і клали мені праву руку на груди, від чого ставало неймовірно тепло і спокійно. Дотик кожного залишав у мені різний колір, що світився, і під кінець моє тіло сяяло дванадцятьма дивовижно яскравими, мінливими кольорами. Я знову почула дивну музику всередині себе, і все зникло… Більше я не пам'ятала нічого. 9. Пробудження
На моє величезне полегшення, тієї ночі вона не сказала нічого. Можливо, навіть і не знала, що сказати. Але наступного ранку вікна в моїй кімнаті надійно забили. Мама не поверталася до цього випадку ще тижнів зо два, ніби даючи мені час обдумати “скоєне”. Але мені від цього ні трішки не легшало. Тато в той час був у відрядженні, і я від щирого серця сподівалася, що можливо якось “пронесе” і до його приїзду все забудеться. Та де там… Одного прекрасного ранку, перед відходом на роботу, мама сказала, що хоче зі мною поговорити. Ну й звичайно, для мене не було великої таємниці, про що… Мама була, як завжди, ласкавою і теплою, але я всім своїм єством відчувала, що вся ця історія її гнітить і що вона насправді не знає, з чого почати. Ми говорили дуже довго. Я, як могла, намагалася їй пояснити, як багато все це для мене означає і як страшно було б для мене все це втратити... Але здається, цього разу я її насправді злякала, і мама заявила, що, якщо я не хочу, аби вона розповіла все це батькові, коли він повернеться з відрядження додому, я повинна обіцяти, що таке більше не повториться ніколи. Вона не розуміла, що всі ці мої дивні дикі “сюрпризи” зовсім не відбуваються з моєї волі, і що я майже ніколи не знаю, коли те чи інше станеться… Але оскільки думка батька для мене означала більше, ніж усе решта, я дала мамі обіцянку, що не робитиму нічого такого, наскільки, звичайно, це залежатиме від мене. На це й пристали. |
Похожие:
 | Директор Департаменту охорони здоров’я та соціальних питань Світлана Горбунова-Рубан Організаційний розвиток ігс харкова: куди рухаємося та чого бракує (фото, відео) | | Головний редактор газети «Гарт»(Чернігів), лауреат Шевченківської премії; Володимир Загорій Світлана Короненко заступник директора каналу «Культура» Національної радіокомпанії Україна |