Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія”




НазваниеКонспект лекцій по дисципліні ”політична економія”
страница6/19
Дата12.11.2012
Размер3.14 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
Тема заняття: “Економічна система суспільства”

Мета заняття: Засвоїти поняття „суспільно-економічних етапів” і „рух економічної системи”; визначити: - яким чином співвідносяться в реальному пізнанні та на практиці механізму дії і використання об’єктивних економічних законів; - який існує взаємозв’язок базису та надбудови; з’ясувати наявну концепцію історичних етапів економічного розвитку.

Основні теоретичні положення наведені у конспекті лекцій, у розділах 4.1…4.4.

Етапи семінарського заняття:

  • Обговорювання основних положень теми заняття:

  1. Сутність економічної системи та її матеріальна основа.

  2. Суспільний розподіл праці й технологічний спосіб виробництва.

  3. Економічні відносини як форма та спосіб економічної системи.

  4. Типи та моделі економічних систем.

  • Виконання вправ.

  • Перевірка знань (тестування), засвоєних у ході проведення семінарського заняття.

Вправа 1-8.

Проаналізуйте та обсудіть такі питання:

  1. Визначте політекономічний аспект економічної системи.

  2. Охарактеризуйте матеріальну основу економічної системи.

  3. Перелічте основні риси людини-власника як головної продуктивної та соціальної сфери.

  4. Надайте приклади суспільного поділу праці у будь-яких країнах.

  5. Охарактеризуйте типи суспільних способів виробництва.

  6. Зіставте регулюючі функції держави в командно-адміністративній та ринковій економічній системах.

  7. Порівняйте сутність змішаної економіки з основними тенденціями трансформаційно існуючої економічної системи в Україні.

  8. Які з національних моделей економічних систем в сучасних умовах є найбільш ефективними та конкурентно здатними?


Тести для контролю знань, засвоєних студентом на даному семінарському занятті.

  1. Які з економічних явищ пов’язані з суспільним поділом праці:

  1. приватна власність;

  2. виникнення виробництва;

  3. гроші;

  4. додатковий продукт?

  1. До числа переваг централізовано-планової економіки відносяться:

  1. слабко виражена соціальна дискримінація;

  2. заборона або обмеження приватного підприємства та приватної власності;

  3. дефіцит споживчих товарів та послуг;

  1. Що, на Ваш погляд, відрізняє натуральне господарство від ринкової системи?

  1. приватна власність;

  2. високі витрати виробництва;

  3. суспільний поділ праці;

  4. виробництво сільськогосподарської продукції

  1. Які елементи економічної системи характеризують інформаційне суспільство?

  1. розвиток господарського механізму;

  2. розвиток прод. сил, насамперед інформації;

  3. розвиток виробничих відносин;

  4. розвиток техніко-економічних відносин;

  1. Чи означає процес ставлення інформаційного суспільства в розвинутих країнах світу початок формування нової суспільно-економічної формації?

  1. так;

  2. ні;

  1. Які дві найважливіші сторони суперечності є рушійними силами розвитку людини економічної?

  1. людина-працівник;

  2. звонок другу

  1. Три основні ланки економічної системи?

  1. виробничі відносини;

  2. продуктивні сили;

  3. Ваш варіант;

Відповідь: механизм господарювання.

  1. Які сторони категорії “економіка” не входять до поняття “економічна система”?

  1. комплекс економічних наук;

  2. продуктивні сили;

  3. виробничі відносини;

  1. Зазначте вимоги принципу історизму щодо характеристики сучасної економічної системи в розвинутих країнах світу:

  1. ринкова економіка;

  2. соціально орієнтована ринкова економіка;

  3. змінена економіка;


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ДОДАТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. Доповідь Римському клубу.-К., 1993.

2. Гришин Н. Шведская модель общественного развития// МЭи МО.-1991.—№4.

3. Загорский А. Куда ведет японский капитализм: социальные уроки социал-реформизма.— МЭ и МО.— 1991.— № 2.

4. Илларионов А. Экономическая свобода и благосостояние народов.—Вопросы экономики.—2000.—№ 4.

5. Лукшов I. Ринкові реформи в подоланні кризи.— Економіка Украіни.—1998.— № 11-12. , '

6. Надель С. Рыночная экономика и экономическая демократия.-МЭиМО.-2000.-№1-2'.

7. Нурёев Р. Теории развития: неоклассические модели становления рыночной экономики// Вопросы экономики.— М., 2000.-№5-С. 145-159.

8. Трансформащя. Моделі економіки України. За ред. В.М.Гейця.-К.,1991.

9. Формация и цивилизация: методические проблемы анализа (дискуссия). - МЭ и МО.- 1991.- № 5.

10. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. - М., 1992.

11. Хантингтон С. Запад уникален, но не универсален. — МЭИ и МО.- 1997.- № 8.

12. Черняк В. Модель економіки: вибір України.— Економіка України.-1995.-№9.

13. Эрхард Л. Благосостояние для всех.— М, 1991.

14. Эклунд К. Эффективная экономика. Шведская модель. - М., 1991.


ЛЕКЦІЯ № 5. ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ


План

  1. Власність та її економічний зміст.

  2. Юридичний аспект власності.

  3. Структура власності.

  4. Різноманіття форм власності у ринковій економіці.


Економічні відносини власності характеризують насамперед соціальну сторону суспільного виробництва, дозволяючи чітко відповісти на запитання, у чиїх інтересах воно здійснюється. Не менш важливим є і те, що власність визначають форми організації виробничої діяльності, характер управління виробництвом, розподіл його кінцевих результатів.

Відносини власності завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого формувалися і розвивалися всі інші суспільні відносини. Від форми власності багато в чому залежать не тільки явища господарського життя, але й суспільний устрій, державні інститути, соціальний і культурний аспекти.

1. Власність та її економічний зміст

Логіку та основний зміст даної проблеми можна розкрити й зрозуміти, чітко осмисливши матеріальні основи виникнення, існування та розвитку власності, її ключових форм.


Власність як економічна категорія

Власність у процесі свого еволюційного розвитку пройшла складний шлях від колективно-общинної форми, яка визначається відповідним, тобто колективно-общинним характером виробництва, до приватної та державної з їх різноманітними проявами у сучасних умовах. Форми власності зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил з притаманними їм формами організації виробництва: розподілом праці -- кооперацією праці; відокремленням виробництва — усуспільненням виробництва; диференціацією виробництва — інтеграцією виробництва. Деталізуємо ці парні поняття.

Розподіл праці — відокремлення різноманітних видів трудової Діяльності. Кооперація праці — спільна частка в одному й тому самому процесі праці або в різних, але пов'язаних між собою процесах. Відокремлення виробництва — процес роздрібнення виробництва на окремі частини. Усуспільнення виробництва — об`єднання роздрібнених процесів виробництва в одне ціле. Диференціація виробництва -- форма відокремлення виробництва, втілена в реальне економічне життя. Інтеграція виробництва - форма існування в реальному економічному житті усуспільнення виробництва.

Аналіз зазначених парних понять і категорій дає змогу з'ясувати, яким чином виникли власність і численні форми її функціонування та розвитку. Власність — це суспільні, історично визначені економічні відносини між людьми, породжені привласненням умов і результатів виробництва. Власність не може існувати без виробництва, як і все інше без неї. Історія розвитку людського суспільства знає три типи власності: общинну, приватну, суспільну, кожній з яких, в свою чергу, притаманні різноманітні форми прояву.

Відносини власності мають дві сторони: зовнішню і внутрішню. Зовнішнім виразом, оболонкою власності виступають традиції і звичаї, мораль, примус, право. Юридична оболонка дозволяє фіксувати права власності, законодавче їх регулювати, враховувати відповідні зміни (виникнення, відчуженість, припинення і відновлення прав власності). Сутність відносин власності складають економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу (перерозподілу), обміну і споживання продуктів.

Власність — це одна з надскладних категорій у політичній економії. Тому потрібен різнобічний підхід до її вивчення. Власність можна розглядати і як окрему економічну категорію, і як систему виробничих відносин, що виражається у висхідному і основному виробничому відношенні. Вона може і має бути розглянута крізь призму суб'єктів власності, тобто тих, хто бере участь у відносинах привласнення (окремі особи, трудові колективи, класи, суспільство, держава і т. ін.). Водночас її можна і слід розглядати крізь призму об'єктів привласнення (засоби виробництва, предмети споживання), а також у розрізі функціональних форм виявлення (розпорядження, володіння, використання). Розпорядження — це можливість визначити частку об'єктів власності. Володіння — це наявність об'єкта власності, господарське володіння ним. Використання — це «експлуатація» об'єктів власності з метою отримання корисних результатів.

Власність — це ціле, а її елементами (частинами цілого) є володіння, користування і розпорядження. Зв'язок між цими елементами такий: розпорядження визначається користуванням, користування — володінням, володіння — формами власності.


Права власності

Концепція економічної теорії прав власності підтверджує, що не ресурс (засоби виробництва або робоча сила) самий по собі є власністю, а частка прав по використанню ресурсу.

Повна частка прав складається з таких елементів:

* право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами);

* право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе);

* право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ);

* право на дохід (право мати результати від використання благ);

* право суверена (право на відчуженість, споживання, зміну

блага);

* право на безпеку (право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища);

* право на передачу благ у спадщину;

» право на безстроковість володіння благом;

* заборона на користування засобом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;

* право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

* право на залишковий характер, тобто право на провадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.

Отже, сучасна система власності характеризується ускладненням структури та багатоманітністю об'єктів власності.

У політекономічному аспекті природно постає питання і про сутнісні основи власності.

У системі виробничих відносин власність виступає як основне виробниче відношення. Власність як висхідні виробничі відносини — це початок формування економічної системи, що переростає згодом у провідні (основні) виробничі відносини. В свою чергу, власність як провідні (основні) виробничі відносини визначає спосіб (характер) поєднання засобів виробництва та робочої сили і реалізується через усю систему виробничих відносин. Основною економічною формою реалізації власності є механізм господарювання та Управління виробництвом з його структурами і формами влади.

Першим критерієм віднесення відносин власності до виробничих є безпосередній зв'язок аналізованих суспільних відносин власності з виробничими відносинами, стосунками між людьми з виробництва, розподілу і використання засобів виробництва. Саме засоби виробництва є головним, найбільш стійки, об'єктом власності, майнового права.

Другим критерієм тут стають масовість відносин власності повторюваність, відтворення в дедалі зростаючих масштабах. Що становить економічний зміст відносин власності? По-перше, до засобів виробництва залучена робоча сила, що з ними працює По-друге, між власниками засобів виробництва і робочої сили існують суспільні (виробничі) відносини. По-третє, створюються суспільне значимі матеріальні блага або надаються послуги. Виникає ще один рівень суспільних відносин: з приводу реалізації продукції, її споживання, а також розподілу (привласнення) отриманого доходу. Таким чином, майно стає власністю в економічному розумінні тільки з виникненням суспільних виробничих відносин під час її використання.

За умов перехідного періоду до ринкової економіки постає об'єктивна необхідність перетворити (трансформувати) відносини власності, щоб замінити адміністративно-командну форму господарювання на ринкову, забезпечивши становлення матеріали них умов форм власності замість формальних (наприклад, усуспільнення виробництва в колишньому СРСР).

За перехідної економіки становлення різноманітних форм власності повинно відбуватись за об'єктивними критеріями та основами: по-перше, там, де це необхідно і можливо, надання держав ним підприємствам максимуму економічної свободи; по-друге, -І розвиток усіх форм колективного володіння і використання (піди ряд, оренда, акціонування і т. п.); по-третє, створення умов для народних підприємств; по-четверте, там, де це необхідно і можливо, формування індивідуальної (приватної) власності. Усе це здійснене на шляху роздержавлення і приватизації, складає основні умови для становлення багатоукладної ринкової економіки.


2. Структура власності. Різноманіття форм власності у ринковій економіці


Структура власності може бути розглянута з точки зору різноманітних критеріїв. Зокрема, її можна розкрити через форми виявлення - - приватна, суспільна. Кожна із зазначених; форм власності реалізується через відповідний інтерес — приватний, суспільний. Інтерес, як уже зазначалось, - - це внутрішня рушійна сила виробництва, що є формою виявлення потреби.


Типи та форми власності

У країнах з ринковою економікою існують два основних типи власності: приватна та державна. Усі інші різновиди — це похідні від них і можуть існувати у змішаних формах. Приватна власність виступає як індивідуальна, сімейна і своєрідна колективна. Колективна власність може існувати як групова власність господарських об'єднань громадян (наприклад, кооперативна, акціонерна), власність громадських організацій та об'єднань (власність профспілок, політичних партій, інших громадських об'єднань). Суспільна (державна) власність здебільшого існує в таких формах: загальнодержавна (республіканська) і комунальна (власність адміністративно-територіальної одиниці).




Науково-технічна революція змінює характер виробництва, а саме: зростає його наукомісткість, тоді як професійний (фаховий) рівень працівника, його інтелект стають чільним ресурсом економічного зростання. Це зумовлює появу і розвиток інтелектуальної власності за її видами: приватною (розпорядження патентом чи ліцензією); державною (розпорядження сумою знань та ідей); проміжною (інноваційна науково-технічна інформація).

Форми власності перебувають у постійному розвитку. В міру еволюції цивілізації змінювалися і відносини власності, набуваючи найрізноманітніших форм. Це дає підставу стверджувати, що власність є категорія історична.

Нерідко висловлюють сентенцію, що основою ринкових відносин може бути лише приватна власність, під якою розуміють власність окремих осіб або індивідуальну приватну власність. Світовий досвід свідчить, що розвинута ринкова економіка, цивілізований ринок спираються на поліморфізм власності. Сучасний РИНОК не байдужий до того, чи самостійні економічні (ринкові) суб'єкти і наскільки вони вільні у своїй господарській діяльності. Базою застосування державної форми власності є ті сфери економіки, в яких об'єктивно велика потреба в прямому централізованому управлінні, здійсненні державних інвестицій, а орієнтація на прибутковість не є критерієм, достатнім для функціонування у суспільних інтересах. Сюди належать види діяльності, Що виникли в процесі розвитку суспільних продуктивних сил і можуть функціонувати тільки як загальні (єдине ціле), завдяки йому об'єктивно створюється (формується) державна форма управління ними та їх матеріальна основа (засоби інформації, соціальна І виробнича структури, екологічний захист, фундаментальна Наука і наукомістке виробництво, наприклад високих технологій для авіакосмічної техніки, і т. д.). Державна форма власності виникає і у разі необхідності державної допомоги для санації державних підприємств, що зазнають банкрутство. Відбувається це на основі націоналізації фактично збиткових підприємств, їх нації за допомогою державних коштів і наступної реприватизації. У сучасному світі немає жодної країни, де б держава не займалася активно господарською діяльністю. У країнах з розвинутою ринковою економікою за допомогою податків державі централізується і перерозподіляється від 1/3 (США, Японія) ; понад 50 % (Швеція) валового національного продукту. У західних країнах частка держави в основних фондах становить від 7 і ЗО % і більше. У соціалістичній Україні, як і в цілому по СРСР, донедавна економічній практиці переважало прагнення до «єдиної фабрики», укрупнення виробництва на основі розвитку державної власності. Остання проголошувалась головною і загальнонародною, що сьогодні правомірно заперечують більшість економістів. Загальнонародна власність, по суті, не відбулася, оскільки для неї не склалося об'єктивних умов. Вона не тільки не відповідала де індустріальному етапу розвитку, але як єдина і всеохоплююча не була адекватною потребам сучасного етапу НТР. Звідси — неминуча деформація загальнонародної власності, її переродження» умовах адміністративно-командної системи.

Світова практика показує, що державна власність може бути ефективною, оскільки має визначені переваги порівняно з іншими формами власності, що пояснюються її функціями: спроможністю здійснювати макрорегулювання, формуванням стратегії економічного розвитку суспільства в цілому, оптимізацією структури національної економіки за критерієм досягнення найвища ефективності, орієнтованої врешті-решт на людину.

Історично термін «приватна власність» виник, щоб відмежувати державне (казенне) майно від усіх інших видів майна. Тому вважалося, що все недержавне є приватним. Сьогодні, при величезній розмаїтості форм власності, «неказенною» є власність не тільки окремих громадян, але й кооперативів, асоціацій, народних підприємств. Відповідно до цього в західній економічній теорії і практиці закріпилося уявлення, відповідно до якого під приватною власністю розуміється «всяка недержавна форма Власності». У такому трактуванні є своя логіка. Держава виступає як представник усього суспільства, а інші суб'єкти власності уособлюють лише його частину. Тому їх правомірно вважати володарями приватної власності. Багато хто сьогодні гадає, що приватна власність — це безроздільна, нічим не обмежена (крім волі свого хазяїна) власність. У дійсності приватний власник має повне право робити над об'єктом своєї власності всі операції, що вважає за потрібне, аби ці операції не втручалися в сферу приватної власності інших осіб. У цивілізованому суспільстві вироблені певні правила поведінки власників. До приватної власності можна віднести:

1) домашні господарства як економічні одиниці, що здійснюють виробництво продукції і надають послуги для власних потреб;

2) легальні приватні підприємства, що діють відповідно до законодавства. Сюди належать підприємства будь-якого розміру — від індивідуального кустарного виробництва до великих підприємств;

3) нелегальні приватні підприємства в складі «тіньової економіки». Сюди належить уся діяльність у сфері виробництва товарів і надання послуг, яку приватні особи здійснюють без спеціального дозволу влади;

4) будь-який вид використання приватного майна або особистих заощаджень — від здачі в оренду квартири до грошових лихварницьких операцій — між приватними особами. Приватний сектор розвивається спонтанно, без існування будь-яких інструкцій з центру, що свідчить про життєздатність приватної власності. Однією з основних умов розвитку приватного сектора є повна свобода заснування підприємства і початку будь-якої виробничої діяльності. Приватний сектор не повинен наштовхуватися на жодні заборони.

Друга умова розвитку приватного сектора потребує юридичних гарантій щодо виконання умов договорів, укладених між фізичними особами.

Третя умова — абсолютне нормативне забезпечення приватної власності. Гарантії її недоторканості повинні передбачатися законами, програмами партій і заявами головних державних Діячів.

Четверта умова потребує, щоб кредитна політика в країні стимулювала приватні капіталовкладення.

Для подальшого розвитку приватного сектора дуже важливо сформувати у суспільстві повагу до приватного сектора. Це —п`ята умова. За ринкової економіки, якщо покупцю потрібен товар запропонований продавцем, і перший готовий заплатити затребувану ціну, діяльність підприємця, торговця як продавця має розглядатися як суспільне корисна.

В Україні на сьогоднішній день вже сформувалася певна верства людей, спроможних стати приватними підприємцями. По-перше, це частина бюрократії, що має владу і успішно краде гроші у держави. По-друге, це «тіньовики», мафія, що володіє мільярдами. По-третє, це кваліфіковані працівники, яких не задовольняють ні оплата, ні умови найманої праці. В усіх країнах ядро процвітаючих приватних підприємців складають працьовиті, енергійні люди, що бажають підвищити свій соціальний статус. Ринок робить природний відбір, і з дрібних і середніх Власників виходять майбутні фундатори крупних підприємств.

Приватна власність у ході функціонування набуває окремих рис суспільного характеру. Це проявляється у виплаті обов'язкових внесків для соціального страхування, податків у державний і місцевий бюджети, ренти тощо. Крім того, приватні власники несуть таку саму економічну і правову відповідальність задовольняють визначені потреби, як і державні, а також колективні підприємства.

Руйнація і повна дискримінація приватної власності в наїм економіці в недавньому минулому призвела до того, що були • тільки усунуті негативні сторони приватного підприємництва, але й втрачені його сильні мотиваційні аспекти.

У сучасному цивілізованому суспільстві змінився стан самі приватної власності. Багато економістів визнають, що вона виступає тепер не тільки в індивідуальній (трудовій і нетрудовій але й в інших формах — колективній, груповій, акціонерній.

Колективна власність в Україні була подана насамперед кооперативною власністю колгоспів, споживчих та інших форм корпорації а з початку 90-х років також акціонерною власністю, власністю спільних, змішаних підприємств.

Кооперативна форма власності поширена в більшості країн світу. За оцінками, у світі діють близько 1 млн. кооперативних організацій понад 120 видів і різновидів, які об'єднують появ 600 млн. осіб. Перші кооперативи з переробки і збуту сільськогосподарської продукції виникли в Данії і Швеції у 1880—1885 рр. з придбання добрив і сільськогосподарських знарядь — у Голландії і Франції. Через 100 років у 12 країнах на частку кооперативів припадало 60 % збуту сільгосппродукції. Сьогодні в Японії вони реалізують понад 90 % товарної продукції аграрного сектора; у Голландії — 60—65; у Німеччині, Франції, Іспанії — 50—52и у США, Великобританії, Італії, Бельгії— ЗО %. Створено світову організацію «Міжнародний кооперативний альянс», що об'єднує сьогодні 370 млн. кооператорів світу.

Споконвічними принципами кооперативної власності, визначеними історично і логічно, є: 1) пайова основа формування фондів і коштів кооперативних підприємств; 2) участь членів кооперативу в його діяльності своєю працею. Це стосується всіх видів кооперації; 3) право вступу до кооперативу і виходу з нього з поверненням належного майна. Кооперативна форма власності — це колективна форма власності, але яка втрачає ознаки індивідуальності, що проявляється в зв'язку доходу з індивідуальним внеском (паєм). Різновидом колективної форми власності є акціонерна власність.

Отже, жодна з форм власності не може бути ідеальною та універсальною. Кожна з них має свої сфери найефективнішого застосування. Державна власність функціонує успішно у галузях з обмеженими можливостями ринкового стимулювання. Акціонерна і кооперативна форми власності доцільні у випадках, коли необхідна концентрація коштів. Приватна власність використовується там, де не потрібно значного акумулювання коштів, а необхідні гроші для ведення господарської діяльності можуть нагромаджуватися індивідуально.

Економічні системи відрізняються одна від одної різноманітним ступенем і формами власності на засоби виробництва. Сформована класична точка зору з цього приводу така. По-перше, для визначення відмінності однієї економічної системи від іншої необхідно проаналізувати форму власності на засоби виробництва, що лежить в основі цієї системи. Інша точка зору зводиться до того, що індустріальне розвинуті країни в основному різняться за двома ознаками: 1) за формою власності на засоби виробництва і 2) за способами, за допомогою яких координується та управляється економічна діяльність.

Отже, очевидно, що перша точка зору відрізняється від другої Досить умовно.

У той же час приватна власність не завжди породжує систему чистого» капіталізму, а суспільна власність з її централізованим пануванням — командну. Економічна система гітлерівської Німеччини називалася авторитарним капіталізмом, оскільки її економіка перебувала під найжорстокішим контролем. Нею централізовано управляли, хоча практично стопроцентне збереглася приватна власність

В Югославії, навпаки, існувала економічна система, заснована суспільній власності, що набула двох форм — державної і колективної (підприємства перебували у власності колективів праників, профспілкових організацій). Проте між підприємствами йшла конкуренція, мала місце свобода підприємництва, тобто в цілому економіка країни була занурена в ринкове середовище, а сам югославський соціалізм дістав назву ринкового.

Багато розвинутих індустріальних держав практикують акти не державне втручання в господарську діяльність. Вона регулюється в інтересах усіх. Цим особливо відрізняються Швеція, Франція, Японія. За спадною цей список можна продовжити так: Великобританія, Італія, Німеччина, Іспанія.

Якщо ж за показник «змішаності» економіки в індустріальні розвинутих країнах узяти питому вагу державної власності ї особливо державного сектора, то в середньому вони становлять до 1/3.

Трансформація власності у постсоціалістичних країнах ґрунтується на роздержавленні і приватизації. Одержавлення всього суспільного життя означає, що держава займає монопольне становище а сама система суспільного життя відтворюється як авторитарно бюрократична держава.

Одержавлення має такі форми прояву щодо:

1) процесів присвоєння умов, засобів і результатів виробництва, що неминуче призводить до відчуженості безпосередніх виробників робітників і трудових колективів) від засобів і результатів виробництва. Звідси — об'єктивна необхідність виникнення форм присвоєння робітниками і трудовими колективами засобі результатів виробництва, що дозволяє ставитися до них як своїх, а не чужих. У цьому — передумова демократизації суспільства;

2) управління суспільним виробництвом, що виявляється: монополії держави на економічні рішення (директивний характер державного планування, визначення тільки державою найближчих і довгострокових цілей розвитку економіки в цілому та окремих її ланок, монополія на розподіл матеріально-технічних ресурсів і товарів народного споживання, монополія на ціноутворення, підприємницьку діяльність, зовнішню торгівлю і т. д.).

Гіпертрофоване Одержавлення економіки призводить до мономорфізму власності, закостенінню підприємницьких структур, перешкоджає функціонуванню ринкових механізмів. Сама тому специфіка української економіки, що визначалася тотальним пануванням державної власності, диктує необхідність роздержавлення і приватизації як основного методу переходу До реального різноманіття форм власності, що є основою формування ринкового господарства, методу оптимізації структури підприємництва.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Похожие:

Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій
Руденко П. О. Техніка І технологія промислового виробництва. Конспект лекцій для студентів спеціальності “Менеджмент організіцій”....
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій для студентів спеціальності 020303 “Переклад”
Спецрозділи перекладу : конспект лекцій / укладач С. В. Баранова. – Суми : Сумський державний університет, 2012. – 86 с
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій Частина II суми
Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” для студентів спеціальності 040106 „Екологія, охорона навколишнього середовища та
Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” / укладач Р. А. Васькін. – Суми: Сумський державний університет, 2010. – 115 с
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій з курсу «психологія»
Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг”
Конспект лекцій з дисципліни „Управління інноваційним розвитком” / Укладачі: С. М. Ілляшенко, О. А. Біловодська. – Суми: Вид-во СумДУ,...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями»
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю»...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій за курсом «інформатика та комп’ютерна техніка»
Конспект лекцій за курсом «інформатика та комп’ютерна техніка» / Укладачі: Борисенко І.І., Граб В. А., Лебедєва О. Ю., Абросімов...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconМетодичні рекомендації по виконанню курсової роботи з дисципліни "Політична економія" [Текст]: для студ напряму підготовки 030509 "Облік І аудит" / В. С. Біляєв. Миколаїв: мдау, 2008. 34 с. + Ел копія. Держава І право
Комп'ютерна техніка. Комп'ютерні технології. [Текст]: Підручник / Автор кол.: В. А. Баженов, П. С. Венгерський та ін. – 2-ге вид....
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница