Любченко павло миколайович




НазваниеЛюбченко павло миколайович
страница7/18
Дата26.01.2013
Размер2.72 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18
Вырезано.

Для доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Безглуздо бажати проявів громадської активності з допомогою указів, однак не слід і недооцінювати їх вплив. Нормативні акти можуть як сприяти громадській активності так і обмежувати її. Наприклад, у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» закріплено права громадян у здійсненні регуляторної політики, які можуть бути реалізовані як безпосередньо ними, так і через їх об'єднання, наукові установи, консультативно-дорадчі органи, створені при органах місцевого самоврядування. Залученню громадян до участі в управлінні місцевими справами сприятиме також і нормативне закріплення обов’язку владних органів оприлюднювати кожен проект регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних і юридичних осіб та їх об'єднань (ст. 9). Подібні положення необхідно закріпити на законодавчому рівні і щодо проектів місцевих бюджетів, програм соціально-економічного й культурного розвитку, інших важливих для територіальних громад нормативних актів.

Як свідчить практика країн з усталеними демократичними традиціями, саме участь громадян у діяльності інститутів місцевого самоврядування не лише забезпечує спільне вирішення найбільш важливих питань місцевого життя, а й сприяє формуванню їх громадянської самосвідомості та зростанню масової політичної активності, що, у свою чергу, є необхідною передумовою розвитку демократії та становлення інших інститутів громадянського суспільства. Велике значення має особиста активність людей, що ґрунтується на їх свідомому заінтересованому ставленні до суспільних справ. Цінністю є саме безпосередня участь в опрацюванні, розгляді й розв’язанні проблем місцевого значення. Часто орієнтиром щодо того чи іншого питання є позиція найбільш авторитетних громадян, експертів, інших осіб, яким довіряє населення, тому важливим складником успіху є залучення таких людей до процесу обговорення і прийняття рішень.

В контексті проблематики місцевого самоврядування політика має розглядатися як суспільна діяльність, зміст якої становлять організація, регулювання й контроль відносин між людьми, соціальними групами з точки зору загальнозначущих для суспільства тенденцій. Саме тому головним у політиці місцевого рівня є участь населення у вирішенні питань місцевого значення, прагнення до оволодіння місцевою владою як організацією, що здатна використовувати ресурс громади для загального блага. Сьогодні населення очікує від органів місцевого самоврядування порядку на вулицях, організації надання якісних комунальних послуг, забезпечення функціонування медичних, освітніх, транспортних та інших закладів, тобто виступає переважно пасивним адресатом, а не активним генератором ідей і напрямків розвитку відповідних територій, контролером виконання програм соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Разом з тим підвищення рівня політичної активності громадян може суттєво покращити ситуацію в цій сфері. Світова практика переконливо підтверджує, що місцевий рівень – найбільш ефективна публічна школа демократичних процедур.

Політична активність, на думку В.В. Речицького, є особливим видом людської діяльності (свідомої бездіяльності), що спрямована на досягнення будь-яких цілей як вторинного або кінцевого результату, а також обов’язкової попередньої умови своєї ефективності, реалізацію одного з видів соціального контакту. Такий вид діяльності має тенденцію до розширення вибору можливих варіантів реалізації свого інтересу і здійснюється переважно (але не виключно) на основі компромісу, в якому сфера свободи одних учасників цієї діяльності визначається межами свободи інших її учасників, з якими перші знаходяться у стані кооперації зусиль або, навпаки, конфлікту [294, с. 57]. М.В. Цвік, розглядаючи самоврядування як втілення масової політичної активності у вузькому і широкому сенсі, вважає, що в конституційному значенні воно, як і раніше, означає визнання людьми над собою влади лише власного об’єднання [378, с. 5]. Політична активність громадян залежить від правил, які регулюють процес дискусій. Ідеальною є ситуація коли учасники дискурсу прагнуть досягти згоди, опираючись виключно на силу аргументів. На рівні місцевого самоврядування вони мають рівні можливості говорити або спростовувати аргументи інших. Тільки в практичному реальному обговоренні за участю і співробітництва всіх, кого потенційно стосується обговорювана норма, може бути досягнуто раціонального консенсусу.

Об’єктивними перепонами, що стоять на шляху підвищення політичної активності громадян, є, по-перше, відсутність часу, сил і ресурсів для участі в будь-яких заходах, по-друге, значна частина населення працює в тіньовій економіці, тим самим вони викреслюють для себе публічну діяльність, вважають за краще не виділятися і займають переважно політично пасивну позицію. Підвищенню політичної активності громадян сприятиме зростання реальних доходів населення і створення умов, за яких стане невигідним працювати без належного оформлення трудових відносин та отримання заробітної плати «в конвертах». Для заняття політичною діяльністю на місцевому рівні необхідна деяка міра ідеалізму, вільний час, готовність до певних грошових витрат, притому, що це не дає ніяких особливих особистих переваг. Інтереси і пріоритети в кожної людини свої, і вони часто суперечливі, але владні органи їх будуть враховувати у своїй роботі лише за певних умов: а) пріоритети мають бути чітко визначені; б) вони повинні мати підтримку у всього населення (чи його значної частини); в) мають бути лідери (глашатаї), які зрозуміло роз’яснювали б основні положення програми, контролювали виконання її заходів. Ці завдання найбільш ефективно можуть бути вирішені політичними партіями, які виконують функції щодо (а) виявлення й акумуляції політичних настроїв, (б) представництва політичних інтересів різних соціальних груп, (в) формування політичних програм про можливі напрямки розвитку суспільства й держави, (г) забезпечення конкуренції політичних поглядів, (д) підготовка кадрів для політичної діяльності, (е) реалізація політичних програм у разі перемоги на виборах через загальнонаціональні й місцеві інститути влади, (є) політичного опонування (при поразці на виборах). Особлива роль політичних партій у сучасних економічно розвинутих країнах призводить до того, що сама сутність їх політичних систем часто визначається зарубіжними політологами як “правління політичних партій”, або як “партійна демократія” [248, с. 158]. В Україні система місцевих організацій більшості політичних партій обмежується переважно регіональним і районним рівнем, часто осередки на рівні сіл, селищ і невеликих міст існують лише формально.

Політична активність може бути еволюційна, революційна, теоретична, масова, індивідуальна, векторна, хаотична, креативна (творча) і деструктивна [294, с. 100]. Політично конструктивною є активність, що підтримує багатопартійність, свободу преси, а політично деструктивною та, що прагне партійної монополії, посилює інформаційний контроль, коли коло вільних взаємовідносин звужується і ступінь свободи учасників обмежується. Як показує історія політики, деструктивна активність часто виникає з намагання забезпечити громадянам “найбільше щастя” зусиллями урядів і законодавців [13, с. 139]. У конституційному аспекті, на думку В.В. Речицького, найбільш важливим був і залишається поділ політичної активності на державну і громадянського суспільства. Витоки такого поділу знаходяться в ідеї народного суверенітету, який стосовно суверенітету державного вважається первинним [294, с. 79].

Розглядаючи цю проблематику, важливо приділити увагу питанню, яка активність сьогодні бажана – політична чи неполітична? Перша, яка через представницьку демократію з розвиненою партійною структурою формує владні органи за результатами виборів, чи друга, яка не потребує партій і спирається на масові настрої, на активність безпартійного населення, на експертні можливості неурядових організацій? За другою концепцією, яка рішуче нівелює роль виборів, здійснювати владні повноваження належить не політикам (безвідповідальним і корумпованим), а експертам, вирощеним у надрах недержавних громадських організацій. Політологи Заходу до «влади експертів» ставляться досить скептично, посилаючись на роботу відомого фахівця з теорії демократії Р. Даля, який у роботі «Про демократію», не заперечуючи ролі ділових експертів при політиках, провадить думку, що політичні рішення завжди містять у собі елемент етичного вибору між різними “варіантами добра”. У цьому виборі в експерта немає жодних переваг перед “людиною з вулиці” – пересічним виборцем. Для управління державою експертних знань замало, вважає вчений, та й жоден експерт неспроможний урахувати всіх граней проблеми і поворотів подій. На його думку, «тільки залучення всіх дорослих громадян в основні фази прийняття політичного рішення (шляхом участі у виборах, у референдумах тощо) дає теоретичний шанс урахувати справді загальні інтереси» [154, с. 2]. На наш погляд, і політична, і громадянська активність мають велике значення для розвитку місцевого самоврядування в Україні. Названі види активності громадян не виключають одна одну, бо завдання, які вирішуються за їх допомогою, різні.

Значною мірою активність громадян залежить від рівня правової культури, що виконує одразу декілька специфічних функцій, зокрема: (а) праворегулятивну – забезпечення стійкого й динамічного функціонування різноманітних елементів правової системи, держави й суспільства; (б) ціннісну – формування оціночного чи аксіологічного ставлення особистості до права, а також власних дій та їх результатів; (в) комунікативну – забезпечення ефективної взаємодії громадян в юридичній сфері; (г) правосоціалізаційну – формування правових якостей особистості; (д) трансформаційну – здійснення теоретичної й організаційної діяльності по формуванню правової держави і громадянського суспільства [210, с. 41].

Простота, відсутність складних організаційних процедур, мінімум формалізації сприятимуть підвищенню активності громадян. З позиції В. Селіванова, найважливішою особливістю руху всіх самоорганізуючих систем є чергування періодів упорядкованості й хаосу, стійкості й нестійкості, стабільності й нестабільності, де кожен період виконує свою функцію. Тому абсолютизація свідомого тотального контролю життєдіяльності соціуму, зокрема, за допомогою юридичних норм, – це передумова прорахунків як у державній політиці, так і в законодавчій діяльності, й у державному управлінні [312, с. 76]. Співпраця з населенням часто вимагає перерозподілу завдань, прав та обов’язків. Вона також пов’язана зі створенням нових механізмів навчання в процесі роботи. Розширення можливостей населення висловлювати свої позиції і впливати на органи публічної влади сприятиме розвитку місцевого самоврядування. По-перше, якщо громадяни можуть офіційно й неофіційно висловлювати свою позицію і, діючи в межах закону, публічно заявляти про свої вимоги, органи й посадові особи місцевого самоврядування отримуватимуть інформацію, необхідну для успішного управління. Організація широких дискусій щодо місцевої політики зможе знизити ризик того, що меншість монополізує цілі діяльності владних суб’єктів місцевого рівня. Органи місцевого самоврядування, користуючись такою довірою, зможуть при реалізації політики діяти більш гнучко, маючи сприятливі можливості для залучення громадян до досягнення колективних цілей. По-друге, позиція, висловлена населенням може частково вирішити проблему інформованості влади про якість публічних послуг, наявність недоліків у роботі органів і посадових осіб місцевого самоврядування. По-третє, навіть якщо віддані своїй справі службовці багато працюють і пройнялися ідеями суспільного блага, вони не можуть цілком передбачити, які саме товари й послуги бажають отримати громадяни.

Приватні і громадські організації можуть скласти реальну альтернативу органам публічної влади в наданні населенню послуг, виступати одночасно і партнерами, і суперниками, здійснювати вплив на владні органи з метою підвищення кількості і якості послуг. Універсальної моделі, за допомогою якої можна було б знайти відповідний баланс поглядів, визначити ступінь участі громадян і рівень бюрократичного контролю при забезпеченні населення послугами, немає. У деяких сферах, приміром, визначення стандартів тощо, бажана незалежність органів при прийнятті рішень, а при формуванні і здійсненні політики в інших сферах, як-то управління комунальною власністю, надання послуг тощо, навпаки, необхідна широка участь населення.

Реформи і програми, що реалізуються органами місцевого самоврядування, мають бути зрозумілими населенню. У системі виконавчих органів місцевих рад обов’язково повинен функціонувати відділ по зв’язках з громадськістю, основне завдання якого – узагальнення поглядів, що стосуються різних питань місцевого значення, організація громадських слухань за участю посадових осіб, депутатів, експертів, фахівців. Консультації з населенням сприяють збільшенню гласності й прозорості системи. Чим більше людей поінформовані про діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, тим більша вірогідність, що люди будуть діяти спільно, контролюючи владу, залишаючи їй менше можливостей для необґрунтованих дій. Щоб оптимізувати діяльність органів і посадовців місцевого самоврядування недостатньо вдосконалити механізм проведення консультацій. Цілком очевидно, що лише наявність реальних важелів впливу на процес розробки і впровадження програм і послуг сприятиме реальному залученню зацікавлених осіб, може забезпечити підтримку їх діяльності і підвищити її ефективність.

Розуміння суті політичної активності має бути узгоджено із засадами людської екзистенції, бо найзначніші соціальні зміни походять з індивідуальних стосунків, а не просто з загальновідомих політичних концепцій. Найкраща система автоматично не принесе кращого життя, навпаки, лише створюючи краще життя, можна розвинути ліпшу систему. Неполітична громадська активність має бути справою кожної людини, а не лише професійних політиків і партійних діячів. Правда повинна служити підгрунтям для практикування антиполітичної поведінки; вона проростає знизу, походить „із глибини серця, а не з дисертації чи тези” [407, с. 271]. Значні структурні зрушення в суспільстві завжди були результатом множинності ініціатив знизу. Для обговорення шляхів співпраці органів влади і громадських організацій у питанні реалізації ініціатив громадян, відпрацювання пропозицій по вдосконаленню механізму їх підтримки доцільно організовувати “круглі столи”, семінари й конференції. Визначальну роль в активізації громадськості в управлінській діяльності мають відігравати інститути самоврядування й самоорганізації населення [138, с. 7].

Досить часто, коли члени територіальної громади бажають змін, готові долучити свої сили і навіть власні кошти для успішного розв’язання проблем місцевого значення, не вистачає критичної маси активних людей, а найчастіше просто бракує лідера, який направив би в позитивне русло активність громадян. Природно, щоб таку функцію здійснювали депутати місцевих рад, керівники органів самоорганізації населення. Найхарактернішими рисами українців нерідко називають обачливість, нерішучість, толерантність щодо влади, терплячість, які вироблені звичкою постійної боротьби за виживання [86, с. 129]. Розвиток політичної системи суспільства потребує формування у громадян високої політичної і правової культури, усвідомлення ними світових демократичних цінностей, що допоможе формуванню їх активної громадянської позиції [23, с. 411].

Різновидом соціальної активності, якій недостатньо приділяється увага в юридичній літературі, є громадянська непокора як форма неінституціональної діяльності. Ю. Хабермас зазначав, що будь-яка впевнена в собі конституційна демократія вважає громадянську непокору необхідним і тому нормалізованим компонентом своєї політичної культури [405, с. 99]. Демократичне і справедливе громадянське суспільство – це модель, яка ніколи не може бути повністю реалізована, але виступає регулятивним ідеалом для політичних проектів. Намагання побудувати громадянське суспільство і в подальшому зробити його більш демократичним і справедливішим служить потужною мотивацією, без якої не існували б соціальні рухи. Громадянська непокора дозволяє сформувати і зберегти ідеали громадянського суспільства. Учасники акцій непокори розширюють межі громадянської активності. Як тільки люди відчувають загрозу порушенню прав і свобод, балансу інтересів вони стихійно об’єднуються у групи. Причому така активність спостерігається на основі індивідуального усвідомлення загального блага, якому гармонійно підпорядковуються індивідуальні мотиви [156, с. 169]. Сьогодні нормально сприймаються страйки, бойкоти, масові демонстрації, хоча колись подібні форми активності були нелегальними. Отже, певною мірою громадянська непокора є складником процесу розширення прав і свобод, способів і форм участі індивіда в управлінні суспільними справами. Вона служить перевіркою того, наскільки конституційна демократія є ліберальною, тобто чи серйозним є її ставлення до прав людини. Громадянська непокора може бути реакцією як на недоліки в обсязі та якості демократичних процедур у відповідній політичній системі, так і на обмеження особистих прав і свобод людини чи прав меншості з боку більшості. Навіть закріплення на конституційному рівні демократичних процедур і принципів справедливості не гарантує відсутності порушень прав і свобод членів суспільства.

Громадянська непокора може бути відкритою і скритою (латентною). Латентний її характер виявляється, наприклад, у намаганні ухилитися від сплати податків. З одного боку, людина має комплекс прав і свобод, які повинні забезпечити її вільний розвиток, з другого – вона зобов’язана сплачувати податки. Подібні співставлення прав та обов’язків індивіда існують і в інших царинах суспільного життя. Іншою підставою для проявів громадянської непокори є невідповідність дій чи рішень органів публічної влади, інших суб’єктів громадянського суспільства принципам справедливості. Сучасне суспільство складається з різних інститутів, які відстоюють різні (інколи навіть протилежні) інтереси, мають неоднакові уявлення про благо, але, незважаючи на всі їх відмінності, саме в громадянському суспільстві вони спроможні дійти загального розуміння справедливості (політичної, економічної, соціальної). Відкрита громадянська непокора, як правило, здійснюється з метою досягнення зміни політики, прийняття або скасування рішень органами публічної влади, власниками чи адміністрацією підприємств. Громадянська непокора отримує виправдання в принципах моральних, а також в закріплених нормами права, що лежать в основі розвитку громадянського суспільства й суспільного блага. Однак вона також може бути спрямована на досягнення вузько групових, корпоративних інтересів, мати замовний характер, використовуватися політтехнологами для досягнення певних результатів. Така діяльність шкодить розвитку конституціоналізму в Україні, оскільки не має нічого спільного з обстоюванням моральних засад і загальноприйнятих уявлень про справедливість.

Активна і творча участь людей у громадському житті, у тому числі у вирішенні питань місцевого значення, можливе лише там, де свобода масової інформації не тільки є важливим елементом правового статусу громадянина, а й пронизує нормативний зміст усіх основних інститутів місцевого самоврядування, є одним з принципів їх функціонування [39, с. 303]. Однією з головних передумов демократизації нашої держави та суспільного життя на сучасному етапі є забезпечення прозорості в діяльності влади шляхом запровадження принципу двосторонніх консультацій з громадськістю при прийнятті управлінських рішень, а також підтримання процесу постійного суспільного діалогу. Механізм владарювання повинен включати в себе громадську думку, яка має чинити тиск на владні органи для отримання відповідної реакції. У ньому відображається ступінь і форма усвідомлення суспільством відповідності управлінського контролю його потребам.

Громадянська активність у сфері місцевого самоврядування, як правило, базується на особистому інтересі члена територіальної громади у вирішенні тієї чи іншої проблеми. Сьогодні громадяни ще не виявляють необхідної активності у розв’язанні проблем місцевого значення і вважають, що ними повинні займатися органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Однак багато питань можуть бути вирішені силами громадськості і для цього навіть не потрібно великих фінансових чи матеріальних ресурсів. Головне, щоб люди зрозуміли, що стан справ у їх селі, селищі, місті залежить насамперед від них, а вигода, яку вони отримають від самоорганізації й самоуправління значно перевищить їх витрати. Це сприятиме структуруванню й інтеграції громадських сил. Завдяки громадянській активності індивіди навчаються не лише розуміти свої цілі в злагоді з іншими людьми, а й усвідомлювати межі власних здібностей і можливостей.

Для підвищення рівня громадянської активності потрібна постійна роз’яснювальна робота. Бажано ширше використовувати інтернет-технології, за допомогою яких члени територіальної громади зможуть брати участь у публічних обговореннях, не виходячи з дому, або цілодобово отримувати інформацію про діяльність органів місцевого самоврядування. Потребує вдосконалення правове регулювання форм участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування. Сьогодні бракує належного нормативно-правового регулювання порядку проведення загальних зборів, переважна більшість статутів територіальних громад лише фрагментарно торкаються цього питання. Чітко не визначено переліку питань, які можуть розглядатися на загальних зборах, немає механізму реалізації прийнятих рішень.

Повноцінне місцеве самоврядування може сформуватися лише завдяки соціальній активності громадян. Зміни в суспільстві виражаються в еволюції норм і способів життя, в “розриві” традиційних меж, форм і методів активності, зростає також потреба в індивідуальній свободі. Місцеве самоврядування, у свою чергу, має широкий спектр можливостей для підвищення громадянської активності жителів, зміцнення позитивного впливу на формування особистості. Без самоорганізації різноманітних громадянських ініціатив неможливе ефективне функціонування соціальних механізмів, їх органічний розвиток і реформування [355, с. 207]. Практика підтверджує: якщо люди беруть участь в управлінні, вони краще розуміють його результати.

Аналіз ініціативності громадськості дає можливість зробити наступні висновки: а) органи публічної влади в суспільній свідомості продовжують сприйматися як практично єдина сила, що має монопольне право на ініціативу; б) участь населення у здійсненні місцевого самоврядування залишається на низькому рівні; г) досить високим залишається рівень громадянської непокори, особливо латентної; д) небайдужість до стану соціально-економічного розвитку територіальних громад і регіонів поступово набуває більш організованих форм, що позитивно відображається на розвитку місцевого самоврядування; е) рівень соціальної активності громадян залишається дуже низьким, що негативно відбивається практично на всіх процесах державотворення і становлення конституціоналізму в Україні; є) підвищенню рівня громадянської й політичної активності у сфері місцевого самоврядування сприятимуть системні соціально-економічні, політичні, культурні й ідеологічні суспільні реформи; ж) політична складова місцевого самоврядування повинна бути спрямована на підвищення ефективності місцевої влади з орієнтацією на інтереси й потреби жителів – членів територіальних громад, визначення пріоритетів, пошуки компромісів, регулювання конфліктів, розширення видів форм політичної участі громадян, збільшення рівня їх впливу на органи й посадові особи місцевого самоврядування.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

Похожие:

Любченко павло миколайович iconБекетов Олексій Миколайович (до 150-річчя від дня народження) Бібліографічний покажчик Харків хнамг 2012
Великий зодчий Бекетов Олексій Миколайович (до 150-річчя від дня народження ): бібліогр покажчик / Харк нац акад міськ госп-ва; уклад....
Любченко павло миколайович iconЗакон одавства та ювенальної юстиції І
Оборотов Юрій Миколайович доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Любченко павло миколайович iconНаучные статьи, опубликованные в зарубежных изданиях
Юдин В. В., Писаренко Т. А., Любченко Е. А., Чуднова О. А., Карыгина Ю. А. Мозаика Пенроуза как древесно-графовая квазистохастическая...
Любченко павло миколайович iconПавло Загребельний Переходимо до любові Роман
«вчорашнім восьмикласником І принциповим недоуком», а один доктор наук, ухопившися за мої самокритичні слова про «недовихованість...
Любченко павло миколайович iconРеферат претенденти
Шарковський Олександр Миколайович – доктор фізико-математичних наук, професор, академік нан україни, завідувач відділу Інституту...
Любченко павло миколайович iconМойсiєнко василь Ґрещук леся ставицька андрiй даниленко микола степаненко анатолiй загнiтко орест ткаченко володимир калашник павло чучка євгенiя карпiловська микола штець
У статті викладено наукові засади „Граматики руської мови” Степана Смаль-Стоцького
Любченко павло миколайович iconВ. С. Любченко акб "Алекскомбанк" зао, Александров
Технология – это "совокупность производственных методов и процессов в определенной отрасли производства, а также научное описание...
Любченко павло миколайович iconМетодичні рекомендації до виконання курсового проекту з дисципліни «Деталі машин» для студентів спеціальності 091902
Методичні рекомендації розробили викладачі Нікопольського коледжу Дніпропетровського державного аграрного університету Романій Сергій...
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница