Світлана Лєвашова




НазваниеСвітлана Лєвашова
страница14/122
Дата04.09.2012
Размер9.76 Mb.
ТипДокументы
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   122

16. Контакт-2


У той час надворі була вже пізня осінь, і група сусідських хлопців після школи зібралася до лісу по останні осінні гриби. Як завжди, зібралася з ними піти і я. Погода стояла напрочуд м'яка і приємна. Усе ще теплі сонячні промені яскравими зайчиками стрибали золотим листям, часом просочуючись до землі та зігріваючи її останнім прощальним теплом. Ошатний ліс зустрічав нас у своєму святково-яскравому осінньому вбранні і, немов старий друг, запрошував у свої ласкаві обійми.

Мої улюблені, позолочені осінню, стрункі берези від щонайменшого вітерцю щедро сипали на землю свої золоті «листя-монети» і, здавалося, не помічали, що вже зовсім скоро залишаться на самоті зі своєю наготою і соромливо чекатимуть, коли ж весна знову одягне їх у щорічне ніжне вбрання. І лише величаві вічнозелені ялини гордо струшували стару хвою, готуючись стати єдиною прикрасою лісу протягом довгої і як завжди надто безбарвної зими. Під ногами тихо шаруділо жовте листя, ховаючи останні сироїжки і грузді. Трава під листям була теплою, м'якою і вологою і наче запрошувала по ній ступати…

Я, як завжди, скинула свої черевики і пішла босоніж. Я обожнювала завжди і скрізь ходити босоніж, якщо лише видавалася така нагода!!! Щоправда, за ці прогулянки часто доводилося розплачуватися ангіною, яка інколи бувала досить тривалою, але «гра вартувала свічок». Без взуття ноги ставали майже «зрячими», і з'являлося особливо гостре відчуття свободи від чогось непотрібного, що, здавалося, заважало дихати... Це було справжнє, ні з чим незрівнянне маленьке задоволення, і за нього варто було інколи заплатити.

Ми з хлопцями, як завжди, розділилися парами, і пішли хто куди. Дуже скоро я відчула, що якийсь час йду вже сама. Не можу сказати, що це мене налякало (лісу я не боялася взагалі), але стало якось ніяково від дивного відчуття, що за мною хтось спостерігає. Вирішивши не звертати на це уваги, я продовжувала спокійно збирати гриби. Але поступово відчуття спостереження посилювалося, і це вже ставало мало приємним.

Я зупинилася, заплющила очі і намагалася зосередитися, аби спробувати побачити того, хто це робив, аж раптом ясно почула чийсь голос, який сказав:

— Правильно…

І мені чомусь здалося, що він прозвучав не зовні, а тільки в моїй голові. Я стояла посередині маленької галявини і відчувала, що повітря довкола мене почало сильно вібрувати. Просто переді мною з'явився сріблясто-блакитний прозорий мерехтливий стовп і поступово в ньому ущільнилася людська фігура. Це був дуже високий (за людськими мірками) і міцний сивий чоловік. Я чомусь подумала, що він до смішного схожий на статую нашого бога Перкунаса (Перуна), для якого в нас на Святій Горі в ніч 24 червня щороку розпалювали вогнища.

До речі, це було дуже красиве старовинне свято (не знаю, чи існує воно досі), яке зазвичай тривало до самої зорі і яке дуже любили всі, незалежно від віку і смаку. На нього завжди збиралися майже всім містом і, що було зовсім неймовірно,на цьому святі ніколи не було жодних інцидентів, незважаючи на те, що все відбувалося в лісі. Мабуть, краса звичаїв відкривала навіть найчерствіші людські душі добру, тим самим зачиняючи двері для будь-яких назрілих агресивних думок або дій.

Зазвичай на Святій Горі всю ніч безперервно горіли вогнища, в хороводах звучали старовинні пісні, і все це разом дуже нагадувало незвичайно красиву фантастичну казку. Сотні закоханих пускалися вночі шукати в лісі цвіт папороті, бажаючи заручитися його магічною обіцянкою бути «найщасливішими і обов'язково назавжди». А самотні молоді дівчата, загадавши бажання, опускали в річку Нямунас сплетені з квітів вінки, посередині кожного з яких горіла свічка. Таких вінків опускали безліч, і річка на одну ніч ставала схожою на дивно красиву, з м'яким мерехтінням відблисків сотень свічок, небесну дорогу, якою, створюючи тремтливі золотисті тіні, пливли низки добрих золотистих привидів, що дбайливо несли на своїх прозорих крилах чужі бажання Богові Кохання. І ось там же, на Святій Горі досі стоїть статуя бога Перкунаса, на яку так був схожий мій несподіваний гість.

Виблискуюча фігура, не торкаючись ступнями землі, «підпливла» до мене, і я відчула дуже м'який, теплий дотик.

– Я прийшов відчинити для тебе Двері, – знову почувся голос у моїй голові.

– Двері – куди? – запитала я.

– У Великий Світ, – прозвучала відповідь.

Він протягнув руку, що світилася, до мого чола, і з’явилося дивне враження легкого «вибуху», після чого я відчула щось і справді схоже на двері, що відчинялися… які, до того ж, відчинялися просто в моєму чолі. Я побачила дивовижно красиві, схожі на величезних різнобарвних метеликів тіла, що виходили з самого центру моєї голови. Вони вишиковувалися довкола і, прив'язані до мене якнайтоншою сріблястою ниткою, створювали дивовижно барвисту незвичайну квітку… По цій «нитці» в мене, вібруючи, вливалася тиха і якась «неземна» мелодія, яка викликала в душі відчуття спокою і повноти.

На якусь мить я побачила безліч прозорих людських фігур, що стояли довкола, але вони всі чомусь дуже швидко зникли. Залишився лише мій перший гість, який все ще торкався рукою мого чола, і від його дотику в моє тіло текло дуже приємне «звучне» тепло.

– Хто вони? – запитала я, показуючи на «метеликів».

– Це ти, – знову прозвучала відповідь. – Це ти вся.

Я не могла зрозуміти, про що він каже, але якимсь чином знала, що від нього йде справжнє, чисте і світле Добро. Раптом дуже повільно всі ці незвичайні «метелики» почали «танути» і перетворилися на дивовижний, виблискуючий всіма барвами веселки зоряний туман, який став поступово втікати назад у мене... З'явилося глибоке відчуття завершеності і чогось іще, що я ніяк не могла зрозуміти, а тільки дуже сильно відчувала всім своїм єством.

– Будь обережна, – сказав мій гість.

– Обережна в чому? – запитала я.

– Ти народилася, – була відповідь.

Його висока фігура почала коливатися. Галявина закрутилася. А коли я розплющила очі, на превеликий жаль, мого дивного незнайомця вже ніде не було. Один із хлопчаків, Ромас, стояв напроти мене і спостерігав за моїм «пробудженням». Він спитав, що я тут роблю і чи я збиратиму гриби… Коли я поцікавилася, котра зараз година, він, здивовано на мене поглянувши, відповів, і я зрозуміла, що все, що зі мною сталося, зайняло лише декілька хвилин!..

Я встала (виявилось, що я сиділа на землі), обтрусилася і вже зібралася йти, як раптом звернула увагу на дуже дивну деталь – вся галявина довкола нас була зеленою!!! Такою дивовижно зеленою, неначебто ми знайшли її рано навесні! І яким же був наш загальний подив, коли ми раптом звернули увагу, що на ній звідкись з'явилися навіть красиві весняні квіти! Це було зовсім вражаюче і, на жаль, абсолютно нез’ясовно. Найімовірніше, якесь «побічне» явище після появи дивного гостя. Але ні пояснити, ні хоч би зрозуміти цього, на жаль, я тоді ще не могла.

– Що ти зробила? – запитав Ромас.

– Це не я, – винувато буркнула я.

– Ну, тоді пішли, – погодився він.

Ромас був одним із тих рідкісних тодішніх друзів, хто не боявся моїх «витівок» і не дивувався нічому з того, що постійно зі мною відбувалося. Він просто мені вірив. І тому я не повинна була ніколи нічого йому пояснювати, що для мене було дуже рідкісним і цінним винятком. Коли ми повернулися з лісу, мене трусила лихоманка, але я думала, що, як завжди, просто трохи застудилася, і вирішила не турбувати маму, поки не буде чогось серйознішого. На ранок усе минулося, і я була дуже задоволена тим, що це сповна підтвердило мою «версію» про застуду. Але, на жаль, радіти довелося недовго…
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   122

Похожие:

Світлана Лєвашова iconДиректор Департаменту охорони здоров’я та соціальних питань Світлана Горбунова-Рубан
Організаційний розвиток ігс харкова: куди рухаємося та чого бракує (фото, відео)
Світлана Лєвашова iconГоловний редактор газети «Гарт»(Чернігів), лауреат Шевченківської премії; Володимир Загорій
Світлана Короненко заступник директора каналу «Культура» Національної радіокомпанії Україна
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница