Світлана Лєвашова




НазваниеСвітлана Лєвашова
страница122/122
Дата04.09.2012
Размер9.76 Mb.
ТипДокументы
1   ...   114   115   116   117   118   119   120   121   122

P.S. Ми зі Світланою говорили й про останній розділ її першого тому «Одкровення», у якому вона завершувала повість про Ізидору. На жаль, Світлана не встигла записати цей розділ, але я передам усім читачам цієї книги завершальні штрихи долі цієї дивовижної жінки своїми словами. Отже, прошу не судити строго, я не можу писати за Світлану:

...От і настав день страти Ізидори. Карафа не наказував катувати її, оскільки боявся, що позбудеться своїх слухняних катів. Крім того, він хотів отримати від Ізидори таємницю фізичного безсмертя, а переламані кістки й понівечене тіло в цій справі – погані помічники, особливо враховуючи характер мадонни. Карафа розумів: якщо не вдалося зламати її тортурами та загибеллю її близьких, то катувати Ізидору нема жодного сенсу. Він не був дурнем, тому розраховував, що лише загроза померти самій може змусити її погодитися з його вимогою. Як багато хто, він усіх і все міряв своєю міркою: одна річ – спостерігати за чиєюсь смертю у вогні, інша – самому горіти у вогнищі інквізиції...

День страти Ізидори видався сонячним, промені Сонця лагідно доторкалися обличчя Ізидори, нашіптуючи їй: «...ти нас не бійся...». Щебетали пташки, передаючи один одному сумну звістку про майбутню страту, травинки і билинки пошепки повідомляли всіх про страту Ізидори. Легкий подих вітерцю торкався чудового волосся Ізидори, розвіваючи його, і складалося враження, що воно ожило й світиться зсередини в променях Сонця. Ізидора була прекрасна в променях Сонця і ніби сама була наповнена світлом.

Її везли у відкритому возі до місця майбутньої страти. На площі, де мала відбутися страта, зібралося багато роззяв, але серед тих, хто прийшов поглянути, як «гуманна» церква спалюватиме живцем людину в ім'я Бога, не знайшлося жодного, хто б кинув в Ізидору камінь, гнилий овоч чи фрукт. Її прекрасне обличчя, її світлоносний вигляд відразу гасили в будь-якого любителя таких «розваг» бажання позбиткуватися з жінки, засудженої до спалювання живцем.

Карафа теж спостерігав за приготуваннями до страти. У його диявольському мозку ще жевріла надія на те, що найостаннішої миті мадонна Ізидора не витримає й погодиться відкрити йому секрет вічного життя. І от Ізидору прив'язали до стовпа, усе готово до спалювання, кати чекали тільки на його сигнал про початок страти. Натовп роззяв поводився дуже дивно. Жодних криків, кепкувань, які дуже часто супроводжували такі видовища. На площі, де мала відбутися страта, панувала цілковита тиша. Ізидора, навіть прив'язана до стовпа, була величною і прекрасною. В її очах не було страху, лише вселенський смуток.

Її вигляд, гордо піднята голова не могли залишити байдужою жодну людину, що прийшла на цю площу. Серед натовпу пролунали спершу боязкі крики: «...Помилувати її! У чому її провина!?» І невдовзі вже весь натовп вибухнув криками, що вимагали скасувати страту. Саме цього моменту й чекав Карафа, аби зробити останню спробу здобути бажане – таємницю безсмертя. Він підійшов до прив'язаної до стовпа Ізидори й тихо сказав їй:

Мадонно, навіть натовп не бажає бачити Вас в обіймах полум'я вогнища... Зробімо всіх щасливими, Мадонно. Натовп буде щасливим, що врятував Вас від вогнища інквізиції й тріумфуватиме від відчуття перемоги та усвідомлення, що подолав свій страх перед святою інквізицією. Я отримаю безсмертя і теж буду щасливим! Ви, Мадонно, житимете, і ніхто не посміє дорікнути Вам зрадою чи боягузтвом. Адже всі думатимуть, що Вас звільнив натовп... Отже, вирішуйте, Мадонно, я не можу чекати цілу вічність на Вашу відповідь, факели катів уже запалено, і Вам варто не зволікати з відповіддю, я й так виявив терпіння і вже надто довго чекав на Ваше рішення...

Ізидора глянула йому в очі й усміхнулася, і ця усмішка сказала Карафі все... він зрозумів, що Ізидора ніколи не дасть йому таємниці безсмертя. Він розчаровано махнув рукою і відійшов від приготованої до страти Ізидори...

Засуджена до спалювання не бажає покаятися у своїх гріхах, і я змушений віддати наказ почати страту, хоч як мені й шкода це робити, – сказав Карафа, звертаючись до натовпу, і після цього подав знак рукою...

Послушні його волі кати піднесли запалені факели до соломи, і невдовзі з'явилися перші язики полум'я... Сухі дрова розгоралися дуже швидко, і легкий поривчастий вітер, який ще зовсім недавно пестив волосся Ізидори, тепер роздував смертоносне полум'я... Як любила Ізидора дивитися на живий вогонь каміна, коли веселі язики полум'я радісно кидалися на чергове поліно, кинуте в камін ... А тепер ці язики полум'я повільно, але надійно добиралися до неї і так само радісно готові були перетворити на попіл її тіло...

Ізидора не боялася смерті, вона була готова до неї вже давно, точніше, вона вмирала вже не вперше: коли помер її батько, її любий чоловік і її чудова дівчинка... Вмирала щоразу, коли цей диявол у папському одязі знищував сотні й тисячі обдарованих. Тому власне життя для Ізидори було важливе доти, доки вона могла боротися з цим монстром, і єдине, що їй вдалося – витримати найстрашніше: спостерігати за стратою близьких їй людей і не зламатися.

Про що шкодувала в цю мить Ізидора – що так і не змогла знищити цього монстра в людській подобі... Його захисту так і не вдалося пробити, попри її численні спроби. Тим часом полум'я вже добралося до її ніг, почав тліти одяг, ще трохи, і вона перетвориться на палаючий факел... Ізидора вирішила не чекати цього моменту... Зосередилася на своєму серці й силою думки змусила його скорочуватися дедалі рідше й рідше, і ось... її серце сіпнулося востаннє... і зупинилося назавжди...

Ізидора швидко і легко покинула своє тіло і вже збоку спостерігала, як жадібні язики полум'я пожирали ту посудину життя, яку вона щойно покинула... Ізидора вирішила не чекати, як згорить у полум'ї її тіло. Вона повернула погляд на свого ворога... Карафа з досадою спостерігав, як у полум'ї вогнища згорає його надія на безсмертя. Він так і не зміг зламати цю жінку... Його обличчя якось відразу осунулося й постаріло... Саме таким його побачила Ізидора, коли покинула своє тіло... і побачивши, зрозуміла, як влаштовано захист Карафи...

Його захист побудований на магії мертвих, і лише покинувши своє тіло, Ізидора змогла це побачити... Як вона не зрозуміла цього раніше! Усе-таки Темні мислять зовсім інакше... Але тепер вона знала й вирішила не зволікати! Вона ще сповнена сили, її тіло, яке горіло в полум'ї вогнища, ще продукувало життєву силу... Ізидора почала швидко розплітати узори непробивного раніше захисту Карафи, і невдовзі цей захист повністю зник... І от настав момент істини і справедливості... Ізидора ніколи не думала, що це станеться після її смерті, але... важливо, що вона нарешті отримала шанс зупинити цього папу-монстра. Зібрала весь свій біль, всю скорботу за знищеними Карафою обдарованими, і завдала по ньому удару... У цей удар Ізидора вклала всю нерозтрачену любов матері, дружини, дочки, нерозтрачену віру у світле, і виплеснула все це на Карафу. Несподівано для всіх, Карафа спершу схопився за голову, впав на поміст і почав звиватися на ньому, як змія, тримаючись руками за голову, неначе хтось її в нього намагався відірвати... Він вигукував якесь нелюдське виття, яке поступово затихало й невдовзі зовсім затихло, як затих і Карафа.

На площі, де ще догорало тіло Ізидори, запанувала мертва тиша... спершу ніхто нічого не зрозумів, ще не всі побачили, що ненависний усім Папа мертвий – куди вже мертвіше. А коли зрозуміли, що сталося, натовп просто вибухнув криками й прокльонами на адресу Папи. Мертвого його не боявся вже ніхто... У натовпі пролунали заклики громити Папський палац, і всі хлинули в резиденцію Папи. Натовп був схожий на селевий потік, який усе на своїй дорозі перетворював на хаос. Ізидора спостерігала, як змели охорону палацу і взялися нищити не лише бюсти Пап, а й неперевершені витвори мистецтва...

Ізидора сумно дивилася, як цінну й унікальну бібліотеку, яку зібрав Карафа, натовп знищив за мить. З якоюсь звіриною радістю люди кидали у вогонь цінні рукописи і книги, розривали їх на частини, топтали їх ногами. Спостерігала, як накопичений страх перед папою-деспотом виливався на унікальні полотна майстрів, як багато хто почав засовувати у свої кишені все більш-менш цінне, на їхню думку, не розуміючи, що знищують найцінніше з того, що було в папському палаці, – рукописи, книги, картини...

Спостерігаючи, Ізидора розуміла, чому Севір казав їй, що люди не готові, ще не настав час, і водночас розуміла, у чому Севір та інші не мали рації! Якщо чекати, коли люди будуть готові, то цього ніколи не станеться! Саме в цьому – основна помилка Світлих, і їй стало сумно від усвідомлення цього... Темні вигравали вже тим, що не чекали потрібного часу, а діяли в будь-яких обставинах... і доки Світлі Сили не зрозуміють цієї простої істини, Темні Сили завжди перемагатимуть...


www.levashov.org
www.levashov.info
www.levashov.name

1 Від автора: Минуло вже дуже багато років від часу моєї зустрічі з Ізидорою... І тепер, згадуючи і проживаючи далекі роки, я знайшла (у Франції) цікаві матеріали, які багато в чому підтверджують правдивість розповіді Севіра про життя Марії Магдалини й Ісуса Радомира, які, думаю, зацікавлять усіх, хто читає розповідь Ізидори і, можливо, навіть допоможуть пролити хоч якесь світло на брехню «тих, хто править цим світом». Про знайдені матеріали прошу читати в «Додатку» після розділів Ізидори.



2 Якщо когось цікавлять подробиці справжньої долі Радомира, Магдалини, Катарів і Тамплієрів, прошу дивитися Додаток після розділів Ізидори або окрему книгу (яка наразі в стадії підготовки) «Діти Сонця», коли її буде розміщено на сайті www.levashov.info для вільного копіювання.

3 На жаль, до наших днів не дійшли чудові легенди про цю загадкову людину... Його, як і Радомира, виставили слабким, боязким і безхарактерним магістром, що «не зумів» зберегти свій великий Орден...



4 Про Ключ Богів я розповідаю з дозволу Мандрівників, з якими мені пощастило двічі зустрітися в червні і серпні 2009 року в Долині Магів. Дотепер про Ключ Богів відкрито не говорили ніде й ніколи.

5 Про Ключ Богів справді ходять найрізноманітніші легенди. Скількома мовами упродовж століть намагалися розписати найбільші смарагди!.. Арабською, юдейською, індуською і навіть латиною... Але чомусь ніхто не хоче зрозуміти, що від цього камені не стануть чарівними, хоч як комусь цього хочеться... На пропонованих фотографіях: й іранський псевдо Мані, і Великий Могул, і католицький «талісман» Бога, і Смарагдова «дощечка» Гермеса (Emeral tablet) і навіть знаменита індійська Печера Аполлона з Тіани, яку, як стверджують самі індуси, одного дня відвідав Ісус Христос. Докладніше про це – в книзі «Свята країна Даарія. Частина 1. Про що відали Боги?», яка в процесі написання.



6 Докладно про дивовижне життя Есклармонд де Уссон можна прочитати в книзі «Діти сонця».

7 Про «розмальованих» давніми символами лицарів-воїнів досконалого катара, Графа Міропуа, можна прочитати в офіційних записах Каркасонської інквізиції.

1   ...   114   115   116   117   118   119   120   121   122

Похожие:

Світлана Лєвашова iconДиректор Департаменту охорони здоров’я та соціальних питань Світлана Горбунова-Рубан
Організаційний розвиток ігс харкова: куди рухаємося та чого бракує (фото, відео)
Світлана Лєвашова iconГоловний редактор газети «Гарт»(Чернігів), лауреат Шевченківської премії; Володимир Загорій
Світлана Короненко заступник директора каналу «Культура» Національної радіокомпанії Україна
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница