Світлана Лєвашова




НазваниеСвітлана Лєвашова
страница6/122
Дата04.09.2012
Размер9.76 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   122

6. Перший контакт


Через шість місяців після смерті мого дідуся сталася подія, яка, за моїм поняттям, заслуговує на особливу згадку. Була зимова ніч (а зими в той час у Литві були дуже холодними!). Я щойно лягла спати, як раптом відчула дивний і дуже м'який “поклик”. Неначе хтось кликав мене звідкись здалека. Я встала і підійшла до вікна. Ніч була дуже тиха, ясна і спокійна. Глибокий сніговий покрив блищав і переливався холодними іскрами по всьому сплячому саду, неначе відблиск безлічі зірок спокійно ткав на ньому свою мерехтливу срібну павутину. Було так тихо, неначе світ застиг в якомусь дивному летаргічному сні…

Раптом просто перед моїм вікном я побачила жіночу фігуру, що світилася. Вона була дуже високою, понад три метри, зовсім прозорою і виблискувала, неначе була виткана з мільярдів зірок… Я відчула дивне тепло, що випливало від неї, обволікало і ніби кликало кудись. Незнайомка змахнула рукою, запрошуючи йти за нею. І я пішла. Вікна в моїй кімнаті були дуже великими і низькими, нестандартними за нормальними мірками. Внизу вони доходили майже до землі, тож я могла вільно в будь-який час вилізти назовні. Я пішла за своєю гостею, не відчуваючи щонайменшого страху. І що було дуже дивно – зовсім не відчувала холоду, хоча на вулиці в той момент було градусів двадцять нижче від нуля, а я була лише в дитячій нічній сорочечці.

Жінка (якщо її можна так назвати) знову змахнула рукою, ніби запрошуючи йти за нею. Мене дуже здивувало, що нормальна “місячна дорога”, раптом змінивши свій напрям, “пішла” за незнайомкою, наче створюючи стежину, що світилася. І я зрозуміла, що повинна йти саме туди. Так я пройшла за моєю гостею до самого лісу. Скрізь була така ж щемлива, застигла тиша. Усе довкола виблискувало і переливалося в мовчазному сяйві місячного світла. Увесь світ неначе завмер в очікуванні того, що мало от-от статися. Прозора фігура рухалася далі, а я, як заворожена, йшла слідом за нею. Усе ще не з'являлося відчуття холоду, хоча, як я потім зрозуміла, я весь цей час йшла босоніж. І що також було вельми дивним, мої ступні не провалювалися в сніг, а ніби пливли поверхнею, не залишаючи на снігу жодних слідів...

Нарешті ми підійшли до невеликої круглої галявини. І там… освітлені місяцем, по колу стояли надзвичайно високі виблискуючі фігури. Вони були дуже схожі на людей, лише зовсім прозорі та невагомі, як і моя незвичайна гостя. Усі вони були в довгому одязі, що розвівався і був схожий на білі мерехтливі плащі. Чотири фігури були чоловічими, із зовсім білим (можливо сивим), дуже довгим волоссям, перехопленим на чолі обручами, що яскраво світилися. Дві фігури жіночі, дуже схожі на мою гостю, з таким же довгим волоссям і величезним виблискуючим кристалом в середині чола. Від них виходило те саме заспокійливе тепло, і я якимсь чином розуміла, що зі мною нічого поганого не може трапитись.

Я не пам'ятаю, як опинилася в центрі цього кола. Пам'ятаю лише, як раптом від усіх цих фігур пішли зелені промені, що яскраво світилися і з'єдналися просто в мені, в ділянці, де мало бути моє серце. Усе моє тіло почало тихо “звучати”… (не знаю, як можна було би точніше визначити мій тодішній стан, тому що це було саме відчуття звуку всередині). Звук ставав дедалі сильнішим, моє тіло стало невагомим, і я повисла над землею так само, як ці шестеро фігур. Зелене світло стало нестерпно яскравим, цілком заповнюючи моє тіло. З'явилося відчуття неймовірної легкості, ніби я ось-ось збиралася злетіти. Раптом у голові спалахнула сліпуча веселка, неначе відчинилися двері, і я побачила якийсь зовсім незнайомий світ. Відчуття було дуже дивним – неначе я знала цей світ дуже давно й водночас не знала його ніколи.

Як мені пізніше пояснив мій чоловік, я побачила в той момент Священну Даарію, далеку і дивовижну прабатьківщину наших предків. Але тоді я була всього лише маленькою дівчинкою і бачила лише незвичайної краси кришталеве місто, схоже на одне з дивовижних міст моїх казок… Потім ці видіння раптом зникли і з'явилися інші, вже зовсім не зрозумілі. Перед моїми очима пропливав потужний іскристий потік якихось незнайомих знаків, схожих на дивні і дуже красиві літери… (які я пізнала набагато пізніше, читаючи старовинні слов'янські Веди). Я побачила величезні кришталеві сходи, такі високі, що створювалося враження, неначе вони йдуть в нікуди. І один із шести показав, що я повинна йти ними угору.

Це було незвичайно – я зовсім не відчувала свого тіла, воно було повністю невагомим! На самісінькому верху чекали ще шість високих фігур, що світилися, на голові однієї з яких виблискувала дивовижної краси корона. Вона сяяла і переливалася мільйонами кольорів (яких я ніколи не бачила на Землі!) і весь час міняла форму. Потім я звичайно дізналася, що це були просто енергетичні структури дуже високої сутності (які найчастіше нагадують корону), але тоді це було справді цілком незвично й до болю красиво…

Я знову якимсь чином опинилася в колі, лише тепер фігур, що світилися, довкола мене вже було дванадцять. Знову почулося дивне звучання. І я побачила себе в дивному кришталевому яйці, яке було наче зібрано з безлічі діамантових кристалів. Фігури кудись зникли, залишилася я сама. Раптом кожен із цих кристалів почав яскраво світитися, і я відчула себе зовсім “дірявою”. Неначе в моєму тілі раптом відкрилися мільйони дірок, через які з кожного кристалу в мене полилася якась дивна тепла музика. Було так дивовижно добре, що захотілося плакати… Більше я не пам'ятала нічого.

Опритомніла я вранці в своїй кімнаті, прекрасно пам'ятаючи кожну деталь того, що сталося минулої ночі і абсолютно точно знаючи, що це був не сон і не моя уява, а що це було справжнє і реальне – як це було зі мною завжди. Але навіть якщо б мені дуже хотілося в цьому сумніватися, наступні події начисто стерли б найскептичніші мої дитячі думки, якби такі навіть були.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   122

Похожие:

Світлана Лєвашова iconДиректор Департаменту охорони здоров’я та соціальних питань Світлана Горбунова-Рубан
Організаційний розвиток ігс харкова: куди рухаємося та чого бракує (фото, відео)
Світлана Лєвашова iconГоловний редактор газети «Гарт»(Чернігів), лауреат Шевченківської премії; Володимир Загорій
Світлана Короненко заступник директора каналу «Культура» Національної радіокомпанії Україна
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница