Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010




НазваниеВипуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010
страница40/42
Дата конвертации24.11.2012
Размер5.48 Mb.
ТипДокументы
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   42

Література


1. Ортега-і-Гассет Хосе. Кант*. Роздуми до роковин // Хосе Ортега-і-Гассет. Вибрані твори. – К.,1994. – С.208

2. Див.: Личковах В.Український sacrum: світовідношення як святовідношення (Кроскультурні горизонти філософії етнокультури) // Філософія етнокультури та морально-естетичні стратегії громадянського самовизначення / За ред. В.А.Личковаха. – Чернігів, 2006.

3. Шелер Макс. О социологии позитивной науки // “Социс”. – 1985. – №4. – С.54.

4. Фридрих Ницше. Так говорил Заратустра. – М.,1990. – С. 73.

5. Послание к евреям. ІІІ.Единственный путь веры – 11:1 // Новый Завет. – Анахайм, «Живой поток», 1998.

6. Див.: Ward Wilfrid. The wish to believe // Ward W.Witnesses to the Unseen. – Macmillan & Co, 1893.


В данной статье автор пытается определить природу мировоззренческой истины, разграничить понятия религиозной и философской веры, берет на себя ответственность признать «духовно-освященным» основание любой разновидности веры, поскольку последняя является смыслосодержащим измерением личностного мироотношения.

Ключевые слова: духовная ценность, мировоззрение, истина, священный, вера, верование.


In this article the author aspires to clarify the nature of truth world outlook, to separate the notion of religious and philosophical belief, declare to recognize the spiritual-holy ground of any type of belief, because the last is existential dimension of personal world outlook.

Key words: spirituality, personal world outlook, truth, sacramental, belief, trust.


УДК 2-75

Рабаданова Л.В.

РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ

СИЛЬВЕСТРА ГОГОЦЬКОГО

Безперечно, Сильвестр Гогоцький – видатний філософ, історик філософії, філософ освіти, педагог, проте його внесок в релігієзнавчу думку надзвичайно вагомий і водночас практично не досліджений. Дана розвідка має здійснити аналіз саме цього аспекту творчості видатного українського мислителя ХІХ століття.

Ключові слова: С. Гогоцький, конфесійне і академічне релігієзнавство, віра, культ, атеїзм.

Релігія, як неоднозначний феномен, розглядається з різних точок зору, в теоретичних дослідженнях вона постає соціально-історичним або світоглядним утворенням, формою суспільної свідомості, трансцендентним явищем. Тому розвідки щодо релігії та явищ пов’язаних з нею можуть здійснюватись двома альтернативними способами: за допомогою релігієзнавчого та богословського підходу, що є відмінними модусами світобачення, кожен з яких має переваги та недоліки. Нормативне вивчення релігійних явищ, характерне богослов’ю, веде до апологетики лише власного вчення та ігнорування чи негативізму що до інших вірувань та культів.

Проте, з іншого боку, саме так відбувається безпосереднє занурення у релігійний досвід певної традиції, тоді як релігієзнавець може лише опосередковано, через емпатію, намагатись зрозуміти досвід релігійної людини. Тобто, кожен із засобів корисний у дослідженні релігії, хоча науковий шлях більш об’єктивний через пізнавальний та культурно-еволюційний аспект. Також варто зазначити, що важливим є переосмислення історичного досвіду у вивченні релігії, що дозволить здійснити більш глибокий її аналіз в галузі як історичного, так і теоретичного релігієзнавства.

Дана стаття постає спробою висвітлити потенціал творчості Сильвестра Гогоцького – одного з видатних представників Київської духовної академії (далі КДА), – в дещо іншій площині. Адже мислитель відомий як філософ, історик філософії, педагог, але практично досі не досліджуваний в аспекті його релігієзнавчої думки. Тоді як вивчення релігії було дуже важливим для С. Гогоцького, котрий був переконаний, що «внутрішня глибина нашого життя, в якій утверджується релігія, як свідомість і почуття в нас безкінечного, як союзу людини з Богом, визначається не мисленням нашим, і виникає не з мислення. Мислення не може її дати нам; воно саме в ній утверджується, утворюється нею і може лише уяснити її і очищати, іноді і затьмарює (під виключним впливом розуму). А тому, як мислення не може ні дати, ні замінити нам цього життя, так і філософія не може змінити і замінити релігію» [1, с. 368, 370].

Є багато творів, в яких з різної точки зору висвітлюються особливі риси спадщини С. Гогоцького. Втім, варто також відзначити дисертаційні дослідження присвячені загалом творчому доробку КДА, в якому значна роль належить Гогоцькому. Серед них – І.В Кондратьєва, яка розглядає релігійно-моральнісні пошуки мислителів КДА, О.В. Сарапін, що присвятив свою наукову розвідку антропологічним ідеям релігійно-філософської спадщини КДА, Н.Г. Мозгова, що у своїй роботі аналізує логіко-гносеологічні тенденції у філософії КДА, М.Л. Ткачук, яка також звертається до київської академічної філософії.

Цікавими є дослідження, що стосуються безпосередньо С. Гогоцького: це дисертація І.Д. Фицика, праці С.Л. Кузьміної, звертався до творчості українського вченого і Г. Шпет, де Сильвестр Гогоцький розглядається як історик філософії, педагог, філософ освіти. Досліджували спадок С. Гогоцького і науковці, які працювали над історією української філософії, такі як Д.І. Чижевський, В.С. Горський, М.І. Лук. Можна відмітити видання, підготовлене В.Д. Ісаєвим та В.І. Ільченком, яке вміщує влучно підібрані тексти Сильвестра Гогоцького.

Водночас, бракує розвідок з проблеми формування поглядів С. Гогоцького на релігію. Його релігієзнавчий потенціал, можливо, належить більше до конфесійного релігієзнавства, але має непересічне значення, оскільки в ньому можна відзначити цілісний аналіз понять релігія, Бог, дух, віра, атеїзм.

Метою даної статті є спроба розкрити саме релігієзнавчу думку як важливу складову творчості Сильвестра Гогоцького, а спадщину мислителя – як таку, на якій формувалась «…світо­глядна, професійно-педагогічна культура значної частини інтелігенції України, що виховувалась в другій половині ХІХ ст.» [3, с. 155], Тобто дослідження має торкнутись як загальнофілософських засад релігієзнавчої думки вченого, так і освітньо-релігійних потенцій С. Гогоцького.

Р
© Рабаданова Л.В., 2010
елігієзнавчі ідеї С. Гогоцького виявляються передусім в тому, що він задає питання щодо сутності релігії, які потім постають провідними у різних частинах релігієзнавства. І відповідно, намагається дати на них науково обґрунтовану науково відповідь. Він запитує, що є релігія, і в чому її зміст (чим нині займається філософія релігії), як вона виникає в послідовному розвитку душевного життя людини, як співвідноситься з іншими формами свідомості (психологія релігії), з чого складається релігія, яка її структура (соціологія релігії), в чому різниця між різними релігіями та їх культом (історія релігії), яке значення релігій і в чому від них користь (теоретичне релігієзнавство)?

Як бачимо, майже всі основні структурні елементи сучасного релігієзнавства представлені у творчому доробку С. Гогоцького. Які ж відповіді він дає на ці фундаментальні питання – розглянемо далі. Мислитель зазначає, що походження релігії не могло бути пов’язано ані зі страхом перед природними явищами, ані з винахідливістю жреців чи політиків. Оскільки страх є патологічним, а релігія навпаки – умиротворяє людські пристрасті, остільки в душевному житті людини, як тільки з’являються свідомість і почуття, виникає внутрішній дуалізм: одночасно існують відчуття самостійності, окремішності і неповноти, необхідності себе доповнити. І саме релігія стає довершенням людської душі.

Щодо визначення поняття релігії Гогоцький підкреслює, що слово має латинське походження, проте навіть освічені римляни пояснювалийого по різному. Український мислитель пише про те, що Массурій Сабин вбачав ґенезу слова релігія від relinquere, що означає залишити, відкласти, і пояснює це тим, що здавна цим терміном позначали відділення від всього, у знак особливої поваги. Але відразу ж зауважує, що не погоджується з таким трактуванням, і як більш достовірне згадує думку Цицерона про те, що religio є похідним від religere, що пов’язане з благочестям. А ще більш близьким до глибинного сенсу релігії називає пояснення блаженного Августина, а услід за ним Лактанція, через religare, де зв'язок людини з богом стає основою поняття «релігія».

В даному контексті С. Гогоцький репрезентує релігієзнавчі ідеї, хоча для нього є характерним поєднання наукової та конфесійної точок зору. Остання виявляється коли вчений наголошує на тому, що головним в релігії є відношення людини до Бога, а весь розвиток людської душі веде до релігії. Але Сильвестр Гогоцький є непересічною особистістю і незважаючи на те що був глибоко віруючим, знову повертається до науки, що можливо постає частиною його викладацької діяльності, його захоплення педагогікою. Адже, питання які він ставить відносно релігії показують його вміння вийти за рамки особистого світогляду, звернути увагу на різні точки зору, а також допитливість його розуму дозволяє йому розглянути всі аспекти досліджуваного об’єкта.

Відносно складових релігії, то основними С. Гогоцький називає культ і віру. Про релігійний культ вчений пише, що без нього неможлива справжня віра, бо внутрішнє життя досягає спокою, знайшовши вираз у зовнішній формі. Звернення до поняття віри тут більш конфесійне, як і значення культу – «Хто посилається на внутрішній релігійний настрій, але кому чужий вираз релігійного почуття, той або не має його, або насильно пригнічує, і тому раніше, чи пізніше неминуче його втратить [1, с. 554]». Вчений називає культ – раціональною складовою визнання буття Бога. Віра ж є глибоким визнанням Божого промислу у світі. Варто зазначити, що С. Гогоцький розглядає віру ще як основний інструмент пізнання, що зрештою, в першу чергу, і дозволяє віднести його погляди до конфесійного релігієзнавства. Мислитель «… виходить з твердження про те, що існує два типи пізнання: нижчий, який спирається на діяльність розуму і приводить до істини, яка відображає відповідність наших понять законам дійсності, що вивчаються; другий, вищий тип пізнання пов'язаний з вірою, з внутрішнім досвідом. Лише цей другий шлях дає змогу осягнути сенс життя «моральних істот» [2, с. 141]».

Тим не менш, визнаючи розумове пізнання (нехай і нижчим за віру) Сильвестр Гогоцький проявляє себе науковцем, що важливо при дослідженні його релігієзнавчих переконань. Він чітко розмежовує розум та віру звертаючись зокрема і до історії релігії. А саме, пише про те, що природна віра характерна всім, навіть давнім язичницьким народам, які ще не могли пояснити її сутність, через обмеженість знань глибокого психологічного аналізу. А втім вони являли світ надчуттєвий в чуттєвих формах, хоча й не відрізняли віру від інших способів пізнання істини.

Ще однією рисою богословського релігієзнавства у С. Гогоцького постає апологетика християнства на противагу язичництву, котре як зазначено вище, не є зовсім пустим, проте визначається як недовершене. Вчений пише так: «І боги язичницькі, і улюбленці богів мали найнижчі пороки. Християнство вперше відкрило горизонт іншого життя, в яке проникає лише очищене око розуміння, тільки думка, що зрозуміла обмежене значення прийомів, які використовуються до світу видимого [1, с. 519]». Та знову стає помітно звернення до об’єктивного релігієзнавства, коли С. Гогоцький обґрунтовує різницю між вірою і науковою достовірністю, а також наголошує на значенні вміння людини висловлювати судження і умовиводи навіть проти власних внутрішніх переконань.

Намагався пояснити С. Гогоцький і сутність атеїзму, причини виникнення, його форми, та вчених, які представляли атеїстичний світогляд. В чому знову проявляється дуалізм релігійного та наукового світогляду філософа. Релігієзнавча думка проявляється у чіткому розмежуванні мислителів, які справді були атеїстами (у різних формах – в залежності від того, які якості Бога спростовуються, а які допускаються або від повного заперечення існування вищої істоти) і тих, яких називали атеїстами через не співмірність з панівною точкою зору у суспільстві. А думка богослова представлена визначенням атеїзму «…плодом легковажності та морального розладу [1, с. 469]», який порушує гармонію внутрішнього та зовнішнього життя людини, і веде до хаотичного безладу всезагального морального закону. Також конфесійний підхід можна виявити у розумінні С. Гогоцьким походження атеїзму в часи панування «грубих язичницьких уявлень» про божество, через виключну увагу до світу речей і матеріальний погляд на речі.

Проте високий інтелектуальний розвиток, вироблення у собі толерантного, розважливого та вимогливого ставлення до життя веде С. Гогоцького до думки про те, що не завжди атеїзм зумовлює аморальність. Він класифікує його як теоретичний та практичний, і впевнений, що перший без другого існувати може, за умови того, що людина невіруюча, але веде моральне життя, а навпаки – ніколи. Оскільки, теоретичний атеїзм зароджується з помилкових першопочатків, покладених в основу умовиводів, а практичний від тваринного, чуттєвого життя, яке затьмарює моральну свідомість людини до такої міри, що вона частково втрачає повагу до всього святого, а частково навмисно відмовляється від віри, яка заважає її совісті.

Ще одним важливим питанням для Сильвестра Гогоцького було співвідношення релігії та філософії. Вчений розглядає його в такій площині – це два типи світорозуміння спрямовані на проблему відношення світу і людини до Бога. Хоча для філософії, визнає С. Гогоцький це лише відправна точка та завершення рефлексії, тоді як для релігії – це основа. Більше того, релігія стосується душевного змісту людини, а філософія – чіткої логічної роботи думки. Тому, релігія характерна, як тип світогляду, для всіх, а філософія – для небагатьох. Цим вчений пояснює те, що люди, які живуть безперервною роботою думки приходять до усвідомлення значення релігії, щоб не вичерпувалося їх внутрішнє життя.

Історія релігійних вірувань, пише С. Гогоцький, була предметом не одного окремого філософського дослідження, але керівним началом постають щоразу загальні закони розвитку внутрішньої природи людини. Він це обґрунтовує тим, що на перших ступенях релігійні вірування зводились до уявлень божества лише у вигляді безкінечної і несвідомої могутності, але ані вища, могутня істота, ані людська істота не мають ще морального значення. І лише з подальшим внутрішнім розвитком людини та релігійних вчень виникає усвідомлення моральних якостей у вищої істоти та у людської особи.

Звичайно, релігієзнавчі ідеї у філософській системі Сильвестра Гогоцького поки найменш досліджені поряд з іншими аспектами, вивчення спадщини мислителя найширше велось в філософському дискурсі, і певною мірою в педагогічному. Проте це не зменшує їх значення для сучасного дослідження релігії. Через те що, це потребує розуміння історичного спадку, що надають видатні мислителі. Більше того, С. Гогоцький являє досить сучасні ідеї і підносить філософування в Київській духовній академії на якісно новий рівень – аналізуючи релігію та залишаючись вірним своєму християнському світосприйманню. Долаючи крайнощі релігійного та наукового Сильвестр Гогоцький намагався знайти максимальну гармонію між розумом та вірою.

Тому, перспективи подальших розвідок в даній тематиці досить ґрунтовні, оскільки як пише дослідник історії української філософії Д. Чижевський «Праці С. Гогоцького і досі варті уваги. Можна і досі користуватись його «Лексиконом» [4, с. 105]». Його творчий потенціал потребує розкриття в тому плані, що постане вагомим внеском в українську релігієзнавчу думку. Безсумнівним є те, що дослідження релігії С. Гогоцький провадив в значному обсязі. Можливо, він це робив, певною мірою, через конфесійне релігієзнавство, але загальний рівень його наукової діяльності – високий. Все це свідчить про наявність релігієзнавчої думки у філософуванні Сильвестра Гогоцького.

Здійснення систематичного аналізу творчості мислителя передбачає приділення уваги і таким його ідеям, що презентують саме релігієзнавчий потенціал творчої спадщини мислителя, який просто вражає своєю широтою та силою. Підводячи підсумок, варто додати, що спадок С. Гогоцького оригінальний і цікавий сучасникам. Адже, інтерпретуючи слова Сильвестра Гогоцького, щоб усвідомити значення, необхідно ознайомитись зі змістом. І пізнати минулі надбання, заради майбутніх звершень. Пізнати в повній мірі, крізь призму творів філософа, у різних площинах, через розкриття нових сенсів, особливо, коли мову ведемо про таку різнобічну особистість як Сильвестр Гогоцький – видатний український мислитель ХІХ століття.

1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   42

Похожие:

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010 iconВісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2008. Вип. 11. 288 с
Висвітлено актуальні філософські, політологічні, культурологічні та психологічні проблеми розвитку духовного світу людини, проаналізовано...

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010 iconЛекція «Публічна бібліотека як осередок сімейного читання» Консультація «Організація сімейного читання компетенція публічної бібліотеки»
Випуск «Примірної тематики семінарів працівників районних І міських бібліотек» висвітлює важливу складову діяльності публічної бібліотеки...

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010 iconПазенок В. С. (голова)
Наукові записки кутеп: Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 6 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). К.: Кутеп, 2009....

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010 iconК наукових праць серія «управління» випуск 2/2010 За заг ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році київ 2010
...

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010 iconМіністерство освіти І науки україни
Основні історичні концепції історії філософії як специфічної форми наукового знання. Історія філософії І філософія. Значення історико-філософського...

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010 iconПрограму рекомендовано кафедрою філософії
Перша частина курсу “Філософія” містить у собі основи логіки, етики, естетики, а також релігієзнавства. Друга частина історію філософії,...

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010 iconНеоязичництво як світоглядне явище (історико-філософський аналіз) Спеціальність 09. 00. 05 історія філософії
Робота виконана на кафедрі філософії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ) Міністерства...

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010 iconНаукові записки серія „Гуманітарні науки” Випуск 2 Острог 2010 удк 001. 891 (082)
Филипчук С. В., канд. іст наук, ст викл.; Цолін Д. В., канд філол наук, доц.; Шанюк В. І., канд філол наук, доц.; Шаправський С....

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010 icon№765 Серія філологія випуск 50
Редакційна колегія: д-р філол наук, проф. Безхутрий Ю. М. (відп ред.); канд філол

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010 iconБібліографія досліджень історії української філософії, опублікованих в Україні в 2006–2010 роках
В цій «Бібліографії» подано перелік робіт з історії української філософії, опублікованих в Україні в 2006–2010 pp. Тут зібрані журнальні...

Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2012
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница