Світлана Лєвашова




НазваниеСвітлана Лєвашова
страница3/122
Дата04.09.2012
Размер9.76 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   122

2. Друг





Василь Никандрович Серьогін


Відколи я себе пам'ятаю, більша частина моїх найбільш ранніх дитячих спогадів була пов'язана саме з лісом, який дуже любила вся наша сім'я. Ми жили дуже близько, буквально за кілька будинків, і ходили туди майже щодня. Мій дідусь, якого я обожнювала всім своїм дитячим сердечком, був схожий для мене на доброго лісового духа. Здавалося, він знав кожне дерево, кожну квітку, кожного птаха, кожну стежину. Він міг годинами розповідати про цей, для мене зовсім дивний і незнайомий світ, ніколи не повторюючись і ніколи не втомлюючись відповідати на мої безглузді дитячі питання.

Ці вранішні прогулянки я не міняла ні на що й ніколи. Вони були моїм улюбленим казковим маленьким світом, яким я не ділилася ні з ким. На жаль, лише після багатьох років я зрозуміла, ким насправді був мій дід (до цього я ще повернуся). Але тоді це був просто найближчий, найтепліший і неміцний чоловічок з яскравими променистими очима, який навчив мене чути природу, розмовляти з деревами і навіть розуміти голоси птахів. Тоді я ще була зовсім малою дитиною і щиро думала, що це досить нормально. А може, навіть і не думала про це взагалі. Я пам'ятаю моє перше знайомство з деревом, що “говорило”. Це був старий величезний дуб, який був дуже об'ємним для моїх маленьких дитячих рученят.

– Бачиш, який він великий і добрий? Слухай його… Слухай... – як зараз пам'ятаю тихий, обволікаючий дідів голос. І я почула…

Досі яскраво, неначе це сталося лише вчора, я пам'ятаю те ні з чим незрівнянне відчуття злиття з чимось неймовірно величезним і глибоким. Відчуття, що раптом перед моїми очима почали пропливати дивні видіння якихось чужих далеких життів, не по-дитячому глибокі почуття радості та смутку. Знайомий і звичний світ кудись зник, а замість нього все довкола сяяло, крутилося в незрозумілому і дивному вирі звуків і відчуттів. Не було страху, було лише величезне здивування і бажання, аби це ніколи не закінчувалося...

Дитина – не доросла, вона не думає про те, що це неправильно або що цього (за всіма нашими “знайомими” поняттями) не повинно бути. Тому для мене зовсім не видавалося дивним, що це був інший, зовсім ні на що не схожий світ. Це було чудово, і це було дуже гарно. І показала мені це людина, якій моє дитяче серце довіряло з усією своєю безпосередньою, чистою і відкритою простотою.

Природу я дуже любила завжди. Я “намертво” злилася з будь-яким її проявом незалежно від місця, часу або чиїхось бажань. З найперших днів свідомого існування улюбленим місцем моїх щоденних забав був наш величезний старий сад. Досі я буквально до найменших подробиць пам'ятаю відчуття того неповторного дитячого захоплення, яке я відчувала, вибігаючи сонячним літнім ранком у двір!.. Я з головою поринала в той дивовижно знайомий і водночас такий загадковий і мінливий світ запахів, звуків і зовсім неповторних відчуттів.








Світлана Серьогіна






Світ, який, на жаль для всіх нас, зростає і змінюється відповідно до того, як зростаємо і змінюємося ми. І пізніше вже не залишається ні часу, ні сил, аби просто зупинитися і прислухатися до своєї душі.

Ми постійно мчимо в якомусь шаленому вирі днів і подій, женучись кожен за своєю мрією і намагаючись хай би там що “досягти чогось у цьому житті”. І поступово починаємо забувати (якщо колись пам'ятали взагалі...), яка дивовижно красива квітка, що розпускається, як чудово пахне ліс після дощу, якою неймовірно глибокою деколи буває тиша... і як не вистачає інколи простого спокою нашій стомленій щоденною гонитвою душі…

Зазвичай я прокидалася дуже рано. Ранок був моєю улюбленою порою доби (що, на жаль, повністю змінилося, коли я стала дорослою). Я обожнювала чути, як пробуджується від вранішньої прохолоди ще сонна земля; бачити, як виблискують перші краплі роси, котрі ще висять на ніжних квіткових пелюстках і від щонайменшого вітерцю діамантовими зірочками зриваються вниз. Як прокидається до нового дня ЖИТТЯ… Це був насправді МІЙ світ. Я його любила і була абсолютно впевнена, що він буде зі мною завжди…

У той час ми жили у старовинному двоповерховому будинку, всуціль оточеному величезним старим садом. Моя мама щодня вирушала на роботу, а тато переважно залишався вдома або виїжджав у відрядження, оскільки в той час він працював журналістом у місцевій газеті, назви якої я, на жаль, вже не пам'ятаю. Тому майже весь свій денний час я проводила з дідусем і бабусею, які були батьками мого батька (як я дізналася пізніше – його названими батьками).






З лівого боку: мама, тато, бабуся і я.
Справа: тато після запаленняя легенів, я і мама.






1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   122

Похожие:

Світлана Лєвашова iconДиректор Департаменту охорони здоров’я та соціальних питань Світлана Горбунова-Рубан
Організаційний розвиток ігс харкова: куди рухаємося та чого бракує (фото, відео)
Світлана Лєвашова iconГоловний редактор газети «Гарт»(Чернігів), лауреат Шевченківської премії; Володимир Загорій
Світлана Короненко заступник директора каналу «Культура» Національної радіокомпанії Україна
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница