Любченко павло миколайович




НазваниеЛюбченко павло миколайович
страница15/18
Дата26.01.2013
Размер2.72 Mb.
ТипДокументы
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

4.7. Сутність і критерії ефективності місцевого самоврядування


Одним з головних завдань на сучасному етапі розбудови суспільства є підвищення ефективності діяльності органів і посадових осіб і водночас посилення демократичності місцевого самоврядування. Ефективність – це результат, зіставлений з витратами на його досягнення. Як у приватній, так і в публічній сферах ефективність пов’язують із: а) співвідношенням між витраченими ресурсами й отриманим кінцевим продуктом (товаром, послугою); б) зменшенням кількості витрачуваних ресурсів чи зниженням їх вартості; в) скороченням тривалості процесу; г) співвідношенням отриманого продукту й кінцевого результату [74, с. 51]. Неефективність діяльності органів місцевого самоврядування має дві причини: (а) частина зусиль і ресурсів витрачається не на створення колективних благ, а на інші цілі; як наслідок – територіальна громада не отримує в належному обсязі необхідні послуги; (б) перерозподіл ресурсів відбувається всупереч громадським інтересам на користь окремих соціальних груп. За кожною з причин зниження ефективності діяльності органів місцевого самоврядування стоїть комбінація цілої низки чинників, як-то: ступінь мотивації, контроль, принципи розподілу ресурсів, спроможність до колективних дій, можливості отримання й оцінки інформації про публічну діяльність тощо. На відміну від економіки, де надлишок влади ліквідується за рахунок конкуренції або “урівноважуючої” влади, у політиці ключова роль відводиться системі моральних цінностей владної еліти [70, с. 310].

Як підкреслює Ю. Шаров, сучасна методологія оцінки якості управлінської діяльності має передбачати комплексне дослідження трьох її аспектів: (а) вимірювання величини докладених зусиль для отримання бажаного результату, (б) вимірювання досягнень за результатами діяльності і (в) зіставлення досягнень із зусиллями [391, с. 277]. Такий підхід є дещо спрощеним, оскільки не відображає реальної тенденції зниження чи підвищення ефективності роботи органів і посадових осіб щодо вирішення питань місцевого значення. Більш продуктивною вбачається позиція фахівців, які вирізняють наступні критерії ефективності діяльності органів місцевого самоврядування: а) економічний ефект, який визначається показником збільшення обсягу виробництва продукції підприємствами відповідної адміністративно-територіальної одиниці, розширення асортименту, поліпшення структури економіки; б) ефект соціальний, що характеризується збільшенням реальних доходів населення, зниженням диференціації доходів між різними соціальними групами, підвищенням рівня зайнятості працездатного населення та ін.; в) екологічний ефект, головний показник якого – зниження концентрації шкідливих речовин у повітряному й водному середовищі, зменшенням рівня шуму тощо; г) ефект організаційний, що полягає у зменшенні кількості ланок у системі управління територією, зниженні загальної чисельності працівників, зайнятих в апараті управління, скороченні документообігу тощо [250, с. 217].

При цьому слід зазначити, що орієнтація на кінцевий результат також є недосконалою й має низку недоліків, оскільки нерідко окремі показники конфліктують: наприклад, підвищення темпів промислового виробництва, як правило, супроводжується збільшенням концентрації шкідливих речовин у повітряному й водному середовищі (погіршення стану довкілля), а скорочення кількості ланок у системі управління не завжди сприяє підвищенню її ефективності. Діяльність органів місцевого самоврядування може по-різному впливати на економічний розвиток відповідних територій. В останні роки спостерігається тенденція до збільшення обсягу виробництва продукції підприємствами, зростає середня заробітна плата, поліпшуються інші показники соціально-економічного розвитку, однак точно окреслити участь у досягненні цих результатів органів місцевого самоврядування дуже складно.

Управлінська ефективність, на думку В. В. Цвєткова, визначається як співвідношення використаних ресурсів і досягнутої організаційної мети. Він вважає, що цю проблему варто розглядати не лише як внутрішньо-управлінську, організаційно-технічну, а й з урахуванням багатоаспектної взаємодії суб’єкта й об’єкта управління, сучасного соціального середовища, де вони функціонують (тобто на його загальному фоні й у реальному зв’язку з ним), тому що управління, як вид соціальної діяльності людей, не існує поза системою управлінських відносин [377, с. 11]. Різноманітні підходи до оцінки ефективності діяльності органів місцевого самоврядування показують, що не може бути одного, універсального критерію, придатного для будь-якого органу публічної влади чи системи органів. У різних органів неоднакові умови функціонування, тому в кожному конкретному випадку необхідно формулювати певні критерії, що мають відображати, з одного боку, очікувані зміни в системі відповідно до поставлених цілей, з другого – витрати на досягнення цілей.

В. Б. Дзюндзюк вважає, що методика повинна базуватися на таких принципах: а) окремо оцінюються ефективність внутрішня і зовнішня; б) через складність визначення об’єктивних показників ефективності діяльності публічних організацій для її оцінки використовуються експертні думки: для оцінки внутрішньої ефективності експертами виступають співробітники організації, зовнішньої – її клієнти або інші зовнішні реципієнти; в) зовнішня ефективність оцінюється за таким єдиним інтегральним показником, як задоволеність клієнтів або інших зовнішніх реципієнтів діяльністю організації, а внутрішня – низкою рівнозначних вимірювальних та оціночних індикаторів, як-от: ефективність виконання місії організації, структура робочого часу співробітників, їх професійна компетентність та особистісні якості, задоволеність характером своєї роботи, збалансованість структури організації, її гнучкість, “якість” керівних та інформаційних потоків, за якими далі визначається загальний показник, – що дозволяє оцінити внутрішню ефективність; г) оцінка здійснюється в такий спосіб, що її результатом є не констатація поточного стану організації, а практичні рекомендації з підвищення ефективності її діяльності; д) через деякі проміжки часу передбачається повторення оцінки для відстеження зміни ефективності управління [74, с. 79].

У цілому підтримуючи такий підхід, зазначимо, що він теж може давати певну похибку. Зокрема, оцінка зовнішньої ефективності діяльності органів місцевого самоврядування за єдиним інтегральним показником – задоволеністю клієнтів чи інших зовнішніх реципієнтів – не завжди точно відображає характер роботи органу, оскільки в окремих випадках інтереси соціальних груп можуть не збігатися. Оцінка ефективності публічних організацій з орієнтацією виключно на соціальний аспект кінцевого результату без урахування фінансових витрат призводить до суттєвих диспропорцій у системі надання управлінських послуг.

Більшість функцій органів місцевого самоврядування є комплексними, тому виникає необхідність визначення узагальненого критерію ефективності, який отримується як сума або добуток неконфліктуючих або як частка конфліктуючих локальних критеріїв. На ефективність діяльності органів місцевого самоврядування значною мірою впливають такі параметри:

– системно-структурні, тобто кількість (а) рівнів управління, (б) органів на кожному з рівнів управління; (в) структурних підрозділів в органах управління, (г) службовців, підпорядкованих одному керівникові;

– процесні, як-то: (а) швидкість реагування системи управління, що залежить від кількості рівнів управління, загального обсягу робіт, чисельності керівників на відповідному рівні, (б) своєчасність вирішення завдань, (в) інформаційне навантаження, що залежить від внутрішнього документообігу, (г) норма керованості;

– інформаційні, що охоплюють: (а) своєчасність, (б) достовірність, (в) обґрунтованість, (г) повноту оцінки інформації, (д) повноту контролю, (е) безпеку, тобто ймовірність несанкціонованого доступу до інформації, (є) економічність у витратах коштів на отримання, обробку й передачу інформації;

– нормативне забезпечення: (а) наявність положень про структурні підрозділи, (б) наявність посадових інструкцій, (в) обсяг регламентованих управлінських робіт;

– компетентність персоналу, який має досвід роботи: (а) за спеціальністю, (б) на посаді (коефіцієнт спеціалізації), (в) в установі, а також включає (г) підвищення кваліфікації.

– ділові якості персоналу: (а) психологічна сумісність у колективі (кількість конфліктних ситуацій у відповідному періоді), (б) дисциплінованість, (в) екстенсивність використання робочого часу (кількість випадків запізнень і порушень режиму робочого дня; прогулів в аналізованому періоді), (г) інтенсивність використання робочого часу, (д) результативність (повнота, оперативність і якість виконання посадових обов'язків), (е) оперативність виконання дорученої роботи, (є) якість виконання посадових обов'язків.

Чинниками, що враховуються під час оцінки персоналу, можуть бути також вік, рівень освіти, стан здоров'я, загальна ерудиція, вміння викладати свої думки та ін. Критерії ефективності діяльності системи органів місцевого самоврядування мають відповідати наступним вимогам: а) дозволяти кількісно оцінювати результати їх функціонування; б) охоплювати систему як можна повніше, відбиваючи вплив якомога більшої кількості чинників; в) бути по можливості простими, щоб витрати на обчислення і збирання необхідних для цього даних не виявилися вищими від можливого ефекту при вирішенні завдання, однак ця простота не повинна шкодити повноті охоплення значущих чинників; г) для багатоцільових систем має бути задіяна адекватна сукупність критеріїв ефективності управління; д) для різних підсистем повинні використовуватися різні критерії [179, с. 30].

Вырезано.

Для доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


Висновки до розділу 4


1. Місцеве самоврядування відіграє важливу роль у забезпеченні стабільності конституційного ладу в країні, що зумовлено його автономністю щодо системи органів державної влади, відсутністю ієрархічної підпорядкованості, специфічним порядком формування. Органи місцевого самоврядування, будучи відповідальними перед територіальними громадами, повинні відстоювати місцеві інтереси, діючи в межах Конституції й законів України, стримувати інші інститути громадянського суспільства від порушення прав та свобод людини і громадянина.

2. Для системи органів місцевого самоврядування характерними є інституціоналізованість, зовнішня репрезентативність стосовно всієї соціально-територіальної спільноти, відкрите (публічне) й безпосереднє здійснення функцій і повноважень відповідними суб’єктами (на відміну від впливу інших суб’єктів, що чиниться побічно), наявність ресурсів (комунальної власності) для реалізації владних повноважень.

3. Становлення громадянського суспільства, формування конституціоналізму вимагає функціонування органів публічної влади на концептуально нових засадах – пріоритетності прав та свобод людини і громадянина. Трансформаційні процеси, які відбуваються в Україні, об’єктивно вимагають суттєвої зміни підходів до розуміння місцевого самоврядування, не лише як системи органів публічної влади, а в принципово новому сприйнятті – як інституту громадянського суспільства.

4. Потребує вдосконалення правова регламентація взаємовідносин представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування, місцевих рад і, відповідно, сільських, селищних, міських голів. Посилення чи послаблення однієї з ланок системи місцевого самоврядування порушує рівновагу й може призвести до конфліктів, для врегулювання яких необхідних правових механізмів бракує.

5. Система місцевого самоврядування має складатися з органів, орієнтованих на споживача управлінських послуг, які при збереженні загального керівництва повинні мати свою повноцінну систему управління, можливість приймати самостійні рішення з питань взаємодії з зовнішнім середовищем і з іншими органами. Така організація забезпечить гнучкість і можливість швидкого реагування на зміни в суспільстві завдяки створенню нової системи комунікацій, коли більша частина інформації передаватиметься горизонтальними каналами зв'язку, що сприятиме підвищенню ефективності місцевого самоврядування в Україні.

6. Будь-якій ієрархічно організованій системі притаманні конфлікти, під їх впливом яких, у суспільстві самоконструюються різноманітні моделі взаємовідносин. Органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам належить постійно займатися профілактикою деструктивних конфліктів. Особливу роль у цьому повинні відігравати посадові особи, відділи, служби, які відповідають за формування систем та організаційних структур управління, розробляють політику мотивацій і методи організації праці.

7. Попередженню конфліктів сприятиме: а) чітке визначення функцій і повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування; б) налагодження різноманітних видів зв’язку – внутрішнього в системі органів місцевого самоврядування й зовнішнього з населенням, об’єднаннями громадян, різними соціальними групами; в) дотримання балансу повноважень і відповідальності, для чого в органу, посадової особи, відповідальної за виконання певного завдання мають бути всі необхідні для цього повноваження; г) використання різноманітних форм заохочення.

8. Правове регламентування процедури контролю й адміністративного нагляду за органами місцевого самоврядування характеризуються недосконалістю й недостатньою ефективністю. Дублювання функцій контролюючих органів не забезпечує належного виявлення правопорушень і спрямування зусиль суб'єктів контролю на їх запобігання, а також перешкоджає високому рівню координації й обміну інформацією.

9. Для впровадження ефективного громадського контролю за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування необхідно реформувати законодавство про інформацію (визначити види публічної інформації й порядок її обов'язкового оприлюднення), вдосконалити правове регулювання форм безпосередньої демократії та механізму реалізації рішень прийнятих територіальною громадою або її певною частиною.

10. Низький рівень розвитку місцевого самоврядування як головного інституту громадянського суспільства значною мірою зумовлюється безвідповідальністю його органів і посадових осіб. У зв’язку із цим особливо актуальними є питання організації і здійснення контролю за діяльністю (бездіяльністю) органів і посадових осіб на місцевому рівні. Послаблення контролю за органами місцевого самоврядування з боку держави повинно заміщуватися контролем з боку населення.

11. Специфічність юридичної відповідальності органів державної влади й органів місцевого самоврядування дозволяє вирізнити її в окремий вид – публічно-правову, що зумовлено необхідністю систематизації форм і ступеня відповідальності, що існують у сфері організації й функціонування органів публічної влади.

12. Місцеве самоврядування потребує логічної, взаємоузгодженої системи нормативно правових актів, такої, що відображала б усі найважливіші аспекти і враховувала всі особливості об’єкта правового регулювання. Брак єдиної стратегії розвитку місцевого самоврядування негативно відбивається на формуванні правової політики в цій сфері. Відповідно до визначеної Конституцією України концепції місцевого самоврядування потрібно провести реформування організаційних, територіальних, матеріально-фінансових та інших основ організації публічної влади, що має сприяти розвитку місцевого самоврядування як основоположного інститут громадянського суспільства.

13. Необхідно розробити систему показників рівня розвитку (економічного, соціального тощо) відповідних територіальних громад, які дозволяли б визначати й кількісно відображувати існуючий рівень забезпеченості прав і свобод громадян, різницю в користуванні соціальними благами жителями окремих територій. Асоціаціям органів місцевого самоврядування бажано розробити методичні рекомендації щодо оцінки ефективності діяльності цих органів та посадових осіб. Їх застосування дозволило б своєчасно і планово усувати можливі диспропорції в розвитку тих чи інших сфер.

ВИСНОВКИ


У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми конституційно-правового регулювання місцевого самоврядування в системі інститутів громадянського суспільства. Його результатом стало вироблення й обґрунтування основних положень теорії конституційно-правового забезпечення демократичного розвитку місцевого самоврядування в процесі становлення громадянського суспільства в Україні як інституту, що забезпечує реалізацію прав та свобод людини і громадянина через самоврядне або публічне регулювання суспільних відносин на місцевому рівні та вирішення в інтересах територіальних громад питань місцевого значення. В роботі сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на опрацювання нових підходів до визначення статусу місцевого самоврядування в системі інститутів громадянського суспільства, оновлених уявлень про напрямки його реформування, розроблення концептуальних засад організації, функціонування і правового забезпечення інституту місцевого самоврядування. Основні з них такі:

1. Категорія «громадянське суспільство» є якісною характеристикою розвитку певного соціуму, в якому досягнуто високого рівня утвердження й забезпечення прав і свобод людини. Для такого суспільства характерні наступні основні риси: а) визнання прав, свобод і законних інтересів людини, обов'язковість їх забезпечення державою та іншими інститутами громадянського суспільства; б) високий рівень правової культури громадян; в) невтручання органів публічної влади у приватне життя індивідів; г) неухильне дотримання конституційних принципів в організації публічної влади; д) загальна постійна поінформованість людини у справах суспільства й держави; е) самоврядування й самоорганізація; є) виборність органів публічної влади на певний строк та їх підзвітність; ж) приватна власність як матеріальна основа особистої свободи індивіда; з) розвиток господарсько-економічних відносин, що базуються на конкуренції й вільному ринку; и) високий рівень значущості громадської думки; і) розвиненість та ефективність правової системи; й) справедливе правосуддя; к) становлення й розвиток різноманітних видів об’єднань: політичних, економічних, культурних, релігійних, професійних та ін. Для України характерна асиметричність у розвитку інститутів громадянського суспільства. Для досягнення оптимальної рівноваги необхідно убезпечити інститути громадянського суспільства від надмірних обмежень і позаправового впливу. Жоден із його інститутів не повинен бути домінуючим, а їх взаємодія має утворювати єдину цілісну систему для досягнення синергетичного ефекту.

2. Конституція України закріпила правові засади становлення громадянського суспільства, які є підґрунтям для подальшого розвитку законодавства й визначення правового статусу його інститутів, форм і методів їх взаємного впливу, створення ефективного механізму стримувань і противаг не лише в системі державної влади, а й у громадянському суспільстві в цілому. Фундаментом концепції побудови в Україні громадянського суспільства має стати консенсус щодо основних цілей, цінностей і напрямків розвитку політичного устрою. На відміну від існуючих раніше уявлень, у яких абсолютизувалися приватні інтереси, концепція сучасного громадянського суспільства має базуватися на визнанні потреби в забезпеченні гармонійного поєднання приватних і публічних інтересів. Серцевиною громадянського суспільства є людина, її права, свободи й інтереси. Утворення всіх його інститутів зумовлено тим, що існує необхідність забезпечення умов для нормальної життєдіяльності індивіда, реалізації й захисту його прав та свобод.

3. Сформульована в Конституції України парадигма розвитку громадянського суспільства є основою гармонізації інтересів усіх його інститутів. Місцеве самоврядування має важливе значення в системі громадянського суспільства, постає як фактор збудження, активізації політичної та громадської активності населення, що дає можливість територіальним громадам ефективно вирішувати питання місцевого значення. Будучи багатогранним політико-правовим явищем, місцеве самоврядування виступає як (а) фундаментальний принцип конституційного ладу, (б) форма народовладдя, (в) системна організація, (г) форма реалізації публічної влади, а його органи і посадові особи – як її підсистема, (д) форма залучення громадян до участі у вирішенні питань місцевого значення, (е) право територіальної громади, (є) різновид суспільного управління.

4. Механізм реалізації місцевого самоврядування – це сукупність органів та інших інституцій, які, керуючись нормами права, за допомогою певних методів, прийомів і способів громадського і владного впливу забезпечують втілення волі територіальної громади в суспільні відносини на місцевому рівні. Сукупність правових норм, що регулюють організаційну структуру, статус і діяльність суб’єктів місцевого самоврядування, взаємовідносини його органів і посадових осіб між собою в процесі здійснення владної діяльності, становить конституційно-правовий інститут місцевого самоврядування.

5. У громадянському суспільстві місцеве самоврядування – це (а) специфічний (публічний) інститут громадянського суспільства, (б) право територіальних громад регламентувати значну частину справ громадянського суспільства, діючи в межах закону під свою відповідальність і у власних інтересах, (в) форма самоорганізації локальних співтовариств, (г) право й реальна спроможність органів, сформованих територіальними громадами, регулювати суспільні відносини з метою вирішення питань місцевого значення, (д) правова форма реалізації народного суверенітету.

6. Суб’єкти місцевого самоврядування відіграють важливу роль у конституційному механізмі політичної інституціоналізації громадянського суспільства, зміцненні конституційного ладу, реальному забезпеченні й гарантуванні прав та свобод людини і громадянина. Процеси становлення й розвитку місцевого самоврядування і громадянського суспільства в Україні взаємопов’язані і взаємозумовлені. Потребує суттєвого удосконалення регламентація форм участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування. На законодавчому рівні необхідно врегулювати порядок підготовки і проведення місцевих референдумів, загальних зборів, громадських слухань та інших форм безпосередньої демократії, визначити підходи до встановлення питань, які можуть розглядатися на місцевому рівні, створити дієвий механізм реалізації прийнятих рішень.

7. Діяльність органів місцевого самоврядування й органів державної влади має бути функціонально і структурно розмежована, взаємодія між ними повинна базуватися на чіткій методологічній основі та втілюватися в різноманітних організаційно-правових формах, як-то: а) інституційних (створення спільних координаційних, консультативних, дорадчих органів); б) правових (участь у розробці правових актів); в) організаційних (проведення спільних заходів – розширених колегій, засідань, семінарів, конференцій, звітів перед громадами, перевірок тощо, участь посадових осіб місцевих держадміністрацій у засіданнях органів місцевого самоврядування, а депутатів і муніципальних службовців у роботі держадміністрацій); г) інформаційних (обмін інформацією з питань місцевого значення – листування, телефонні переговори, надсилання проектів рішень і прийнятих актів); д) матеріально-фінансових (спільне фінансування проектів місцевого й регіонального значення, створення спільних підприємств та організацій).

8. Головні завдання політичних партій у сфері місцевого самоврядування: а) узгодження й узагальнення інтересів і потреб різноманітних груп, верств населення та індивідів, що потім формулюються в програмних документах, гаслах, поточних заявах, проектах нормативних актів, програмах соціально-економічного й культурного розвитку відповідних територій; б) представництво інтересів; в) забезпечення взаємозв’язку, взаємодії певних соціальних груп та органів місцевого самоврядування; г) організація політичного діалогу, конкуренція, співробітництво, створення коаліцій, блоків; д) пропаганда певних соціальних цінностей, стереотипів політичної поведінки; е) забезпечення політичної спадковості в культурі політичних відносин – передача певного політичного досвіду, традицій, культури представникам наступних поколінь; є) формування політичної еліти, відбір кращих кандидатів на керівні посади в органи місцевого самоврядування.

9. Взаємодія органів місцевого самоврядування і громадських об’єднань зумовлена сукупністю як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Зовнішні полягають у тому, що за сучасних умов Україна має йти шляхом демократичних реформ, визнаючи важливість для суспільства тієї ролі, яку відіграють громадські організації, і стимулюючи їх розвиток. Внутрішні чинники – у тому, що системна співпраця органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями сприятиме соціально-економічному розвитку адміністративно-територіальних одиниць, інтенсифікації діалогу між владою і населенням.

Важливою умовою подальшого зростання активності громадських організацій, як у захисті прав та інтересів своїх членів, так у взаємодії з органами місцевого самоврядування є постійне вдосконалення правового регулювання відносин у цій сфері з дотриманням вимог партнерства, оскільки цілком очевидно, що громадські організації й надалі залишатимуться впливовим чинником формування громадянського суспільства в Україні. Одними з основних напрямків роботи цих організацій є забезпечення громадського контролю стосовно діяльності органів місцевого самоврядування, дотримання принципу гласності, відкритості, чесності й конкурентності процедур.

10. Спорідненість низки інтересів, функцій місцевого самоврядування і релігійних організацій визначає й детермінує їх конкуренцію за вплив на громаду, територіальну спільноту, а за певних умов і боротьбу за лідерство. Тому важливою умовою сталого розвитку територіальних громад і суспільства в цілому є юридична впорядкованість відносин між суб’єктами місцевого самоврядування й релігійними організаціями, чітке визначення їх правового статусу, розмежування їх сфер впливу.

На законодавчому рівні потрібно закріпити за органами й посадовими особами місцевого самоврядування обов’язок сприяти встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями, заборонити матеріально й фінансово підтримувати релігійні організації та втручатися в їх законну діяльність.

11. Територіальні громади заінтересовані у сталому розвитку підприємництва як найважливішої сфери життєдіяльності суспільства. З урахуванням того, що одних тільки ринкових механізмів недостатньо для вирівнювання можливих дисбалансів між різними галузями підприємницької діяльності, запобігання протистоянню монополізації окремих галузей виробництва й послуг повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування у цій сфері потребують розширення.

12. Сім'я, як первинний, основний осередок суспільства, займає ключову позицію в розвитку місцевого самоврядування, служачи взірцем, так би мовити, горизонтальної солідарності, колективної ідентичності й рівного доступу до участі в сімейному житті всіх її членів. Розбудова і підтримка інституту сім’ї мають бути пріоритетними напрямками діяльності органів місцевого самоврядування. Для цього необхідно опрацьовувати й затверджувати відповідні регіональні й місцеві програми з урахуванням історичних, національно-культурних, демографічних, соціально-економічних та інших чинників.

13. Багатонаціональність громад вимагає зваженої політики, адже підтримка (за рахунок місцевого бюджету чи комунального майна) виключно населення певної національності порушує права інших етнічних меншин. Важливим є формування такої правової культури, яка враховувала б культуру всіх націй та етнічних меншин і відповідно до конституційних принципів забезпечувала рівний захист і розвиток кожної людини незалежно від її національності. Участь у вирішенні питань місцевого значення сприятиме взаєморозумінню між представниками всіх національних та етнічних груп, поглибленню взаємоповаги, інтеграції їх зі збереженням кожною з них своєї самобутності в єдину політичну націю – Український народ.

14 Місцеве самоврядування відіграє важливу роль у забезпеченні стабільності конституційного ладу в країні, що зумовлено його автономністю щодо системи органів державної влади, відсутністю ієрархічної підпорядкованості, специфічним порядком формування. Органи місцевого самоврядування, будучи відповідальними перед територіальними громадами, повинні відстоювати місцеві інтереси, діючи в межах Конституції й законів України, стримувати інші інститути громадянського суспільства від порушення прав та свобод людини і громадянина.

Становлення громадянського суспільства, формування конституціоналізму вимагають функціонування органів публічної влади на концептуально нових засадах, насамперед на пріоритетності прав та свобод людини і громадянина. Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, об’єктивно вимагають суттєвої зміни підходів до розуміння місцевого самоврядування не лише як системи органів публічної влади, а в принципово новому сприйнятті – як інституту громадянського суспільства.

15. Механізм функціонування місцевого самоврядування як соціально-економічної, організаційної системи становлять собою сукупність цілей, принципів, функцій, повноважень, форм і методів впливу на суспільно-політичні й соціально-економічні процеси з метою забезпечення реалізації прав та свобод людини й інтересів територіальних громад.

У перспективі система місцевого самоврядування має складатися з органів, орієнтованих на споживача управлінських послуг, які при збереженні загального керівництва повинні мати свою повноцінну систему управління, можливість приймати самостійні рішення з питань взаємодії з зовнішнім середовищем і з іншими органами. Така організація забезпечить гнучкість і можливість швидкого реагування на зміни в суспільстві завдяки створенню нової системи комунікацій, коли більша частина інформації передаватиметься горизонтальними каналами зв'язку, що сприятиме підвищенню ефективності місцевого самоврядування в Україні.

16. Будь-якій ієрархічно організованій системі притаманні конфлікти, під впливом яких у суспільстві самоконструюються різноманітні моделі взаємовідносин. Органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам належить постійно займатися профілактикою деструктивних конфліктів. Особливу роль у цьому відіграють посадові особи, відділи, служби, що відповідають за формування систем та організаційних структур управління, розробляють політику мотивацій і методи організації праці. Попередженню таких конфліктів сприятиме: а) чітке визначення функцій і повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування; б) налагодження різноманітних видів зв’язку: внутрішнього в системі органів місцевого самоврядування і зовнішнього – з населенням, об’єднаннями громадян, різними соціальними групами; в) дотримання балансу повноважень і відповідальності, для чого в органу, посадової особи, відповідальної за виконання певного завдання, мають бути всі необхідні для цього повноваження; г) використання різноманітних форм заохочення.

17. Низький рівень розвитку місцевого самоврядування як головного інституту громадянського суспільства значною мірою зумовлюється безвідповідальністю його органів і посадових осіб. У зв’язку із цим особливо актуальними є питання організації і здійснення контролю за діяльністю (бездіяльністю) органів і посадових осіб на місцевому рівні. Послаблення контролю за органами місцевого самоврядування з боку держави повинно компенсуватися контролем з боку населення.

Для впровадження ефективного громадського контролю за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування необхідно прийняти закон «Про громадський контроль», реформувати законодавство про інформацію (визначити види публічної інформації й порядок її обов'язкового оприлюднення), вдосконалити правове регулювання форм безпосередньої демократії та механізму реалізації рішень прийнятих територіальною громадою або її певною частиною.

18. Місцеве самоврядування потребує створення логічної, взаємоузгодженої системи нормативно-правових актів, такої, що відображала б усі найважливіші аспекти і враховувала всі особливості об’єкта правового регулювання. Брак єдиної стратегії його розвитку негативно відбивається на формуванні правової політики в цій сфері. Відповідно до визначеної Конституцією України концепції місцевого самоврядування потрібно провести реформування організаційних, територіальних, матеріально-фінансових та інших основ організації публічної влади, прийняти в новій редакції Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», закони «Про місцеві референдуми», «Про територіальний устрій України», «Про комунальну власність», інтенсифікувати роботу щодо підготовки кодифікованого правового акта, який комплексно регламентував би суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування. Новелізація правового регулювання місцевого самоврядування повинна здійснюватися з урахуванням світових процесів універсалізації права й конвергенції правових систем.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Похожие:

Любченко павло миколайович iconБекетов Олексій Миколайович (до 150-річчя від дня народження) Бібліографічний покажчик Харків хнамг 2012
Великий зодчий Бекетов Олексій Миколайович (до 150-річчя від дня народження ): бібліогр покажчик / Харк нац акад міськ госп-ва; уклад....
Любченко павло миколайович iconЗакон одавства та ювенальної юстиції І
Оборотов Юрій Миколайович доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Любченко павло миколайович iconНаучные статьи, опубликованные в зарубежных изданиях
Юдин В. В., Писаренко Т. А., Любченко Е. А., Чуднова О. А., Карыгина Ю. А. Мозаика Пенроуза как древесно-графовая квазистохастическая...
Любченко павло миколайович iconПавло Загребельний Переходимо до любові Роман
«вчорашнім восьмикласником І принциповим недоуком», а один доктор наук, ухопившися за мої самокритичні слова про «недовихованість...
Любченко павло миколайович iconРеферат претенденти
Шарковський Олександр Миколайович – доктор фізико-математичних наук, професор, академік нан україни, завідувач відділу Інституту...
Любченко павло миколайович iconМойсiєнко василь Ґрещук леся ставицька андрiй даниленко микола степаненко анатолiй загнiтко орест ткаченко володимир калашник павло чучка євгенiя карпiловська микола штець
У статті викладено наукові засади „Граматики руської мови” Степана Смаль-Стоцького
Любченко павло миколайович iconВ. С. Любченко акб "Алекскомбанк" зао, Александров
Технология – это "совокупность производственных методов и процессов в определенной отрасли производства, а также научное описание...
Любченко павло миколайович iconМетодичні рекомендації до виконання курсового проекту з дисципліни «Деталі машин» для студентів спеціальності 091902
Методичні рекомендації розробили викладачі Нікопольського коледжу Дніпропетровського державного аграрного університету Романій Сергій...
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница