Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія”




НазваниеКонспект лекцій по дисципліні ”політична економія”
страница4/19
Дата12.11.2012
Размер3.14 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ.


  1. Коли і як виникла політична економія як наука ?

  2. Які основні ідеї сповідував меркантилізм ?

  3. Охарактеризуйте позитивні та негативні сторони класичної політичної економії.

  4. Що є найціннішим у марксистській політичної економії і які ідеї Маркса виявилися помилковими ?

  5. Розкрийте найважливіші особливості максималізму.

  6. У чому полягає сутність неокласичної економічної теорії ( у тому числі монетаризму й лібералізму )?

  7. Який основний внесок в економічну теорію зробили Кейнс та його послідовники ?

  8. Назвіть основних представників економічної теорії в Україні ?

  9. Розкрийте предмет політекономії.

  10. Як ви розумієте метод політекономії ? Що являє собою абстрактний метод ?

  11. Які існують найважливіші елементи діалектичного методу пізнання ?

  12. Чому принцип суперечності є основним засобом пізнання сутності економічних явищ і процесів ?

  13. Назвіть основні політичної економіки.

  14. Чим різняться економічна категорії й економічний закон ?

  15. Яку роль відіграє політекономія у формуванні економічної політики ?


СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 1


Тема заняття : „Політекономія як наука. Предмет і метод політекономії”.

Мета заняття : Розглянути народження та розвиток економічної науки; познайомитися з предметом, вивчити категорії; закони, притаманні господарським процесам; форми та методи, зображуючи суспільські цінності, серед яких проблеми ринку та ринкового механізму стоять на першому місці.

Основні теоретичні положення наведені у конспекті лекції, у розділах: 1.1 – 1.4.

Етапи семінарського заняття:

  • Обговорення основних положень теми заняття:

а) Політекономія в системі наук.

б) Виникнення та етапи розвитку політекономії.

в) Предмет і метод політекономії.

д) Функції політекономії. Політекономія і економічна політика.

  • Виконання вправ.

  • Перевірка знань (тестування), засвоєних у ході проведення семінарського заняття.

Вправи, до засвоєння та закріплення практичних навиків з теми даного семінарського заняття:

Вправи 1-12.

1. Чому у літературі використовуються різні терміни для позначення економічної науки: економіка, економікс, економічна теорія, політична економія, чим вини відрізняються одне від одного?

2. Чому першим розділом політекономії стоїть історія економічної мислі? Що вивчає цей розділ?

3. З яких умов формувалися перші наукові школи і які напрямки економічної мислі відносять до цих шкіл?

4. Чим характеризуються погляди фізіократів? Чому ця школа з’явилась найбільш високою ступенню у розвитку економічної мислі у XVIII ст.

5. Яке місце займає в політекономії марксизм, які його погляди?

6. Чому у сучасних умовах на перший план виходять то одна то друга теорії? Кейнсіанству протистоїть монетаризм. Чим характеризується цей напрям?

7. Вважається, що економічна реформа в Україні спрямована на створення системи соціального ринкового господарства. Існує чи ні теоретичні основи подібних економічних перетворень, практичний досвід будь яких країн?

8. Спробуйте сформулювати основні завдання, що ставить суспільство перед економічною наукою?

9. Визначте основні напрямки сучасної економічної думки.

10. Згадайте функції політекономії. Спробуйте знайти місце політекономії в реальному житті. Наведіть приклади.

11. Проаналізуйте зв’язок між управлінням економікою, економічною політикою й політекономією. До чого приводить порушення цього зв’язку?

12. Чого, на вашу думку, повинна вас навчити політекономія? Запишіть, а в кінці року порівняйте з тим, чого навчилися.


Тести до контролю знань, засвоєних студентом на даному семінарському занятті.


1. Економічна наука як самостійна галузь знань з’явилась у період становлення капіталізму:

а) так;

б) ні


2. Фундаментальне питання – це:

а) забезпечення кожного квартирою, машиною та рахунком у банку;

б)справедливий перерозподіл доходів та зниження бідності;

в) надати роботу усім, хто потребує;

г) рішення проблеми обмежених ресурсів.


3. У якій з відповідей найповніше і найглибше розкрито предмет економічної теорії:

а) це наука, що вивчає виробничі відносини у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил;

б)це наука, що вивчає закони розвитку економічних систем.


4. Яке з положень комплексно розкриває основні функції політекономії:

а) політична економія повинна розкривати економічні закони;

б) політекономія виконує практичну, пізнавальну функцію та формує економічне мислення.


5.Який прямий результат пізнавальної функції політекономії:

а) визначення економічних законів, принципів та моделей;

б) сбір економічних показників господарської діяльності;

в) розробка економічної політики.


6. Економічні закони можна змінити як і юридичні:

а) так

б) ні.


7. Який тип економічних законів управляє народним господарством у межах окремої суспільно – економічної формації:

а)всезагальні економічні закони;

б) загальні економічні закони;

в)специфічні економічні закони.


8. До якого типу законів належить основний економічний закон:

а) до всезагальних;

б) до спеціальних;

в) до стадійних?


9.В якому з положень розкрита структура економічної категорії:

а) економічна категорія відображає взаємодію продуктивних сил і виробничих відносин;

б) економічна категорія відображає взаємодію продуктивних сил і техніко – економічних відносин.


10.Яке з положень неправильно характеризує співвідношення між економічним законом і економічною категорією:

а) економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони;

б) економічні категорії більш абстрактні, ніж економічні закони;

в) економічні закони глибше розкривають сутність економічних явищ і процесів.


11.В якому з положень неправильно названа структура методу політичної економії:

а) це філософські та загальнонаукові принципи;

б) це закони та категорії діалектики;

в) це поняття та категорії моралі, етики, психології;

г) це закони і категорії політичної економії.


12.Зазначте найпростіший елемент діалектичного методу дослідження:

а) метод дедукції;

б) метод абстракції;

в) метод історичного.


13.У чому сутність методу абстракції:

а) в розчленуванні цілого на окремі елементи і дослідженні кожного з них окремо;

б) в логічному висновку про ціле на основі окремих фактів;

в) у відмові від поверхневих, несуттєвих сторін явища і зосередженні на з’ясуванні внутрішніх, суттєвих зв’язків.


14. Зазначте вимоги принципу історизму щодо характеристики сучасної економічної системи у розвинутих країнах світу:

а) ринкова економіка;

б) соціально орієнтована ринкова економіка;

в) змішана економіка.


СПИСОК РЕКОМЕНДУЄМОЇ ДОДАТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. Аникин А.В. Юность науки.— М., 1971.

2. Еременко В. О науке и курсе «социальной экономики».— Экономика Украины.—1996.— № 5.

3. Історія економічної думки України: Навч. посібник/ Р. Васильева, Л. Горкюта та ін,— М.: Либідь, 1993.

4. Евстигнеева Л., Евстигнеев Р. Проблема синтеза общеэкономической и институционально-эволюционной теорий// Вопросы экономики.- 2000.- № 8.- С. 97-113.

5. Бузгалин А., Колганов А. К критикі Экономіксу/Вопросы экономики.- 1998.- № 6.— С. 87-107.

6. Сычев В. Политэкономия как наука//Рос. экон. журн.— 1993.- №2; 1994 -№1.

7. Отмахов П. Эмпиризм в экономической науке: теория и практика// Вопросы экономики.— М., 1998.— № 4.— С. 58-73.

8. Малахов С. В защиту либерализма//Вопросы экономики-М- 1998.- № 8.- С. 114-123.

9. Тарасевич В. Про предмет функціональної економічної науки// Економіка України.—1998.— № 4.

10. Тивончук I. Про предмет i класифікацію сучасної економічної науки//Економіка України.—1995.— № 10.

11. Украінські економісти XIX століття та західна наука/ За ред. I.C. Коропецького.— К., 1993.


ЛЕКЦІЯ № 2. СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО ЯК СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН.


План лекції:


  1. Виробництво та його роль у житті суспільства.

  2. Основні фактори виробництва: продуктивні сили та виробничі відносини.

  3. Суспільний продукт і його форми.


Для життя людей необхідно мати такі найважливіші блага, як їжу, одяг, житло, взуття. Все необхідне для їхнього виробництва вони беруть у природі. Щоб пристосувати багатства природи для задоволення своїх потреб, люди повинні працювати. Тому основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво.

Процес пристосування багатств природи до потреб людей означає взаємодію людини з природою і навколишнім середовищем. Так, людина обробляє землю вирощує різноманітні сільськогосподарські культури, видобуває корисні копалини.

Природа –це активно діюча система, представлена силами природи

(енергія морів, річок, сонця, вітру тощо ). Цей аспект слід враховувати при визначенні сутності виробництва.

Виробництво – це процес дії людини на предмети (речовину) із використанням сил природи та пристосування їх для задоволення певних потреб. Здійснення постійного обміну речовин між людиною і природою К. Маркс називав законом. Що регулює суспільне виробництво.

Взаємодія людини з природою означає процес праці, що складається із трьох основних моментів: 1) праці людини; 2) предметів праці; 3) засобів праці.

Праця свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин і, водночас, змінюють власну природу.

При цьому людина досягає і своєї свідомої мети, що визначає спосіб і характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій і операцій тварин.

Предмети праці речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці бувають двох видів: 1) дані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, що підлягають попередній обробці (наприклад, видобута руда обробляється на металургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.

Засоби праці річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Вирішальна роль з-поміж них належить механічним засобам праці (машини, устаткування), що є кістковою та м'язовою системою виробництва. З моменту виготовлення засобів праці починається власне людська праця. До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці: робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Крім м'язової системи виробництва, слід виділяти й судинну систему — труби, діжки, посудини тощо. Залежно від функцій, які виконуються у процесі праці, певна річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий товарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває в ремонті, — до предметів праці.

Засоби праці в єдності з предметами праці утворюють засоби виробництва.

Така характеристика виробництва та процесу праці дана лише з боку речового змісту, а, отже, без урахування суспільної форми, тобто відносин економічної власності.

Якщо врахувати таку форму за умов капіталізму, то процес праці стає процесом капіталістичного виробництва, засоби виробництва перетворюються на постійний капітал, засоби праці — на основний капітал, предмети праці — на оборотний капітал (одну зі складових). Працівник із урахуванням капіталістичної суспільної форми (тобто відносин капіталістичної власності) перетворюється на найманого працівника, або робочу силу, позбавлену засобів виробництва.





Рис. 2.1. Структура суспільного виробництва


В основі виробництва знаходяться компоненти (фактори): робоча сила, предмети праці і засоби праці.

Робоча сила це здатність людини до праці. Предмет праці – те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Нарешті, засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупності з засобами праці складають засоби виробництва.

Робоча сила виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна творча продуктивна сила суспільства. Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва. В результаті взаємодії факторів виробництва створюється продукт праці, призначений задовольняти ті чи інші потреби людей. Сама ж праця, в результаті створення корисних матеріальних благ (продукту, послуг і тю ін.), виступає як продуктивна сила.

Кількісне відношення обсягу (маси ) виробленого продукту ( послуг ) до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характеризує продуктивність праці.

Для того, щоб почався процес виробництва, засоби виробництва необхідно поєднати з робочою силою. Тобто, засоби виробництва повинні постійно взаємодіяти з робочою силою, в результаті якої виникає нова категорія – продуктивні сили.

Продуктивні сили суспільства – це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку.

Продуктивні сили – це одне з основних понять політичної економії. Історія розвиту людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу.




Рис. 2.2. Структура продуктивних сил.


Продуктивні сили – це не просто сукупність людей, що володіють певним виробничім досвідом та засобами виробництва. Вони, в першу чергу, відображають відношення суспільства до природи. Людина – це біосоціальна істота. Тобто, з одного боку, вона є породженням природи й може існувати без природного середовища, яке є для неї джерелом матеріального існування. Ще А. Сміт говорив, що праця є батьком багатства, а земля ( природа ) його матір’ю. А з іншого боку, людина може жити, діяти й розвиватися лише будучи включеною в суспільний зв’язок з іншими людьми, тобто в певне соціальне середовище.

З іншого боку, люди ніколи не працюють відокремлено один від одного. Так чи інакше вони пов’язані в своїй виробничій діяльності. Як дотепно зазначив німецький письменник минулого століття Карл Берне, багато без чого людина може обійтися, але не без собі подібних. Тому створення матеріальних благ завжди є суспільним процесом. Отже, будь-яке виробництво має суспільний характер. А це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини ре лише з природою, але й між собою. І ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин.

Виробничі відносини не слід розуміти лише як відносини, що виникають між людьми безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг. Під виробництвом, а точніше “суспільним виробництвом”, економісти розуміють весь процес відтворення, який включає в себе чотири ланки ( стадії ): безпосередньо виробництво як процес створення матеріальних благ (послуг); розподіл, в результаті якого кожний учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті (в натурі або в певній сумі грошей); обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; споживання - тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до розпочинання нового виробничого циклу.


Виробництво

предметів споживання

засобів виробництва


Споживання


Розподіл


Робочої сили,засобів виробництва

Продукту

особисте

виробниче








Обмін

діяльністю

продуктами


Стадії суспільного виробництва

На всіх цих стадіях суспільного виробництва люди вступають між собою в певні відносини. Тому, коли ми говоримо про виробничі відносини, розуміємо під ними всю їх сукупність. А саме: відносини виробництва, розподілу, обміну й споживання.

Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують: по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, по-друге, відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільну форму, у якій відбувається виробництво. Отже, відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин. Саме тому марксистська політекономія виділяє їх як свій специфічний предмет вивчення.

Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ або привласнення засобі? і результатів виробництва. Вони виникають також і в процесі організації виробництва та управління ним.

Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами. Специфіка організаційно-економічних відносин полягає в тому, що вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку факторів виробництва, їх суспільну комбінацію. При цьому не зачіпаються соціально-економічні форми виробництва (феодалізм, капіталізм, соціалізм тощо). Тому організаційно-економічні відносини можуть мати спільний зміст на різних історичних ступенях розвитку. Це, наприклад, поділ праці, спеціалізація та кооперація праці, комбінування виробництва тощо.

Отже, структура виробничих відносин суспільства неоднорідна. Вона включає в себе соціально-економічні та організаційно-економічні відносини. Основою ж усіх виробничих відносин виступають відносини власності. В сукупності всі ці відносини складають систему виробничих відносин суспільства. Див. схему 2.1.

Схема 2.1

Система виробничих відносин




Продуктивні сили та виробничі відносини знаходяться у взаємозв’язку, взаємодії й суперечливій єдності, яка виступає джерелом розвитку суспільного виробництва. Тип виробничих відносин є результат певного рівня розвитку і характеру продуктивних сил.

Єдність і взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин утворюють спосіб виробництва.

3. Суспільний продукт і його форми.

Політекономія вивчає не будь-яке конкретне виробництво, а визначає закономірності функціонування суспільного виробництва.




Кожна з названих сфер суспільного виробництва об’єднує багато найрізноманітніших галузей суспільно-економічної системи, що видно із схеми 2.3. Схема 2.3

Структура сфер суспільного виробництва


Суспільне виробництво

Сфера матеріального виробництва

Сфера нематеріального виробництва


галузі

галузі


промисловість

охорона здоров'я, фізичне виховання та соціальне забезпечення

сільське господарство

освіта

лісове господарство

культура і мистецтво

будівництво

житлово-комунальне госодарство

вантажний транспорт

невиробничі види побутового обслуговування

Зв’язок по обслуговуванню виробництва

пасажирський транспорт та зв’язок

торгівля(продовження виробництва у сфері обігу)

апарат органів державного управління, кооперативними та громадськими організаціями

громадське харчування

Кредитування та система страхування

матеріально-технічне

постачання

заготівля та особисте підсобне господарство



Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу.

Форми суспільного продукту.

Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП), який розраховується як сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

ВСП не дає точного уявлення про реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні, т. к. При визначенні величини ВСП враховуються не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту, який для відповідних галузей виступає як готовий продукт. В зв'язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП). Він являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. Тобто, це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок. Так, у 1990р. ВСП України (у фактично діючих цінах) становило 286,5 млрд. крб., а кінцевий продукт - лише 131,4 млрд. крб.

Обчислюється КСП шляхом вилучення з валового продукту повторного рахунку, тобто обороту предметів праці (МЗ) і додавання вартості спожитих засобів праці, що є фондом амортизації (А):

КСП = ВСП - МЗ + А

ВСП і КСП - це показники матеріального виробництва. Але ж, як було з'ясовано вище, суспільне виробництво включає в себе не лише галузі матеріального, а й галузі нематеріального виробництва. Тому необхідно обраховувати весь результат господарської діяльності.

Здійснюється це за допомогою такого показника, як валовий національний як продукт (ВНП).

ВНП обчислюється не за виробничим принципом (як попередні показники), а сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства.

Цей показник широко використовується при аналізі соціально-економічного розвитку країни та при міжнародних порівняннях. Це зумовлено тим, що він відображає кінцеві результати господарської діяльності країни, той продукт і послуги, які йдуть на споживчі потреби, інвестиційну діяльність, експорт та інші цілі. ВНП - один з найпоширеніших показників, який застосовується на Заході при визначенні рівня соціально-економічного розвитку країни.

Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільство може використовувати для особистого споживання, а також для розвитку виробництва. В політичній економії і сучасній обліково-статистичній практиці ЧП отримав назву національного доходу.

Кількісно ЧП - це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів виробництва (3В).

чп=всп-зв

Схема 2.3

Форми суспільного продукту




ЧП передбачає поділ на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.

Необхідний продукт (НП) – це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників.

Додатковий продукт (ДП) – це частина ЧП, яка виступає як надлишок НП.

Поява ДП стала результатом досягнення суспільством певного рівня розвитку продуктивних сил і в той же час могутнім рушійним мотивом технічного прогресу.

Відношення ДП до НП називається нормою ДП. Норма ДП визначається за формулою:

Н=ДП/НП*100 , де

Н- норма ДП; ДП- додатковий прибуток; НП- необхідний продукт.


Запитання і завдання для самоконтролю:

  1. Що таке виробництво та яка його роль у житті людей?

  2. Назвіть основні фактори виробництва і характеризуйте їх.

  3. Що таке продуктивні сили, їхній склад і що вони виражають?

  4. Що виражають виробничі відносини, їхній склад?

  5. Чим відрізняється організаційно-економічні та соціально-економічні відносини?

  6. В чому полягає зв’язок між продуктивними силами та виробничими відносинами

  7. Що таке спосіб виробництва?

  8. Що таке суспільне виробництво та його структура?

  9. Назвіть основні форми продукту виробництва.

  10. Що таке необхідний продукт і у яких формах він втілений?

  11. Що таке додатковий продукт і які його суспільні форми?

  12. В чому полягає двоїстість процесу виробництва?

  13. Які умови поєднання засобів виробництва?

ЛЕКЦІЯ № 3. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ – ГОЛОВНА СПОНУКАЛЬНА СИЛА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ


План лекції:

  1. Сутність потреб та особливості їх розвитку.

  2. Закон зростаючих потреб та соціально-економічна ефективність виробництва.

  3. Взаємодії потреб, виробництва та попиту.

  4. Економічні інтереси – спонукальна сила соціально економічного розвитку.


Ресурси та їхні особливості. Для того, щоб створити необхідну для життя суспільства кількість матеріальних і нематеріальних благ, потрібно затратити величезну кількість різних ресурсів (природних, трудових, фінансових та ін.), які називають економічними ресурсами (від фр. гезоигсе — цінність, запас, джерело засобів).

Економічні ресурси сукупність речових та особистих факторів виробництва, що використовують для виробництва товарів і послуг. Для вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації. Крім особистого і речового чинників, можна вирізняти також відтворювальні та невідтворювальні чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і відтворюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до невідтворювальних — корисні копалини, що використовуються як сировина. Водночас існують чинники, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).

Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

Суспільною формою різних видів ресурсів є певний тип власності на них.

У процесі матеріального виробництва надзвичайно важливу роль відіграють природні ресурси. Так, на виготовлення продукції вартістю 1 дол. США людство витрачає в середньому до 1 т природних ресурсів, а з надр планети щорічно видобувають майже 25 т рудних корисних копалин і будівельних матеріалів на кожного жителя земної кулі.

Обмеженість ресурсів. У певній країні або у масштабі планети обсяги окремих економічних ресурсів природно обмежені. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. м2 (понад 75 %) припадає на моря; неоднаковими є природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо.

Проте, за підрахунками учених, наявні сільськогосподарські угіддя за умови їх ефективного використання можуть забезпечити необхідними життєвими благами близько 12 млрд. осіб, тобто вдвоє більше, ніж існує на планеті. Наприклад, українські чорноземи спроможні прогодувати не менше 1 млрд. осіб. Це означає, що обмеженість цього виду ресурсів має відносний характер.

Водночас є немало країн, у яких відсутня значна частина одних -ресурсів, але вони мають у наявності інші, обмін якими може задовольнити потреби більшості країн світу. Проте цьому перешкоджає дискримінаційний характер міжнародного поділу праці і світової торгівлі.

Тому межа виробничих можливостей залежить не стільки від обмеженості ресурсів, скільки від наявного соціально-економічного устрою у більшості країн світу, зокрема від розподілу багатства і власності, величезних витрат на гонку озброєнь, величини платоспроможного попиту населення.

Водночас справді обмеженими є лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ та ін.). Така обмеженість є абсолютною, про що йтиметься в останній темі. Крім того, про абсолютну та відносну обмеженість ресурсів можна говорити і з погляду на постійно зростаючі потреби людей, зростання яких випереджає виробничі можливості суспільства.

Враховуючи відносну рідкісність переважної кількості ресурсів, можна стверджувати про дію відповідного закону. Закон відносної рідкісності ресурсів виражає внутрішньо необхідні, сталі та суттєві зв'язки між зростаючими й випереджаючими потребами людини та відносною обмеженістю ресурсів і їх нерівномірним і несправедливим розподілом.

Сутність економічних потреб. Найпростішим визначенням економічних потреб є необхідність людей у життєвих благах. Повніше економічні потреби можна визначити як ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном, споживанням. Необхідність задоволення цих потреб спонукає до виробництва необхідних життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари та послуги, стимулює розвиток потреб людини. Задоволення економічних потреб здійснюється у процесі споживання. Спожитий продукт або послуга народжує нові потреби. Таким чином відбувається відтворення економічних потреб.

Завдяки економічним потребам здійснюється взаємозв'язок інтересів, цілей людей, з одного боку, та засобів і умов життя людей — з другого. Потребами і прагненнями для їх задоволення зумовлені економічні відносини між людьми, країнами.

Класифікація потреб. За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби. Абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством. Так, у розвинених країнах світу ненавантажені майже 25 % виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів тих, що живуть у бідності й злиденності. Тому там існує можливість значно збільшити виробництво матеріальних благ і послуг та обсяги їх споживання. Дійсні економічні потреби — це потреби, що задовольняються за оптимальних розмірів виробництва, у даному випадку — за значного недовантаження виробничих потужностей та армії безробітних. Фактичні економічні потреби виявляються у формі задоволення платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Розрізняють також економічні потреби суспільства, класів, соціальних верств, прошарків і груп, економічні потреби окремих людей. З-поміж останніх виокремлюють фізіологічні, соціальні та духовні потреби. До фізіологічних потреб належать основні потреби в товарах і послугах, без яких неможливе існування людини. Це певний набір продовольчих товарів (споживання яких забезпечує певну калорійність для працюючих та непрацюючих осіб) і товарів широкого вжитку. До соціальних належать потреби в освіті, медичних послугах, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо. До духовних відносять потреби людини у відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні .художньої літератури, розвитку особистості.

До середини 50-х років, тобто до початку формування технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, у розвинених країнах світу переважали потреби в товарах повсякденного побуту та товарах тривалого користування. Тому на їх задоволення витрачалася більша частина сімейного бюджету. З кінця 50-х років починають переважати потреби в послугах (у побутовому обслуговуванні, спорті, відпочинку, освіті, медицині тощо).

З середини 70-х років, тобто від початку інформаційної революції, все помітнішу роль для сучасного працівника починають відігравати духовні потреби — потреби в розвитку творчих здібностей та обдарувань людини тощо.

Закон зростання потреб. Логічним завершенням залежності потреб від рівня розвитку продуктивних сил, відносин економічної власності, здібностей, споживання та інших чинників є всезагальний закон зростання потреб, що діє в усіх суспільно-економічних формаціях.

Закон зростання потреб закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил, відносин економічної власності, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно-якісним зростанням і вдосконаленням — з другого.

Підтвердженням цього є подвоєння за сучасних умов у розвинених країнах світу кількості різних видів споживчих товарів і послуг за кожних десять років. Дія цього закону зумовлена прогресом продуктивних сил, і, насамперед, основної продуктивної сили — всього технологічного способу виробництва.

Дія закону зростання потреб із боку соціально-економічної форми зумовлена еволюцією відносин економічної власності, появою нових типів і форм власності, конкуренцією, зростанням згуртованості робітників, а відтак — й інших загонів найманих працівників, розвитком почуття людської гідності та іншими чинниками.

У багатьох країнах світу розробляються раціональні норми споживання матеріальних благ, насамперед продуктів харчування, які задовольняють фізіологічні потреби. Порівняння фактичного споживання з раціональними нормами споживання дозволяє визначити ступінь задоволення потреб, виявити структуру незадоволеного попиту і скоригувати на цій основі економічну політику у цій сфері.






Шляхи подолання суперечності між безмежними потребами й обмеженістю ресурсів. Такі шляхи слід розрізняти стосовно матеріально-речового змісту і соціально-економічної форми, стосовно потреб і ресурсів.

Щодо матеріально-речового змісту (технологічного способу виробництва) та ресурсів, то до них належать розвиток продуктивних сил (в т. ч. засобів і предметів праці, науки та ін.), техніко-економічних відносин (спеціалізації, кооперування на національному та інтернаціональному рівнях), планомірне і стабільно високе зростання виробництва, обмін ресурсами між країнами шляхом купівлі-продажу, економія ресурсів, створення замінників ресурсів, альтернативних джерел ресурсів тощо.

Щодо соціально-економічної форми (відносин економічної власності, економічної та політичної влади), до таких шляхів належать справедливий (але не зрівняльний) розподіл багатства (у світі на 3 мільярдери припадає 25 % багатства планети; в Україні 5 кланово-олігархічних груп зосередили у своїх руках понад ЗО % багатства), припинення гонки озброєнь (щорічно на ці цілі у світі витрачається майже 800 млрд. дол. США), формування раціональних потреб у людей (які б не спонукали їх до безмежної гонитви за величезним багатством, значне зниження витрат на гіпертрофовану рекламу та ін.

Сутність економічних інтересів. При з'ясуванні економічних потреб йшлося про їх нерозривний зв'язок з економічними інтересами. Тому Гегель справедливо стверджував, що дії людей випливають із їхніх потреб та інтересів.

З урахуванням сказаного економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, що є формою відносин економічної власності, і, у свою чергу, знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення.

Рівень розвитку економічних інтересів, які органічно взаємопов'язані з економічними законами, зумовлений тим, що для як найповнішого задоволення своїх економічних потреб люди повинні у своїй господарській діяльності керуватися вимогам;

об'єктивних економічних законів. Крім того, економічні інтереси зумовлені, насамперед, розвитком їхніх матеріальних потреб Як форма вияву економічних відносин економічні інтереси є водночас формою вияву та реалізації економічних законів.

З усієї сукупності економічних відносин економічні інтересі взаємопов'язані, передусім, із такими підсистемами, як продуктивні сили і відносини економічної власності, притаманними їм економічними законами. Зв'язок економічних інтересів із роз витком продуктивних сил виявляється у тому, що основною продуктивною силою є сама людина зі своїми потребами, інтересами цілями та волею. Це означає, що прогрес продуктивних сил най швидше відбувається за умови, що їх розвиток здійснюється відповідно до потреб та інтересів людей, насамперед людей праці. Зв'язок економічних інтересів із відносинами економічної власності виражається в тому, що економічна власність є відносинами між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності тощо в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, роз поділі, обміні та споживанні). Тому прогрес економічної власності найшвидше здійснюється тоді, коли типи власності (а отже й форми привласнення) найповніше забезпечують задоволенню потреб та інтересів людей.

Структура економічних інтересів та їх взаємодія. Оскільки економічні інтереси — найконкретніша форма вияву відносні економічної власності, то відповідно до існування у сучасній структурі таких відносин трьох основних типів власності (при ватної, колективної, суспільної, — у випадку розвитку державне: власності в інтересах всіх членів суспільства) виділяють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси. Водночас економічні інтереси є формою вияву відповідних видів економічних потреб, їх усвідомлення окремими індивідами, трудовим колективом та суспільством. Тому разом з економічними потребами економічні інтереси — це рушійна сила розвитку суспільного способу виробництва.

У західній економічній літературі, а. останніми роками й у вітчизняній, визначається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приватні, а колективні інтереси нерідко ігнорують або розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів.

Невизнання колективних економічних інтересів означає, по-перше, полярне (в чорно-білих тонах) бачення проблеми, всього спектра відносин економічної власності, зокрема, заперечення плюралізму, форм власності, оскільки фіксуються лише форми власності, які були притаманні суспільству вже кілька століть тому. Це не тільки суперечить реаліям дійсності, а й не відповідає вимогам діалектики, однією з яких є визначення проміжних ланок між двома протилежними сторонами. Колективний тип власності є проміжною між Приватною (що належить окремій особі, або, як максимум, сім'ї) та державною власністю.

По-друге, ігнорується окремий, відносно самостійний тип економічних інтересів у сучасному суспільстві, до того ж домінуючий, оскільки серед типів власності переважаючим є колективний.

По-третє, в такому випадку ні в теорії, ні на практиці не стимулюється пошук мотивів і механізмів посилення ролі колективних інтересів у підвищенні ефективності виробництва, продуктивності праці тощо, тобто як вагомої рушійної сили соціально-економічних перетворень.

Особисті інтереси виражають необхідність задоволення різноманітних потреб окремої людини; колективні потреби (передусім, матеріальні) — трудових колективів, а суспільні — сукупних потреб суспільства. Інтенсивний розвиток інтегрованої капіталістичної власності протягом останніх десятиліть у країнах Західної Європи формує новий тип економічних інтересів — інтеграційних, в яких усвідомлюються спільні потреби країн ЄС.

Колективні інтереси також існують у двох основних формах:

1) трудові колективні інтереси, тобто інтереси працівників, які викупили підприємство. Таких підприємств у США налічується майже 11 тис. Значна їх кількість формально існує і в Україні після переходу частини державної власності до рук трудових колективів через створення закритих акціонерних підприємств або викуп за приватизаційні сертифікати; 2) колективні капіталістичні інтереси.

Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (у тому числі приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави.

З-поміж різних типів економічних інтересів нині домінують колективні інтереси, насамперед трудові колективні інтереси. Це зумовлене тим, що на підприємствах, де переважає колективна праця, створюються матеріальні і нематеріальні блага. При цьому мають оптимально поєднуватися особисті та колективні інтереси, кожен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями дохід підприємства, в тому числі частина прибутку, буде раціонально розподілений відповідно до кількості та якості праці.


ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ


1. Які основні види обмеженості ресурсів і в чому їх сутність?

2. Від яких основних чинників залежить межа виробничих можливостей суспільства?

3. У чому полягає сутність економічних потреб?

4. Яка існує залежність економічних потреб від продуктивних сил і відносин економічної власності?

5. Які закони управляють розвитком потреб і в чому їхня сутність?

6. У чому полягає сутність економічних інтересів?

7. Яка структура економічних інтересів?

8. Чому не можна ігнорувати колективні економічні інтереси?

9. Як співвідносяться інтереси окремих суб’єктів, колективів, держави в цілому?

10.Яким чином взаємодіють між собою потреби та інтереси?


СЕМІНАРСКЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 2


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Похожие:

Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій
Руденко П. О. Техніка І технологія промислового виробництва. Конспект лекцій для студентів спеціальності “Менеджмент організіцій”....
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій для студентів спеціальності 020303 “Переклад”
Спецрозділи перекладу : конспект лекцій / укладач С. В. Баранова. – Суми : Сумський державний університет, 2012. – 86 с
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій Частина II суми
Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” для студентів спеціальності 040106 „Екологія, охорона навколишнього середовища та
Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” / укладач Р. А. Васькін. – Суми: Сумський державний університет, 2010. – 115 с
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій з курсу «психологія»
Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг”
Конспект лекцій з дисципліни „Управління інноваційним розвитком” / Укладачі: С. М. Ілляшенко, О. А. Біловодська. – Суми: Вид-во СумДУ,...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями»
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю»...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconКонспект лекцій за курсом «інформатика та комп’ютерна техніка»
Конспект лекцій за курсом «інформатика та комп’ютерна техніка» / Укладачі: Борисенко І.І., Граб В. А., Лебедєва О. Ю., Абросімов...
Конспект лекцій по дисципліні ”політична економія” iconМетодичні рекомендації по виконанню курсової роботи з дисципліни "Політична економія" [Текст]: для студ напряму підготовки 030509 "Облік І аудит" / В. С. Біляєв. Миколаїв: мдау, 2008. 34 с. + Ел копія. Держава І право
Комп'ютерна техніка. Комп'ютерні технології. [Текст]: Підручник / Автор кол.: В. А. Баженов, П. С. Венгерський та ін. – 2-ге вид....
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница