Журналістика, філологія та медіаосвіта”




НазваниеЖурналістика, філологія та медіаосвіта”
страница7/35
Дата30.08.2012
Размер5.03 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   35

ЛІТЕРАТУРА

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К., 2004.

2. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием: Учебное пособие. – К., 2003.

3. Королько В.Г. Паблик рілейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. – 2-е вид., доп. – К., 2001.

4. Магеррамов И. А. О парадоксе в рекламе // Русская речь. – 2002. – № 2.­ – С. 59-63.


Людмила Павленко (Київ)

ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ВСЕСВІТНЬОЇ СЛУЖБИ РАДІОМОВЛЕННЯ УКРАЇНИ


У статті досліджено основні етапи становлення та розвитку Всесвітньої служби радіомовлення України.

Ключові слова: міжнародне радіомовлення, історія українського міжнародного радіо.


У ХХ ст. інформаційна безпека стала однією з найбільш важливих складових системи національної безпеки. Починався цей процес тим, що після Другої світової війни в боротьбі за вплив на міжнародній арені держави змушені були вдатися до стратегії постійної пропаганди як необхідної складової частини зовнішньої політики. Виникають нові форми пропагандистської діяльності — від традиційних зовнішньополітичних заяв до менш очевидних, але більш ефективних форм (туризм, спорт, міжнародна торгівля, досягнення у сфері високих технологій, мистецтві, моді та культурі), про що широко інформують світові засоби масової інформації [4].

Цей період історії міжнародних відносин ознаменувався стрімким розвитком міжнародного радіомовлення. Українське іномовлення виникло і функціонувало до 1991 р. як частина радянської системи пропаганди. І лише з набуттям Україною суверенного статусу вітчизняне міжнародне радіо отримало можливість стати голосом держави у світовому ефірі. Водночас доводиться констатувати, що «голос України» й досі не зазвучав на повну силу, оскільки держава, у власності котрої перебуває міжнародна станція, не досить ефективно використовує цей міжнародний медіа-ресурс.

Деяких аспектів діяльності Всесвітньої служби Українського радіо у своїх наукових працях торкалися такі дослідники радіо, як О. Гоян [3], В. Лизанчук [5], В. Миронченко [7], М. Нагорняк [8], Н. Скофенко [10], А. Юричко [11]. У контексті дослідження історії українських ЗМІ про українську міжнародну радіостанцію писав І. Мащенко [6], проте цілісного наукового дослідження історії вітчизняного іномовлення здійснено не було.

Метою цієї статті є короткий історичний огляд основних етапів становлення та розвитку Всесвітньої служби радіомовлення України, котра є державною радіостанцією та офіційно представляє Україну у світовому радіопросторі.

Історія іномовлення нерозривно пов’язана з історією міжнародних відносин. Автори підручника «Радіожурналістика» за редакцією А. Шереля [9] виділяють три основні періоди в історії міжнародного радіо. Перший період охоплює кінець 1920-х – початок 1940-х рр. Другий — від закінчення Другої світової війни аж до падіння наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. тоталітарних режимів у країнах Східної та Південно-Східної Європи. З 1991 р. після розпаду СРСР почався новий етап в історії міжнародних відносин, котрий також став початком нового — Третього періоду міжнародного радіомовлення.

Створення українського іномовлення припало на Другий період в історії міжнародного радіо, котрий тривав під знаком «холодної війни», характеризувався протистоянням протилежних політичних і соціально-економічних систем (капіталізму й соціалізму), а також жорстокою боротьбою між ними в міжнародному радіоефірі. У цей час СРСР стрімкими темпами розбудовував радіомовлення для закордонних слухачів, створюючи відповідні редакції у столицях союзних республік. Зокрема, 1950 р. іномовна редакція запрацювала і в Києві. Програми новоствореної станції були короткими. Але той факт, що «у світовому ефірі звучали слова «Говорить Київ», українська мова і пісня, мав велике значення для людей, які через лихоліття волею долі опинилися далеко від своєї рідної землі» [2]. «Як немає міри, щоб нею можна було виміряти нашу тугу за Батьківщиною, так немає слів, щоб ними виказати ту радість, яка охопила нас, коли ми почули Київ», — писали в колективному листі одні з перших слухачів радіопередач зі столиці України з канадського міста Торонто» [1].

Перші програми «Радіо Київ» мали годинний формат. Щодня в ефірі звучали дві оригінальні годинні програми з двома повторами. Мовлення не перевищувало шести годин, але «Радіо Київ» можна було слухати на всіх континентах та на торгових суднах, котрі перебували в різних акваторіях Світового океану, завдяки надпотужним короткохвильовим передавачам, зокрема Миколаївському та Львівському. Зазвичай це були традиційні для радіо новини, коментарі, інтерв’ю, репортажі, а також передачі: «На теми дня», «Україна сьогодні», «Поштова скринька», «Україна індустріальна», «Село на нашій Україні», «Чуття єдиної родини», «Україна на міжнародній арені», «Мости дружби», «Україна очима зарубіжних гостей». Першими авторами і ведучими політичних і соціальних оглядів «На теми дня» були письменники Ю. Смолич, О. Полторацький, редактор газети «Радянська Україна» Л. Паламарчук.

Після численних невдалих намагань наблизити національне за своєю суттю мовлення з України до загальноприйнятих у світі стандартів іномовлення (себто, розповсюдження інформації про свою країну іноземними мовами) нарешті «Радіо Київ» відкриває свої іномовні програми: в 1962 р. — англійською, в 1966 р. — німецькою, в 1970 р. — румунською мовами [10]. Вибір третього напрямку мовлення був зумовлений бажанням керівництва СРСР здійснити посилений політико-пропагандистський вплив на Румунію через її тогочасний курс у фарватері КНР, прямі та опосередковані заяви про територіальні претензії, зокрема, до УРСР. Мовлення було представлено як програми для молдавського (румунського) населення, котре компактно проживає у прикордонних регіонах України.

При підготовці випусків для міжнародного ефіру підвищувалися традиційні вимоги до відбору та редагування інформації, що мала бути значущою і становила інтерес для якнайбільшої кількості людей. Це вдавалося, коли вона пояснювала загальне значення місцевої події, порушувала проблеми, котрі хвилювали слухачів регіонів мовлення.

Необхідною ознакою програм для закордонних слухачів була їх спрямованість. У 1985–1986 рр. «Радіо Київ» готувало диференційовані випуски для різних регіонів. Редакція намагалася, аби інформація була актуальною та оперативною, її отримували з традиційних джерел — Радіотелеграфного агентства України (РАТАУ, нині — Укрінформ), газет, повідомлень обласних кореспондентів Українського радіо, а також каналами, встановленими з Міністерством закордонних справ, відомствами, що брали участь у міжнародній співпраці СРСР, спілками дружби та культурних зв’язків із закордонними країнами.

Інформація, що звучала в міжнародному ефірі мала бути точною — і з точки зору повної відповідності наведених фактів дійсності, і з точки зору формулювань, а крім того, доступною, логічною, простою, максимально наближеною до форми, звичної для закордонного слухача. Подібна інформація (її зміст — це відгуки на заяви керівників держави, виступи представників України на різних міжнародних форумах) доповнювалася короткими оперативними та проблемними коментарями журналістів, спеціалістів-міжнародників, посадовими особами МЗС, науковцями. Після коментарів звучали інтерв’ю на теми дня. Широко використовувалося інтерв’ювання закордонних гостей, які приїжджали в Україну в складі урядових, парламентських, профспілкових делегацій, студентів із-за кордону, туристів. Починаючи з 1985 р., міжнародні програми вели не диктори, а редактори, які їх готували.

У 1989 р. Держтелерадіо УРСР було проведено опитування слухачів, яке виявило наявність в 50 % опитаних інтересу до України, її зовнішньополітичної діяльності, економіки та культури. Третина (31,4 %) україномовних слухачів хотіли знати точку зору «Радіо Київ» щодо подій у світі, 32,9 % у своїх анкетах зазначили, що їх цікавлять порівняння різних думок. Спостереження аудиторії «Радіо Київ» виявили не лише широкий географічний діапазон мовлення, але й зони найбільш щільного розташування слухачів. Такими зонами, насамперед, були Польща і Канада, з котрих надійшло відповідно 43 % та 20 % анкет. 42 % опитаних серед найбільш цікавих для себе тем і рубрик назвали матеріали про контакти між країнами, їх спільну історію, огляди матеріалів газети «Вісті з України», інших видань. У цілому, соціологічне дослідження фіксувало високий рівень стабільності аудиторії закордонних слухачів українських радіопрограм [10, c. 25].

Чималу частину журналістського штату іномовних редакцій у 1970-х – 1980-х рр. складала українська молодь, яка поверталася з-за кордону. До роботи редакцій на тимчасовій основі залучалися перекладачі, журналісти з середовища української діаспори, що дозволило протягом 3-5 років підготувати висококваліфіковану (у мовному відношенні) команду, яка забезпечила стабільне, фахове мовлення протягом 1970-х – початку 1990-х рр.

Звісно, основною метою українського іномовлення радянського періоду була пропаганда радянського способу життя. Але інформаційна політика радянського іномовлення не могла не враховувати особливостей закордонної аудиторії, котру складали переважно українські національно свідомі емігранти. Тому пропаганда на іномовленні не була аж такою відвертою та неприхованою, як у внутрішніх ЗМІ. Відтак, міжнародні радіопередачі з України багато розповідали про українську культуру, життя в містах і селах, з котрих колись виїхали наші співвітчизники за кордон. Інтерес до таких програм сформував багатотисячну аудиторію «Радіо Київ», що впродовж кількох десятиліть було єдиним джерелом інформації про Україну за межами СРСР.

1991-й був останнім роком українського радянського іномовлення. Після набуття Україною Незалежності «Радіо Київ» стало представником суверенної української держави у світовому інформаційному просторі. Станом на 1991 р. радіопрограми для закордонних країн звучали щодня в ефірі 7,5 годин. Транслювалися на країни Західної Європи та Північної Америки українською, англійською та німецькою мовами. Українське іномовлення було перейменовано на Всесвітню службу радіомовлення України з ефірною назвою «Радіо Україна». Проте зміна назви не була основною новацією на радіостанції. Програми вже не записувалися, як раніше наперед, а зазвучали в прямому ефірі. Кардинально змінено було зміст мовлення. Постання самостійної держави, її міжнародна діяльність і прагнення до побудови демократичного суспільства, перетворення в соціально-економічному житті потребують ознайомлення слухацької аудиторії з європейським рівнем сучасної української культури і мистецтва, з національно-культурною скарбницею українського народу та етнічних громад, які проживають в Україні, створення іміджу нової України без будь-яких ситуативних впливів і політичного тиску.

Упродовж 1990-х – 2000-х рр. загальний обсяг міжнародного радіомовлення з України збільшився до 31,5 години на добу. Хоча чутність українського іномовлення не є регулярною — збої часто трапляються з технічних причин, тому періодично змінюється і кількість країн, на котрі мовить «Радіо Україна». Всесвітню службу радіомовлення України можна слухати також в мережі Інтернет (www.nrcu.gov.ua/index.php?id=305).

Основні сучасні засади функціонування українського іномовлення є загальноприйнятими у світі для зовнішньополітичних засобів масової інформації. Йдеться про державне фінансування і, відповідно, державний контроль роботи іномовлення, його некомерційний характер (відсутність будь-якої реклами). Мовлення за кордон вимагає суворого дотримання базових норм міжнародних правових актів у сфері інформаційної діяльності, неприпустимим є втручання у внутрішні справи країн, на які здійснюється мовлення. Ці засади є спільними для іномовлення як виду інформаційної діяльності загалом. Принципи створення передач не відрізняються від тих, котрими керують журналісти внутрішніх редакцій усіх демократичних країн. Але до них додається обов’язок дбати про імідж своєї держави у світі. В. Миронченко в «Основах інформаційного радіомовлення» визначає головні завдання українського іномовлення, як «захист зовнішньополітичних інтересів України, об’єктивне висвітлення всієї палітри думок, поглядів, платформ у складних процесах розбудови держави, пропагування духовних надбань української нації» [7, с. 13-14].

І все ж закордонний слухач нині не надто часто звертається до «Радіо Україна» як до джерела інформації про українську державу, адже про можливість слухати у прямому ефірі передачі з України закордонні радіослухачі почасти просто не знають. А тих, кому знайома міжнародна українська радіостанція, стає все менше через постійні збої чутності.

Отже, за результатами цього короткого дослідження можна виокремити два основні періоди в історії українського міжнародного радіомовлення. Перший — з 1950 р. до 1991 р., коли українське іномовлення формально було частиною системи радянської пропаганди, але по суті радіостанція представляла у світі не так СРСР, як Україну. В цей час обсяги мовлення були незначними, однак через відсутність інших оперативних джерел інформації про Україну за кордоном «Радіо Київ» має багатотисячну слухацьку аудиторію. На початку Другого періоду (з 1991 р.) інтерес до змін, що відбувалися в Україні після її виходу зі складу СРСР збільшив кількість слухачів українського іномовлення. Значно зросли й обсяги мовлення «Радіо Україна». Але вже в другій половині 1990-х рр. держава перестала приділяти належну увагу міжнародній радіостанції, що спричинило збої чутності, зменшення фінансування іномовлення, а отже, і відтік кваліфікованих працівників. 2000 рр., що стали в Україні періодом економічного зростання, позначилися на діяльності вітчизняного міжнародного радіо мінімальним позитивом. Найбільшим досягненням цього періоду стала трансляція програм Всесвітньої служби радіомовлення України в мережі Інтернет та через супутники. Відтак, на нинішньому етапі доводиться констатувати, що держава не повністю реалізує наявний інформаційний потенціал міжнародного масштабу. Очевидною є і потреба проведення подальших наукових досліджень з міжнародного радіомовлення, зокрема, українського іномовлення.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бухтяк С. Через гори, через океани… // Вісті з України. — 1975. — № 48.

2. Гончарський А. Хто поверне голос України? // Урядовий кур‘єр. — 2005 . – 7 квітня.

3. Гоян О. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту. — К., 2004. — 245с.

4. Джоуэтт Г., О’Доннел В. Пропаганда и внушение. — М., 1998. — 207 с.

5. Лизанчук В. Радіожурналістика: засади функціонування. — Львів, 2000. – 366 с.

6. Мащенко І. Хроніка українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу. — К., 2005. — 384с.

7. Миронченко В. Основи інформаційного радіомовлення. — К., 1996. — 440 с.

8. Нагорняк М. Інформаційне мовлення національної радіокомпанії України: Монографія. — К., 2008. — 132 с.

9. Радиожурналистика: Учебник для студ. вузов / МГУ им. М.В. Ломоносова / Под ред. А.А. Шереля. — М., 2005. — 478 с.

10. Скофенко Н. Роль средств внешнеполитической информации Украинской ССР в освещении международной деятельности республики (1981–1986 гг.): Дис. канд. філол. наук: 10.01.10 / КДУ ім. Т. Г. Шевченка. — К., 1991. — 175 с.

11. Юричко А. Інформаційні маніпуляції у повідомленнях світової періодичної преси в контексті інформаційної безпеки України: стан та шляхи протидії: Дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / КДУ ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2007. — 191 с.


Роман Павлюк (Полтава)

ТВОРЕННЯ ВІРТУАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ ЗАСОБАМИ СУЧАСНОЇ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ


У статті розглядаються питання творення віртуальної педагогічної реальності засобами сучасної масової комунікації. Визначається її роль, значення та особливості застосування у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів.

Ключові слова: віртуальна педагогічна реальність, масова комунікація, інтернет-технології, професійно-педагогічна підготовка, майбутній педагог.


Суспільство XXI сторіччя справедливо називають інформаційним, оскільки на сучасному етапі інформація стала чи не найважливішим чинником його функціонування. Інтелектуальна потреба отримання нових знань як одного з механізмів, що зумовлює існування і подальший розвиток суспільства, задовольняється у суспільстві – сукупності індивідів, що його утворюють, головним чином, за допомогою засобів масового інформування (ЗМІ) – друкованих та електронних. Масова комунікація у сучасному розумінні з’явилася порівняно недавно, але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людського існування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та засобів її масового розповсюдження, які постійно удосконалюються у бік оперативності та зручності.

Масова комунікація – це певний інституціолізований макропроцес виробництва, розповсюдження та обміну інформації, який здійснюється за допомогою певних технічних засобів та технологій. Інформуючи людину про світові та локальні події і заповнюючи її дозвілля, засоби масового інформування впливають на систему її мислення, світогляд, культуру. Поширення впливу ЗМІ означає формування деякої семантичної метамови. Сучасний стан суспільств та національних культур показує, що вони навіть за процесу внутрішньої самоізоляції перебувають під впливом процесу глобалізації [2].

Матеріальною передумовою виникнення масової комунікації є створення технічних пристроїв (передусім радіо), що дозволило швидко інформувати велику кількість людей. Так виник особливий вид людської діяльності, що здійснюється з метою впливу на об'єктивно не пов'язані соціальні групи і окремих індивідів для масовості їх свідомості та поведінки.

На початку свого розвитку масова комунікація розглядалася більшістю дослідників як новий спосіб спілкування. У цьому випадку саме надособистістна комунікація об'єднує людей через читання одних і тих самих газет, прослуховування радіопередач та перегляд телевізійних програм.

З цих міркувань насамперед розглядаються сучасні механізми формування масової свідомості з ідентичністю поглядів, оцінок і врешті-решт смаків.

Активне дослідження соціальних функцій масової комунікації дозволило не лише виділити їх, а й окреслити місце і роль в суспільстві. Так, Р. Мілс розглядає масову комунікацію як відбиття концентрації влади «верхів» над «низами».

П. Лазарсфельд, Р. Мертон вбачають у ній спосіб духовного контролю над масами. Х. Шіллер вважає її вирішальною сферою боротьби політиків за забезпечення духовного панування у світі. Своєрідну теорію створили М. Маклауен і А. Моль. Масову комунікацію і створювану нею культуру вони розглядають майже як новий етап соціального спілкування.

На думку Б.А. Грушина, можна виділити п'ять соціальних функцій масової комунікації:

- інформаційна, призначенням якої є донесення до читацької, слухацької та глядацької аудиторії повідомлень про основні події в світі та конкретному регіоні (не випадково часто використовується термін «масова інформація»);

- функція соціалізації, що пов'язана з формуванням установок, цінностей і ціннісних орієнтацій аудиторії;

- функція організації поведінки як вплив на зміну, припинення або ж апробацію певної дії даною групою людей;

- функція створення певного емоційно-психологічного тонусу аудиторії, пов'язаного з переживаннями, настроєм, емоційним включення та емоційними реакція ми схвалення, захоплення, осуду тощо;

- власне функція комунікації, що вказує на посилення підтримання чи, навпаки, послаблення зв'язку між різними аудиторіями та комунікатором і аудиторією.

Американські психологи, дослідники явища масової комунікації М. Маклуен та У. Онг наголошують, що за своєю природою сучасні засоби масової комунікації занурюють людину в міф. Маси приписують засобам інформування могутність і всесильність, як саме за їх участю дізнаються майже про все, що відбувається у світі. Таким чином, для глядацької і слухацької аудиторії однаковою мірою міфом стає і саме телебачення та радіо, і та інформація, яку вони транслюють. Міфотворення перебудовує сприймання і мислення аудиторії. Швидкоплинний кліповий характер неперервного потоку повідомлень провокує особливу швидкість психічних процесів. Скорочення терміну коментарів і аналітичних програм спричинює деградацію мислення аудиторії. І як наслідок, вона стає все більш легковірною для сприйняття найрізноманітніших міфів.

Нині в науці існує сотня визначень комунікації. Ще в 70-х роках ХХ ст. Ф. Данс в статті про поняття комунікації зафіксував 95 дефініцій і згрупував їх у 15 категорій. Польська дослідниця Х. Валінська де Хакбейлl у 1975 році у своїй докторській дисертації "Поняття комунікація в американській теорії масової комунікації" зафіксувала понад 200 дефініцій, що віднайшла в американській літературі, і виділила в них 18 семантичних (значеннєвих) категорій. Польський комуніколог Т. Гобан-Клас у своєму підручнику "Засоби масової комунікації і масова комунікація" наводить сім типових визначень комунікації: комунікація як трансмісія (трансляція, передача) інформації, ідей, емоцій, умінь; комунікація як розуміння інших, коли ми й самі прагнемо, щоб нас зрозуміли (комунікація як порозуміння); комунікація як вплив за допомогою знаків і символів на людей; комунікація як об’єднання (творення спільноти) за допомогою мови чи знаків; комунікація як взаємодія за допомогою символів; комунікація як обмін значеннями між людьми, які мають спільне в сприйманні, прагненнях і позиціях; комунікація як складник суспільного процесу, який виражає групові норми, здійснює громадський контроль, розподіляє ролі, досягає координації зусиль тощо [3].

У навчально-виховному процесі багатьох вишів України та зарубіжжя все більш частіше застосовуються медійний простір як засіб навчання. У використанні автентичних іноземних текстів, які містяться у газетних, журнальних закордонних публікаціях міститься значний навчальний потенціал. За допомогою них студенти можуть не лише збагатити свій лексичний запас, але і деякою мірою ознайомитись із культурою країни, мова якої вивчається, менталітетом її мешканців. Такий підхід сприяє всебічному розвиткові особистості, розширенні її світогляду.

Та, на жаль, сучасний медійний світ переповнений неякісною друкованою продукцією. У цьому змісті потрібно досить ретельно добирати навчальний комунікативний матеріал, визначати його вагомість у поглибленні знань студентів.

Окрім того, сучасна освіта пропонує майбутнім педагогам досить широкий спектр засобів навчання з допомогою всесвітньої мережі Інтернет. Такий засіб, крім того, що є одним із видів медійної освіти та у якому присутній великий діапазон елементів масової комунікації, спрощує доступ до зарубіжних інформаційних джерел.

Використання інтернет-технологій навчання сприяє творенню віртуальної педагогічної реальності, оскільки перебуваючи в такому просторі «тут і зараз», студентові надається можливість реального уявного діалогу культур з елементами світової масової комунікації.

В умовах відкритості суспільства, його гуманізації та демократизації засоби масової комунікації все активніше впливають на формування соціальних та педагогічних орієнтирів і водночас сприяють розвиткові задатків та здібностей індивіда.

Це явище не можна оцінити однозначно (негативно або позитивно). Зараз точаться розмови проте, що в молодіжному середовищі все більшого значення набувають електронні засоби масової комунікації, в яких велику роль відіграють такі культурні форми, що традиційно вважаються «дозвільними», «розважальними». Це – кіно, естрада, телебачення, відео.

Засоби масової комунікації, якими користується підростаюча людина, створюють для неї специфічний інформаційний світ. Використання різних інформаційних джерел формує інформативні сфери розуміння світу, визначає ціннісні орієнтації молодої людини, стиль її життя.

Для того, щоб говорити про творення віртуальної педагогічної реальності, необхідно розглянути вплив засобів масової комунікації на дитину, оскільки саме вона є суб’єктом та об’єктом такого навально-виховного середовища.

Серед найпопулярніших засобів масової комунікації серед дітей молодшого та середнього віку є телебачення. Дитина може годинами проводити час, переглядаючи різні мультфільми, фільми, занурюючись у світ не реальних образів.

Проблема «дитина — засоби комунікації» ще не вивчена достатньою мірою. Хоча в цьому напрямку в багатьох країнах і ведуться серйозні психолого-педагогічні та медичні дослідження, але справжньої науки, пов'язаної із впливом всіх засобів масової інформації на процес соціалізації дітей, духовне, емоційне та моральне становлення. У комплексі заходів важливе значення має власний приклад батьків, їх ставлення до проблеми «споживання» телепередач, посилення виховного впливу сім'ї у цьому плані. Керівник американського товариства «За телебачення для дітей» Пеггі Чарен зауважив, якщо у ваших дітей буде достатньо знань та інтересів, то вам не доведеться турбуватися проте, що вони дивляться по телевізору. Загальновідомо, що чим вищий рівень освіченості в регіоні, тим рідше дивляться там передачі по телебаченню. Багатьох глядачів вже не задовольняє зміст телепрограм. Щоб зберегти свої позиції, впливати на розум та почуття людей, телебачення перебудовується. Важливим напрямком перебудови є цілеспрямоване впровадження навчально-виховних програм. Таким чином, на місті стихійної «паралельної школи» (як за кордоном називають засоби масової інформації) виникає організована система педагогічного впливу.

Навчальне телебачення є одним із засобів становлення ди­тячої особистості. Воно найбільш повно відтворює прагнення школярів прилучитися до ціннісних орієнтацій дорослих. Свою історію навчальне телебачення започатковує вже з 50-х років. Тільки в США навчальні програми транслюються майже 200 телестанціями, понад 700 студій пропонують навчальні передачі за кабельними системами. У межах держави аудіовізуальне навчання координує Міністерство освіти. Впровадженням нових навчальних програм керують кілька центрів, із яких найбільш відомий знаходиться в Стенфордському університеті (Каліфорнія).

Інтенсивно поширюється навчальне телебачення в Західній Європі. Англійська компанія Бі-бі-сі виходить в ефір щорічно з навчальними програмами, обсяг яких становить понад 400 годин. Передачі дивляться практично у всіх школах. Кожний десятий заклад початкової освіти і всі середні навчальні заклади мають не тільки телеприймачі, а й записувальну відеоапаратуру.

У Франції державні станції існують уже з початку 70-х років Вони ведуть систематичні телевізійні передачі: навчальні – по неділях і вівторках, профорієнтаційні – по середах. Більше 20 років існує Національний центр аудіовізуального навчання. У 1979 році в Міністерстві освіти створено групу, яка координує впровадження засобів телебачення у навчальні заклади країни.

Масштабним є вплив навчального телебачення в Японії. Воно повсякденно втручається в шкільне життя. З 17 до 20-ї-години по п'яти каналах пропонуються різноманітні освітні програми для дітей різних вікових груп.

Пошук можливостей щодо мобілізації уяви, емоцій, інте­лекту учнів за допомогою засобів масової інформації постійно триває. Вже з початку 80-х років у Франції дослідною роботою з питань аудіовізуального навчання охоплені всі загальноосвітні школи країни. У багатьох коледжах та ліцеях є автономні телевізійні системи. Педагоги Франції спочатку прагнули підвищити ефективність викладання виключно за допомогою кабельного телебачення. Але згодом було зроблено висновок про те, що таке рішення є недостатнім для вирішення нагальних проблем. Тоді виникла ідея створити фонд аудіовізуальної документації із зібранням діапозитивів, відео та звукозаписів – своєрідних досьє зрізних навчальних тем і програм. Матеріали почали транслювати у класах. Другий загальнонаціональний експеримент, який тривав у Франції – «Активний юний телеглядач» – мав на меті навчити школярів «читати» телесюжети, сприяти вихованню та розвитку молодої глядацької аудиторії. Допомогу дітям надавали як учителі, так і батьки, що пройшли спеціальне стажування в аудіовізуальних навчальних центрах.

Використання телебачення та інших технічних засобів як засобів «паралельного» виховання породжувало важливі педагогічні проблеми. Особливе занепокоєння вчителів західних країн викликала загроза дегуманізації формування особистості школяра.

Суперечливий, неоднозначний характер впливу засобів масової комунікації ставить перед педагогом завдання вибудовувати виховну взаємодію з молоддю таким чином, щоб формувати активного, вдумливого, свідомого слухача і глядача. Навчити молодіжну аудиторію аналізувати потік інформації, узагальнювати почуте і побачене, вибірково ставитися до перегляду програм можна на основі сформованих стійких визначених інтересів, ціннісних орієнтацій, установок. Педагог має розмежовувати позитивні та негативні сторони масового інформування, відокремлювати причини і наслідки їх впливу, і всіляко посилювати осмислене ставлення молоділо використання мережі масового інформування.

Дані твердження і слугують запорукою успішного творення віртуальної педагогічної реальності засобами масової комунікації.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   35

Похожие:

Журналістика, філологія та медіаосвіта” iconЖурналістика, філологія та медіаосвіта”
Факультет філології та журналістики Полтавського державного педагогічного університету
Журналістика, філологія та медіаосвіта” iconРобоча програма навчальної дисципліни
Робоча програма навчальної дисципліни «Теорія І методика журналістської творчості» («Аналітичні методи відтворення») для студентів...
Журналістика, філологія та медіаосвіта” iconКиївський національний університет імені тараса шевченка інститут журналістики українська журналістика в контексті світової київ-1997
Українська журналістика в контексті світової. Збірник статей. / За загальною редакцією докт філол наук, професора Шкляра В.І./ -к,...
Журналістика, філологія та медіаосвіта” iconКонспект лекцій для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності 030301 «Журналістика»
Конспект лекцій з дисципліни «Основи журналістикознавчих досліджень» для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності...
Журналістика, філологія та медіаосвіта” iconОнкович Г. В. Медіаосвіта (Загальний курс): програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів
При створенні програми використано досвід дослідників О. В. Федорова, І. В. Жилавської, І. В. Челишевої та власний
Журналістика, філологія та медіаосвіта” iconНавчально-методичний комплекс львів 2009 Кафедра (предметна, циклова комісія)
Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філологія
Журналістика, філологія та медіаосвіта” icon№765 Серія філологія випуск 50
Редакційна колегія: д-р філол наук, проф. Безхутрий Ю. М. (відп ред.); канд філол
Журналістика, філологія та медіаосвіта” icon1. Журналістика І масова комунікація в інформаційному суспільстві. (2 год.)
Мелещенко О. К. – професор, зав кафедрою міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені...
Журналістика, філологія та медіаосвіта” iconПрограма співбесіди з напряму «Філологія» (англо-український переклад) для осіб з обмеженими фізичними можливостями, які вступають на навчання у 2009 році
«Іноземні мови, 2-12 кл.», (лист Міністерства освіти І науки України №1/11-6611 від 23. 12. 2004 р.)
Журналістика, філологія та медіаосвіта” icon1 0305 Філологія 030502 – Англійська мова та література
Опп, яка забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікацією. Освітньо-професійна програма підготовки...
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница