Володимир Шаян «Віра предків наших»




Скачать 10.96 Mb.
НазваниеВолодимир Шаян «Віра предків наших»
страница37/63
Дата конвертации27.11.2012
Размер10.96 Mb.
ТипДокументы
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   63
Байка про котів

Кіт із пасіки, по давній знайомості, прийшов до села сво­го товариша і був прекрасно прийнятий. Дивувався під час ве­чері, що в його товариша такий достаток.

— Бог дав мені звання, — сказав господар. — А воно приносить мені прибуток по 20 штук найкращих мишей на добу. Можу сказати, що в селі я — великий Катон.

— Тому я й прийшов побачитися з вами, — говорив гість, — щоб усвідомити собі ваше щастя, а при цьому й ловлею забавитися. Я чув, що у вас появилися гарні щури.

По вечері, лягли спати. Господар уві сні почав кричати і пробудив гостя.

— Звичайно, вам щось страшне уві сні з'явилося?

— О, братчику! Здавалося, що я втопився в самій безод­ні, а я ловлею веселився. Здавалося, що я зловив найчистішого, сибірського щура.

Гість знову заснув, виспався і прокинувся. Почув зітхання господаря.

— Пане Катоне! Чи ви вже виспалися?

— Ні, я після сонного страшилища не спав.

— Ба, а чому?

— Така моя натура, що раз проснувшись, заснути вже не

можу.

— Яка ж причина?

— Тут таємниця... Ах, мій друже, ти не знаєш, що я зобо­в'язався бути риболовом для всіх котів у цьому селі. Жахливо тривожуся, коли згадаю човен, сітку, воду...

— Чому ж ти взявся до риболовства?

— Як же, брате, без утримання не проживеш у світі. А крім того, я і сам дуже охочий їсти рибу.

Гість похитав головою і сказав:

— О, господарю! Не знаю, в якому значенні ти розумієш це ім'я: Бог. Але, якщо б ти притримувався твоєї природи, яку безневинно обвинувачуєш, ти був би багато більше вдоволений і однією мишею на добу. Прощай із своїм щастям! Моя вбогість краща!

І вернувся у свій лісок.

Звідси й постала оця приказка: — Кіт любить рибу, але боїться води.

Це нещастя зустрічає всіх охочих не до звання, а до при­бутків. Чи ж не є нещаслива думка: любити від господаря плат­ню, а не бути охочим копати виноград. Звичайно, той не охочий, хто не природний; природному охочому більше вдоволення при­носить сама ловля і труд, ніж доставлений на стіл заєць. Кож­ному мило дивитись на мистецьку картину природи, але в ма­

513

лярстві тільки той охочий, хто любить удень і вночі погружувати свої мислі в мислі картини, примірюючи пропорцію, малюю­чи й наслідуючи природу. Ніхто не здобуде твердої слави від будь-якого мистецтва, якщо труд для цього мистецтва не вва­жає вдоволенням солодшим і вищим ніж сама слава. Отже, той є найвірнішим другом свого звання, у кого навіть зменшен­ня прибутків, убогість, глузування чи переслідування не змо­жуть погасити його любови. Є багато таких, що злегковажив­ши природу, вибирають для себе наймодніше чи найбільш прибуткове ремесло, але вони зовсім обманюють себе самі.

Прибуток не є вдоволенням, а заспокоєнням тілесної по­треби, а якщо і є вдоволенням, то не внутрішнім. Справжнє сердешне вдоволення родиться із вродженої діяльности. Чим більш вона вроджена, тим більш вона солодша.

Якщо б блаженство було в достатках, то чи мало є лю­дей, що живуть у достатках. Але мало є вроджених і відважних. Достатками вдоволяється одне тільки тіло, а душу веселить уроджена діяльність.

Це задля її найсолодшого бенкетування. Тут вона ніби хитра машина, на повнім своїм ході обертаючись, радується, і хоч тільки разовим хлібом і водою обходиться, царським пала­там не заздрить.

Цей ясний виклад Сковороди не вимагає коментарів. Бай­ка про котів — живий, дійсний приклад, узятий із життя, коли замість котів поставити людські прізвища і назвати їх звання справжньою назвою. Узявши в основу своїх міркувань дійсну обсервацію і вивчення поведінки людей, Сковорода випереджує на цілі століття сучасне американське поводження. Але ж од­ночасно він його перевищує, бо сучасне поводження зовсім не придатне до психологічної аналізи, обсервованої поведінки людей. Тому сучасникам ніколи не зрозуміти отих основних істин, що їх викладає Сковорода у байці про котів.

Критика "кота Кагона", що за двадцять товстих мишей узявся до праці, до якої він не вродився, ані не є здібний, уда­ряє в саму основу плютократичної структури суспільности, де вирішальним мірилом цінностей є сума зароблених "товстих мишей", чи грошей, а мотивом праці — гонитва за ними.

Сковорода найбільш послідовно в людській історії ро­бить справжні висновки з ідеалістичного розуміння людської іс­тоти. З цього погляду є необхідне зрозуміння і вивчення поняття Сковороди: „Природа", „природа людини" і „згідність з приро-

514

дою". Я вже згадав, що аналіза цього поняття належить до роз­гляду основних понять філософської системи Сковороди.

Пригляньмося ближче до з'ясування цього поняття самим Сковородою у зв'язку з його соціологічними вченнями.

Бджола і шершень

— Скажи мені, бджоло, чому ти така дурна? Знасш, що плоди твоєї праці не стільки для себе самої, скільки для людей корисні, а вони тобі часто шкодять, несучи замість нагороди смерть. А все ж ви не перестаєте задурманювати себе збиран­ням меду Багато у вас голів, але вони безмозкі. Видно, що ви нерозумно полюбили мед.

— Ти високий дурень, пане дораднику, — відповіла бджо­ла. — Мед любить їсти і ведмідь. І шершень також його дістає. І ми могли б здобувати його по-злодійськи, як це іноді ваша братія робить, якщо б ми тільки їсти любили. Але для нас не­зрівняно більша забава збирати мед, ніж його смакувати. До цього ж ми народжені й не перестанемо збирати мед, аж помре­мо. А без цього жити, навіть серед достатку меду — для нас найжорстокіша смерть.

Значення: Шершень — це образ людей, що живуть із гра­бунку чужого і народжені тільки на те, щоб їсти, пити й таке інше. А бджола — це герб мудрого чоловіка, що працює в ділі, для якого він народжений.

Багато шершенів нерозумно говорять: для чого оцей, на­приклад, студент навчався, а нічого він не має? Навіщо вчити­ся, якщо не на те, щоб осягнути багатство.

Не думають вони над словом Сіраха: „Радість серця — це життя людини". І не розуміють, що вроджений чин для неї солодке бенкетування. Погляньте на права блаженної природи і навчіться! Спитайте вашого собаки, коли він найвеселіший?

— "Тоді, — він відповість вам, — коли жену за зайцем!" Коли заєць найсмачніший?

— "Тоді, — відповідає ловець, коли за ним вганяю!" Погляньте на кота, що сидить перед вами! Коли він най-

відважніший? Тоді, коли цілу ніч бродить, чи сидить біля нори, і не їсть мишей, хоч зловив їх. Замкніть бджолу серед достатку. Чи не згине вона від туги в той час, коли можна їй літати над квітконосними лугами? Чи є щось більш болюче, як плавати серед достатків і смертельно мучитися без вродженого діла?

Немає нічого болючішого, як боліти мислями, а болять мислі позбавлені вродженого чину. І немає нічого радіснішого,

515

як жити згідно із природою. Солодкий тоді труд тілесний, со­лодке страждання тіла і сама його смерть, коли душа, його во­лодарка, насолоджується вродженим чином. Або так жити, або так умерти! Старий Катон, чим був мудрий і щасливий? Не ба­гатством, а чином. Тим, що випливає з природи, як видно з книжки Ціцерона "Про старість". Вона одна — це прсмилосерд-на мати і премудра провідниця. Ця преблага будівниця дарує багато неситому, а мало дає тому, хто малим удоволений. Але ж слід розкусити, що значить жити згідно з природою. Це не закон звірячих уд і похотей наших, а Блаженне Єство, що його богослови звуть Трисоняшним. Це воно вічно визначує напе­ред усякій тварині свою частину для неї і вродженість. Про це Єство сказав старовинний Епікур таке: „Вдячність Блаженній Природі за те, що потрібне зробила нетрудним, а трудне — не­потрібним".

А тому, що Бог не має ані чоловічої, ані жіночої статі, але Все є в нім, а Він є в Усьому.

Скільки б разів говорив Сковорода у своїх трактатах, чи навіть байках, про природу і згідність із нею, ніколи не лишає сумніву, що саме він розуміє в понятті, чи радше символі "При­рода". Це не зовнішній світ природи з природничих наук, яка оточує нас, це не проявлений світ явищ або „Ершайнунгсвельт", — як сказав би Кант, це внутрішня, невидима метафізичної природи Істота, Сутність чи Єство.

„Трисоняшне Єство", або, як в іншому місці називає Ско­ворода "Символ Символів", а не біологічний закон "звірячих уд чи похотей" — ось що таке "Природа" у Сковороди.

Це та Божественна Сила чи Істота, що у проявленому сві­ті для нас проявляється, як світ явищ, отже — метафізична ос­нова того світу, що його називаємо зовнішньою природою. -

Не зважаючи на те, що Сковорода так ясно визначає по­няття "Природи", не зважаючи на те, що він так емфатично( ви­разно, з особливим притиском) застерігається проти змішуван­ня цього поняття з фізикою чи біологією, — дивним дивом саме у зв'язку із цим поняттям зустрічаємо найбільше непорозумінь, чи викривлень учення Сковороди, зокрема в останніх працях про нього, виданих під матеріялістичним московсько-большевицьким режимом. Діється це головно через тенденцію звести криштально чистий ідеалізм Сковороди до такого чи іншого матеріялістичного викривлення. Викрививши, чи помішавши ос­новні поняття вчення Сковороди, говорять потім про супереч­ності у творах Сковороди, чи навіть про матеріялістичні тен­денції.


Тут ще раз підкреслимо, що істотність поглядів Сковоро­ди, що вміщені в понятті "Природа", — це не закон "звірячих уд чи похотей наших", отже, не біологія і не фізіологія змислів у їх матеріялістичному розумінні, а внутрішнє призначення, пок­лик духу в людській свідомості, чи підсвідомості, який — усві­домлений людиною в людині — веде до окремого чину в її жит­ті, чи в історії, а вслід за тим до її щастя і спасіння.

На основі цього поняття соціологічні погляди Сковороди гармонійно поєднані з його етикою і есхатологією.

Пізнати самого себе це значить — знайти у собі оцей най­глибший чи найвищий голос свого духу, а іти за цим голосом і його здійснювати це значить — осягати спасіння.

Тут напрошується зіставлення такого розуміння етики і есхатології з індо-арійськими поняттями "дгарма" і "садгана", але знову ж треба обмежитися в тій праці тільки натяком.

Поняття "природи людини" в етичному аспекті науки Ско­вороди в'яжеться нерозривно з поняттям "правдивого чолові­ка", або "духового чоловіка", що він їх зображує в "Нарцизі".

Історичний розгляд цих понять веде простою лінією до старовинної „антропології", себто до таємного знання про ^ду­хову людину". В історичній аналізі цього питання не можна б поминути і порівняння з „архітипами" в ідеології Платона і з "ентелехією" у метафізиці Арістотеля. Це знову завдання для чергових дослідів.

Подивімось однак, як глибоко сягає Сковорода в суть проблеми. "Природа людини" це не тільки її функціональність, її завдання, бо вона діє в людині як голос її власного духу. Це не "палець Божий", що веде душу, як артист куклу в лялько­вому театрі, — ні, це сама основна сила душі, що в своїй при­роді є прямим, безпосереднім виявом Божественної творчости.

Звідси в найвищому, пізнавальному аспекті природи люд­ського духу звучить як тріюмфальна домінанта цілої його систе­ми величне утотожнення між індивідуальною Душею і Богом.

Сократове "Ґнотхі се автон"! — у Сковороди стає наріж­ним каменем його соціології і стики.

Кожне звання вимагає певного комплексу прикмет, ха­рактерологічних та ідейно-моральних кваліфікацій, без яких ви­конування даної праці утруднене, або й шкідливе, як для одини-ниці, так і суспільносте. Як же легко голос шлунку взяти за го­лос природи, Сковорода про це знає.

"Пізнати себе самого" — це для Сковороди пізнати не тіль-

517

ки власну дійсність, але и метафізичну сутність духу людини.

Вчення Сковороди про "Трисоняшне Єство", як і про "Природу людини", є справжнім сходом сонця в історії україн­ської духовости.

Політичні гасла "Гідність людини", що прийняті як пропа-ґандивно-програмові гасла українським націоналізмом, у філо­софії Сковороди знаходять свій дійсний зміст і найглибше об­грунтування.

Сковорода знає, що борня двох світоглядів неминуча. Він кількома наворотами підкреслює факт, що — ідучи за голосом внутрішнього покликання — часто доводиться зустріти смерть.

Він має на увазі великих пробудників чи творців нових рухів в історії, а в їх числі й самого себе. На це вказують чис­ленні автобіографічні алюзії, з яких деякі бачимо в його бай­ках чи трактатах. Особливо ясно вказує на це Сковорода, коли говорить про "уроджених благовісників".

Також і в нашій байці він говорить ясно про конечність умерти з радістю, виконуючи "вроджений чин". Це, очевидно, включає також саму необхідність конфлікту, чи борні. Він ка­же:

"Солодкий є труд тілесний, солодке терпіння тіла і сама смерть його тоді, коли душа, його володарка, насолоджується вродженим чином".

Душа немов стоїть над тілом і насолоджується "вродже­ним чином", навіть тоді, коли тіло йде на смерть.

Цей образ живцем нагадує поезію Ольжича "Піхотинець":

„Душа відділилась від тіла Ще там, на майдані міськім. Врочиста така, білокрила. Літає і в'ється над ним.

І радісно духу дивиться, Як тіло тяга кулемет, Стискає гарячу рушницю І вперто повзе вперед".

У Сковороди тіло йде на смерть, а "душа насолоджується врожденим чином".

В Ольжича "вроджений чин" названий конкретно боєм воїна, на смерть якого "радісно духу дивиться".

Є два звання, що вимагають такої готовости вмерти: Зван­ня воїна чи лицаря, і звання благовісника Правди, себто твор­ця чи основоположника нового руху в історії людства.

Саме в цих випадках "межової ситуації" — на межі жит­тя і смерти, коли-то, за словами Шевченка, "треба поставити

Життя под удар», - найяскравіше виступає ідеалістична основа і зміст учення Сковороди.

Пригляньмося, отже, до його вчення про обов'язки воїна.

Існує впертий і загально закорінений погляд, що філосо­фія Сковороди, це, буцімто, вияв утечі від життя, чи вияв пасивізму — шукання спасіння в позасвітньому роздумуванні чи в аскетизмі. Але такий погляд дуже безпідставний.

В дійсності філософія Сковороди — це філософія героїч­ного активізму. У самого Сковороди існує напружена воля здій­снити своє завдання у світі. Він сам героїчний борець за нові правди, духове пробудження народу.

Найяскравішим прикладом героїчного відчування світу Сковородою є його ставлення до воєнного діла, точніше до обо­в'язків воїна.

В загальній основі викладу Сковороди є те саме поняття вродженого і природного чину, що стосується до кожного ста­ну. Але військове звання має свою окрему важливість і відпові­дальність.

"Коли військову сотню веде той, кому треба сидіти в ор­кестрі, то це велике суспільне нещастя".

Можна думати, що цей вислів Сковороди виразно стосу­ється до Розумовського. Це йому слід було б сидіти в оркестрі, як і його братові, співацькій кар'єрі якого він завдячував своє "гетьманування". Героєм, готовим умерти в бою проти скасу­вання Січі й загарбання її земель, він себе не виявив.

Цитуємо Сковороду:

"Хто роджений воїном, тримайся бадьоро, озброюйся, із природою швидко навчишся. Захищай хліборобство і купецтво від внутрішніх грабіжників і зовнішніх ворогів. Тут твоє щас­тя і твоя радість. Бережи звання як око. Що солодше уроджено­му воїнові як воєнне діло?

"Відплачувати за кривду, захищати беззбройну невин­ність від страждання, боронити основи суспільности, правди, — це його пресолодке снідання, обід і вечеря. Не бійся, з богом легко буде тобі зносити голод, спрагу, холод, жар, безсоння, кровопролитні рани і сам страх смерти. Коли діло з Богом, це воєнне горе буде тобі сто разів приємніше, ніж твої ранги і при­бутки. Ранги може носити кожен, а діло може докопувати тіль­ки уроджений. Діло і без ранги є ділом, а ранга без діла це ніщо

І далі: і діло без Бога".

"Не бійся вмерти тілесно, бо будеш в кожній хвилині тер­піти смерть духову. Відняти від душі вроджену чинність — це відібрати від неї поживу. Ця смерть люта. Знаю, що бережеш

519

тіло, але убиваєш душу, а це заміна зла. Не знаю навіщо носити тіло, якщо щадити його віддати за те, нащо хто тим тілом одяг­нений".

Зброя воїна це не тільки його меч. Це його тіло, енергія, сила і саме життя. Тіло с знаряддям борні, так само як меч. Во­їн, себто його духова істота, "одягнений тілом" так, як тіло одягнене зброєю, чи мечем.

Меч — важливе знаряддя в бою, але важливіша рука, що ним ударяє, важливіший дух, що керує рукою, важливіша спра­ва з Богом, якій служить дух лицаря.

І так, як меч є для бою, так і тіло є для бою. Жалувати тіло чи життя для бою — це те саме, якби лицар жалував ме­ча, що викутий для бою.

Запроваджуючи поняття "духової смерти", Сковорода від­криває для етики лицаря дуже важливу істину. "Смерть духо­ва" наступає тоді, коли зі страху чи опортунізму лицар ощаджує тіло, себто — втікає чи відхиляється від боротьби і не виконує покладеного на нього внутрішнього обов'язку. Тоді він щадить тіло, але убиває душу. Ця зміна погана, "ця смерть люта". Скіль­ки козаків померло на очах Сковороди цією духовою смертю, вибираючи дворянські чини замість оборони своєї Січі, козаць­кої волі, чести і правди своєї нації.

Зазначімо ще, як Сковорода наголошує міцно те, що справа лицаря тільки тоді дійсна, коли його чин е з Богом. Чин без Бога так само безвартісний, як і безвартісні є даровані ран­ги — без заслуг, без військової служби, чи військового чину. Ранги, каже Сковорода, може носити кожний, але діло доконає тільки уроджений до нього. Можна зробити сотником того, ко­му слід сидіти в оркестрі, але це веде до нещасть, до великих суспільних упадків. Можна зробити гетьманом співака, чи його брата, але діла він не зробить.

Далі Сковорода каже: "З богом навіть коротке життя (воїна) виповнює довгі літа. А діло з Богом є саме для себе найвищою нагородою ("Азбука світу").

Отже, життя воїна є жертвою чину, жертвою життя на вівтарі Правди. А це значить, що діло є з Богом. Цей бій веде лицар ради добра і правди у світі. Такий лицарський чин не ви­магає для себе жодної іншої винагороди. Це отже, не борня за ранги, прибутки, нагороди, почесті чи владу, а чиста борня ли­царя за правду і справедливість.

Навіть коротке життя, пожертвоване на вівтарі Правди, дає в історії багато більше, ніж довге життя опортуніста.

Рішуче підкреслення Сковородою, що справа лицаря мусить бути справою з Богом, і прямі закиди — "знаю, що ща­диш тіло, але вбиваєш душу", — стосується, очевидно, до то­дішніх козаків, що забувши боротьбу із зовнішнім грабіжни­ком, пхалися в царські "чини", ділили з ворогом здобич із загарбленої від Січі землі, виразно зраджуючи справу священної борні.

Про упадок лицарського й бойового духу серед проводу козацтва і самого козацтва у другій половині 18-го століття, я писав у передмові до моєї загальної праці про Сковороду. На цьому місці підкреслюю, що вчення Сковороди було подумане, як пробудження лицарського ідеалізму і бойового духу.

Сковорода цс той "Камінь", що вигострює до бою числен­ні мечі й ножі. Тепер краще розуміємо його байку п. з. "Оселок і ніж". Бачимо ясно, як Сковорода своєю працею і жертвою ці­лого життя "гострив мечі".

По вченні Сковороди пізнаємо лицарський ідеалізм справжнього козацького сина і внука. Козака, що піднявся до висот пророцтва і висунув козацьку борню за волю на найвищі вершини святої боротьби за Правду.

Як бачимо, в науці Сковороди немає жодної релігійної містики чи пасивізму, вона наскрізь сповнена ідеалістичним ге­роїзмом, е виявом пізнання і конкретного змісту життя і бор­ні українського козацтва, а вслід за тим і цілої української на­ції в новій добі.

Одним із викутих, чи вигострених Сковородою мечів був Шевченко:

"Борітеся — поборете: Вам Бог помагає; За вас сила, за вас воля І правда святая!"

Це Шевченко виціджував обоюдними мечами свого сло­ва "сукровату кров раба", щоб налити в його серце лицарської, священної крови. Так, отже, Шевченко здійснював діло, яке почав Сковорода: духове пробудження героїчного ідеалізму в душі нації.

359 героїв Базару, що над викопаною могилою мужньо дивились на спрямовані на них цівки московських кулеметів і в обличчі смерти співали надхненне „Ще не" вмерла Україна", — підтвердили відродження української нації, що відбувається на основі філософії Сковороди. Вони не вагалися віддати тіло за те, нащо вони тим тілом "одягнені". їх життя було коротке, але сповнене великим чином і ідеалізмом, що й пробудило цілу на­цію до дальшої боротьби. Тому й безприкладно героїчні бої

Української Повстанської Армії були продовженням боротьби, що має знайти своє завершення у Національній Революції.

Філософія священного героїзму вимагає, очевидно, даль­шого розвитку й поглиблення. Моя праця про "Священний Ге­роїзм" в'яжеться тут із працею про Сковороду в одну цілість, одна-одну доповнюючи.

Поглиблення й аналіза питань священного героїзму, як основи національного світогляду, а далі й структури цілої на­ції, веде до необхідности розгляду питання неособової, чи над-особової дії лицаря чи героя.

Це наболіле питання не тільки не розв'язане, а ще й не поставлене як слід у площині української національної філосо­фії. Звідси багато непороз*умінь чи навіть лиха в питаннях авто­ритету проводу, провідників, їх особової чи надособової дії, їх жертви особовости чи егоцентризму.

Коли ж боротьба лицаря не мала б бути тільки трагічним актом індивідуального героїзму, а мала б бути героїчним непе­реможним чином цілої нації, а далі основою її ладу, тоді — це слід ствердити дуже виразно — розв'язка цього питання не­можлива без здійснення ідеї Ордену.

Деякі висновки:

Руссо твердить, що людина з природи добра. Сковорода не зробив такої помилки. Кожна людина родиться із вроджени­ми нахилами чи здібностями. Вона "добра" або "зла", часто на­віть "окаянна".

„Хто був пітьмою, — каже він, — будь пітьмою, хто сином світла, будь світлом".

Даремно також шукати в Руссо тих висот ідеалістичного героїзму, що їх зустрічаємо в ученні Сковороди. Руссо здобув всесвітню славу своїми педагогічними вченнями. Багата з його поглядів мусів пізніше виправляти Пестальоцці, що — витяг­нувши з ішх практичні висновки — поклав підвалини під новіт­ню педагогіку.

Із тверджень Сковороди не треба нічого спростовувати, і саме тим він різниться від Руссо.

Погляди Сковороди знаходять своє блискуче підтверд­ження в новітній психології і медицині. Людина родиться із за­сновками своїх здібностей, отже, їх можна розвивати далі та пристосовувати до означеного звання. Твердження Сковороди не тільки чудово витримують пробу історії, але й можуть ста­ти підвалиною для справді нової педагогіки, опертої на вислі-дах расовідання, психології, спеціяльно для цієї мети розбудо­ваної психотехніки, як також національних постулятів поодино­ких націй.

Наприклад, новітня медицина знає, що одна з важливих причин такої небезпечної недуги, як мігрень, від якої терплять мільйони людей, має своє джерело в невдоволенні з праці, чи в невідповідній праці. Це, отже, одна із суспільних недуг "пар екселянс". Пригадаймо, що Сковорода навчав, що виконування звання незгідно з природою веде до внутрішнього неспокою, нудьги (мігрень), а в крайніх виявах до самогубства.

Додамо тільки до цього, згідно з дослідами медицини, що викопування звання незгідно з природою веде дуже часто до психічних захворювань. Деякі шпиталі в Англії дійшли вже до того, що для пацієнтів, які страждають мігренню, шукають більш відповідної для них праці і це є засобом їх лікування. Щоб вилікувати пацієнта від мігрені, треба вивчати його загаль­ну життєву ситуацію і знайти йому відповідну працю. А це ще одне підтвердження правильності! вчення Сковороди.

Не забудьмо однак, що застосування системи Сковороди вимагає не шпиталів для п'яти мільйонів пацієнтів, що терплять на мігрень в Англії, а корінної зміни цілої суспільної системи поодиноких націй.

Докладне вивчення філософії Сковороди у зв'язку з істо­рією всесвітньої думки, порівняльні аналізи й оцінки вимага­ють не тільки окремих праць, але й розвиненого Сковородознавства. Але тим часом, історія всесвітньої педагогіки нічого не знає про Сковороду. Як же ж довідатись їй про це, коли вже півтора століття від смерти Сковороди, а ми ще й досі не діжда­лися повного видання його творів.

А проте, доба основного вивчення творів і значення Ско­вороди гряде неминуче. Досліди проф. Чижевського дають уяв­лення про цей безмірно широкий круг світу ідей, який слід охопити дослідникові творчости Сковороди. Цей круг поши­рюється, і врешті зрозуміємо, що Сковорода стоїть на справжніх висотах думки європейського циклю у 18-му ст.

Але багато важливішим уважаю досліди над дійсним виливом Сковороди на сучасників і на розвиток думки в 19-20-их сторіччях. Багато несподіванок чекає тут дослідників, поки зрозуміємо й доцінимо широчезний обсягом і значенням круг впливів Сковороди.

Доба вивчення і повного доцінєння значення Сковороди — гряде неминуче!

ПРИМІТКА:

В основу цієї праці лягла доповідь виголошена дня 29-го вересня 1957 р. на Учительському Курсі Шкіл Українознавства

в Манчестері, влаштованім Спілкою Українських Учителів і Виховників.

Ту саму доповідь виголошено дня 27-го жовтня 1957-го р. заходами Лондонського Відділу Об'єднання Українців у Вели­кій Британії в Лондоні.

Підчас переписування її з чорновика виявилася потреба поширити деякі уступи так, що зміст оголошеної тут праці не є цілком тотожний із змістом виголошених доповідей.

Основні думки цієї праці були вже оголошені у формі статті в "Краковських Вістях" п. з. "Сковорода — стик і соціо­лог" восени 1944 р.

Основні тези вчення Сковороди про обов'язки воїна, наве­дені у цій праці, були теж оголошені окремою статтею в "Орде­ні" ч. 2. в листопаді 1945-го р. в Авгебурзі.

Зрештою, у своїй основі і в цілості оця праця, як це й зазначено в тексті, опирається на моїй студії про Сковороду п. з. "Лицар Святої Борні", написаної в рр. 1941-43 у Львові, з нагоди 150-річчя його смерти.

Не маючи змоги видати цієї студії друком, автор поширю­вав її живим словом.

Із її цілістю були познайомлені усі наукові працівники Психотехнічного Інституту міста Львова у серії наукових, теоре­тично-дослідницьких засідань у 1943-му р. Довші частини сту­дії були прочитані як окремі доповіді, влаштовані з нагоди 150-річчя смерти Сковороди, у Львові, Тернополі, Станиславові, Дрогобичі, Ярославі і Перемишлі, осінню 1943 і зимою 1944-го рр.

Деякі інші фрагменти чи цитати із неї були друковані та­кож в українських і англійських числах "Ордену".

Загальна бібліографія творів Сковороди поміщена у зга­даній студії. Числа в дужках після цитат із філософських трак­татів Сковороди відносяться до видання Бонч-Брусвича.

1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   63

Похожие:

Володимир Шаян «Віра предків наших» iconВолодимир якович (1923 1998)
Максаков Володимир Якович: Біобібліографічний покажчик наукових праць за 1957-1998 рр

Володимир Шаян «Віра предків наших» iconМеждународный день танца 29 апреля
Международный день танца посвящен языку, на котором может говорить каждый человек на свете, это врожденный язык наших тел и наших...

Володимир Шаян «Віра предків наших» iconМіністерство освіти та науки України Відділ освіти Ленінської в місті Донецьку ради Багатопрофільний ліцей №37 Керівник музею вчитель української мови та літератури вищої категорії Денисенко МаринаВікторівна. Вчитель англійської мови вищої категорії, вчитель-методист Жигло Ірина Вікторівна
Марини Вікторівни. На засіданнях гуртка діти знайомилися із традиціями, обрядами наших предків, оволодівали деякими народними ремеслами....

Володимир Шаян «Віра предків наших» iconВолодимир Мельниченко Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін» Москва олма медіа Групп 2008 Зміст
Володимир Мельниченко — доктор історичних наук, член-кореспондент апн україни, заслужений діяч науки України, член Національної спілки...

Володимир Шаян «Віра предків наших» iconПерелік тестових завдань підсумкового модульного контролю
Віра в триєдиного Бога – Бога Отця, його Сина та Святого Духа, яка стала державною релігією в Римській імперії та Візантії, це

Володимир Шаян «Віра предків наших» iconГандзюра володимир петрович
Мета посібника

Володимир Шаян «Віра предків наших» iconРеспублики татарстан
В итоге это сводит на нет конкурентоспособность наших трудовых ресурсов и их мобильность на рынке труда, когда на высококвалифицированные...

Володимир Шаян «Віра предків наших» iconМ. П. Драгоманова Ковальчук Володимир Юльянович
Модернізація професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя

Володимир Шаян «Віра предків наших» iconРешение вести себя таким образом. Я призываю вас распространять эту историю, размещать её на своих блогах, страничках Facebook, на Youtube, в новостях
Потому что это – не ради нас, наших [родных] мест и наших детей. Речь идёт о будущем человечества

Володимир Шаян «Віра предків наших» iconВитяг з робочої програми навчальної дисципліни
К. г н., доцент кафедри ґрунтознавства І географії ґрунтів Гаськевич Володимир Георгійович

Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2012
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница