Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг”




НазваниеКонспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг”
страница9/13
Дата12.11.2012
Размер1.99 Mb.
ТипКонспект
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

РОЗДІЛ 4 УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНИМ ТА ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ


Тема 1 Джерела і механізми інвестування інновацій


  1. Система механізмів інвестування інновацій.

  2. Механізми мобілізації власних коштів.

  3. Механізми мобілізації позичкових коштів.

  4. Механізми мобілізації залучених коштів.


Система механізмів інвестування інновацій


Розвиток вітчизняної економіки, підвищення конкуренто­спро­мож­ності українських підприємств і виробленої ними продукції з метою подолання економічного відставання від розвинених країн Заходу й інтеграції на рівних у світове співтовариство неможливі без здійснення інвестицій, у першу чергу у виробничу сферу, у її інноваційний роз­виток.

Щодо конкретних підприємств механізми інвестування покликані забезпечити залучення інвестиційних ресурсів для реалізації існуючих (потенційних) ринкових можливостей їх інноваційного розвитку з ме­тою завоювання міцних позицій на ринку, одержання прибутку, стій­кого розвитку в рамках обраної місії та мотивації діяльності.

З огляду на вищевикладене розглянемо, якою мірою існуючі ме­ха­нізми інвестування сприяють залученню необхідних обсягів ресурсів для реалізації наявних або потенційних ринкових можливостей інно­ва­ційного розвитку.

Система механізмів інвестування подана на рис. 4.1. Як бачимо, застосовуються такі групи механізмів інвестування: механізми мобілі­зації власних коштів підприємства; механізми мобілізації позикових коштів; механізми мобілізації залучених коштів [2, 17, 20].

Ефективне функціонування механізмів інвестування покликана забезпечити система державного регулювання (податкове регулю­ван­ня, захист інвестицій, заохочення інвестиційної активності, регулюван­ня участі інвесторів у приватизації і т.п.), від якої багато в чому залежить інвестиційний клімат у країні.

Р
исунок 4.1 – Система механізмів інвестування інновацій [9]


Механізми інвестування, як і система державного регулювання, існують незалежно від конкретного підприємства. Проте кожен суб'єкт гос­подарювання повинен вирішувати, які саме механізми викорис­то­ву­ва­ти і в якому поєднанні при інвестуванні конкретних варіантів іннова­ційного розвитку суб'єктів господарювання, наприклад, при багато­ка­наль­ному (змішаному) інвестуванні.


Механізми мобілізації власних коштів


Наявність власних кош­тів для фінансування інвестицій значною мірою визначає інвести­ційну активність суб’єктів господарювання, оскільки відсутність влас­них коштів знижує їхню привабливість для інших інвесторів.

Існує два основних джерела власних інвестиційних ресурсів:

1) при­бу­ток, який залишається в розпорядженні підприємства (нерозпо­діле­ний прибуток);

2) амортизаційні відрахування.

Багато вітчизняних під­при­ємницьких структур усупереч поширеній думці мають до­сить значні можливості самофінансування інвестицій.

Проте ці можливості існують тільки потенційно, тому що недос­ко­налість кредитно-фінансової системи, нестабільна податкова систе­ма, орієнтована в основному на фіскальні функції, загальна нестабіль­ність економіки держави і т.п. перешкоджають їх реалізації, змушуючи багатьох іти у “тіньову економіку”.

Як показує зарубіжний досвід, підприємницькі структури, при­род­но, при певних економічних умовах і сприятливому інвестиційному кліматі інвестують значну частину прибутку у власний розвиток.


Приклад.

У країнах із розвиненою ринковою економікою рівень самофінансу­ван­ня інвестицій вважається високим при перевищенні питомої ваги влас­них джерел 60%, а при рівні самофінансування нижче 50% інвесту­ван­ня вважається ризиковим. Частка власних джерел інвестування в за­гальному обсязі інвестицій становить: у Японії – 68,9%, США – 63,5%, Великобританії – 62,1%, ФРН – 55,3%, Франції – 52,1% [19]


Для активізації цього джерела у вітчизняній економіці необхідне розроблення відповідної законодавчої бази, у першу чергу вдосконалення податкового законодавства. Аналізуючи закордонний досвід, слід за­зна­чити, що стимулювання інвестиційних процесів методами податко­вої та кредитної політики дозволяє підвищити конкуренто­спро­мож­ність економіки в цілому.

Проте вітчизняна політика не стимулює реін­вес­ту­вання коштів вітчизняних суб'єктів господарювання, що призводить до масового вивозу капіталів підприємств за кордон.


Приклад.

Обсяги пря­мих інвестицій за кордоном 108 провідних вітчизняних підприємств перевищують 137,8 млн дол. США (в основному в країни СНД та Бал­тії) [16]


На рівні окремих підприємств можна робити певні кроки у даному напрямку. Так, для інвестування розвитку виробничо-збутової діяль­нос­ті підприємства можна, наприклад, спрямовувати кошти, отримані від реалізації фізично та морально застарілих виробничих фондів, їх оренди. Проте макроекономічне регулювання даного механізму все ж є вирішальним.

Другим джерелом власних інвестиційних ресурсів є амортизаційні відрахування підприємств. В економічно розвинених країнах вони є важливим джерелом фінансування інвестицій і становлять близько 40% загального обсягу поточних і капітальних затрат підприємств, здійсню­ваних із позабюджетних джерел. Серед ос­нов­них позитивних моментів, що має на сьогодні вітчизняна економіка, слід зазначити можливість застосування спеціальної схеми прискореної амортизації, що при будь-якій ставці дисконту дозволяє накопичити більші суми коштів, ніж лінійна амор­тизація. На розширення обсягів амортизаційних фондів спрямований і ряд постанов Кабінету Міністрів та укази Президента України. Проте вжитих заходів у галузі вдоско­на­ле­ння відповідної законодавчої бази поки недостатньо, хоча слід зазна­чити їхню позитивну роль.

Західний досвід показує, що пільгова амортизаційна політика, ра­зом з політикою кредитної експансії дозволяє підтримувати високий рівень самофінансування інвестицій протягом тривалого періоду.

Виділяють й інші джерела власного інвестування [2]:

  1. довгостро­кові фінансові вкладення минулих періодів, термін погашен­ня яких закінчується в поточному році;

  2. страхові суми відшкодування збитків, викликаних втратою майна;

  3. іммобілізація в інвестиції частини надлишкових оборотних активів.

Проте їхня частка в загальних обся­гах власних джерел фінансування настільки незначна, що більшість фахівців дане джерело не бере до уваги.


Механізми мобілізації позикових коштів


Розглянемо деталь­но механізми даної групи.

Використання інвестиційних позик і кредитів. Довгострокові пози­ки та кредити у світовій практиці є основними серед позикових джерел фінансування інвестицій. Сучасна економічна ситуація характеризується високим ступенем нестабільності, що стримує використання кредитування як джерела фінансування інвестицій. Умови кредитування у багатьох випадках є неприйнятними внаслідок значної премії за ризик.

Для подолання цього варто застосовувати економічні механізми активізації інвестиційної діяльності, що використовуються в зарубіжній практиці: дотація держави кредиторам (у розмірі відсотка премії за підвищений ризик), якщо кредитуються пріоритетні галузі; створення банків довгострокового кредитування, як це мало місце в Японії. Банки довгострокового кредитування на відміну від звичайних ко­мер­ційних банків надають кредити за фіксованою ставкою і на три­валий термін.

Можливе також застосування адміністративних методів, таких, як встановлення обов'язкової частини довгострокових кредитів для ко­мерційних банків.

Венчурне фінансування. У практиці зарубіжного бізнесу з кінця 70 р.  – початку 80-х р. все більше місця займає венчурний капітал, за до­по­могою якого фінансується багато інвестиційних проектів як у краї­нах із розвиненою економікою, так і в країнах, які проводять еконо­мічні реформи.

Венчурне фінансування має такі особливості:

  • інвестиції здійсню­ються у формі участі в статутному фонді підприємства (принаймні у більшості випадків);

  • інвестування розраховане на довгостроковий пе­ріод;

  • інвестори беруть участь у діяльності компанії, що фінансується.

За кордоном венчурне фінансування використовують в основному великі компанії, це дає їм можливість виводити на ринок нову про­дукцію швидше, ніж вони розробляли б її власними силами, дозволяє оперативно та з меншими затратами перебудовувати систему вироб­ницт­ва та збуту, гнучко реагувати на зміну умов зовнішнього та внут­рішнього середовища господарювання.

В Україні венчурне фінансування інвестицій тільки зароджується, при цьому використовується підтримка міжнародних фінансових орга­нізацій.

Для повноцінного становлення індустрії венчурного капіталу в Україні потрібно створення відповідної законодавчої бази, з часом це джерело фінансування повинне одержати значний розвиток.

Для вітчизняної економіки даний механізм інвестування може виявитися дуже ефективним унаслідок наявності високого наукового та кадрового потенціалу та неможливості його реалізації через відсут­ність ресурсів.

Інвестування за рахунок випуску та реалізації облігацій під­при­ємства (емісії облігацій підприємства). Це джерело мобілізації інвести­цій­них ресурсів є доступним лише підприємствам, які мають значний статутний фонд, високий імідж, і в умовах України практично не використовується.

Інвестиційний лізинг. У даний час існують передумови широкого використання цього механізму мобілізації інвестиційних ресурсів. Ви­користовуючи його, лізингоотримувач може скористатися, наприклад, необхідним для нього устаткуванням без одноразової мобілізації для цього власних або позикових коштів. У випадку взаємної зацікав­ле­нос­ті договірних сторін лізингові виплати можуть здійснюватися з виторгу від продажу виготовленої на даному устаткуванні продукції, при цьому виплата може провадитися як у грошовій формі, так і товарами або послугами.

До основних переваг лізингу перед іншими видами інвестування відносять такі:

  • лізинг дозволяє забезпечити високу оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань за рахунок тимчасового використання устаткування (на необхідний період часу), а не його придбання;

  • лізинг дає можливості використання найсучаснішої техніки, дозволяючи при цьому ліквідувати існуючі протиріччя між потребою використання для підвищення конкурентоспроможності та швидким моральним зносом цієї техніки (у більшості випадків дуже коштовної) у сучасних умовах.

У вітчизняній практиці даний механізм інвестування розвитку використовують, наприклад, деякі авіаційні компанії, що на умовах лізингу експлуатують американські аеробуси типу “Боїнг”.

Широке застосування даного механізму інвестування в умовах України (а в закордонній практиці він використовується повною мі­рою), на нашу думку, потребує створення спеціальних лізингових ком­паній і фондів, розширення законодавчої бази.

Інвестиційний селенг. Являє собою досить перспективний нап­рямок фінансування інвестицій. Передбачає передачу за певну плату прав користування та розпорядження майном власника (устатку­ван­ням, будинками та спорудженнями, запасами сировини та матеріалів, цінними паперами, коштами, продуктами інтелектуальної праці).

Закордонна практика свідчить про високу ефективність даного ме­ханізму формування інвестиційних ресурсів. У даний час він поши­рю­ється й у вітчизняній практиці.


Механізми мобілізації залучених коштів


Залучення коштів від емісії цінних паперів. Даний механізм вико­ристовується акціонерними підприємствами (товариствами, компані­ями). Залучення інвестиційних ресурсів здійснюється, як правило, шляхом емісії акцій і реалізації їх серед інвесторів.

Інвестори можуть бути як вітчизняні, так і закордонні. Проте для стимулювання участі іноземних інвесторів необхідно внести ряд до­повнень у Закон України “Про режим іноземного інвестування”, зокре­ма, визнання іноземною інвестицією придбання цінних паперів.

Деякі вітчизняні акціонерні підприємства залучають кошти іно­зем­них партнерів шляхом продажу їм великих пакетів акцій (угода Львівського ВАТ “ЛАЗ” і південнокорейської фірми “Daewoo”).

Слід зазначити, що багато акціонерних підприємств, намагаючись залучити великих інвесторів, практично не приділяють уваги дрібним ін­весторам. Резерви тут величезні. Так, за даними експертних оцінок [11], на руках населення України є близько 10 млрд дол. США. Водночас, як показує закордонна практика, значна частина населення економічно розвинених країн володіє акціями. Наприклад, у США акціями володіє 60% сімей.

Проте і дрібні інвестори самі не йдуть на придбання акцій внаслідок того, що дивіденди за ними або не виплачуються зовсім, або мізерні, набагато менше ставки за депозитними внесками.

У цілому залучення коштів від емісії цінних паперів дає мож­ливість шляхом диверсифікації джерел інвестування швидко накопи­чу­вати кошти, що необхідні для інвестування різноманітних видів ви­роб­ничо-збутової діяльності акціонерних підприємств.

Залучення коштів від розміщення цінних паперів на вторинному ринку. Дане джерело інвестиційних ресурсів дозволяє накопичувати акціонерний капітал за рахунок зростання курсу акцій акціонерного підприємства, що розміщені на вторинному ринку. Розглянутий меха­нізм в Україні перебуває в стадії становлення. Його використання стримується нерозвиненістю фондового ринку, відсутністю механізму участі іноземних інвесторів на вторинному ринку цінних паперів. У даний час не варто розраховувати на серйозні надходження інвестицій­них ресурсів із даного джерела.

Розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків. Дане джерело залучення інвестицій є основним для неакціонованих підприємств. Через цей механізм залучається основна маса іноземних інвестицій (механізм спільного підприємництва).

Використання цього механізму означає, що одержувач інвестицій готовий поступитися частиною своїх повноважень з управління підприємством.

Крім розглянутих, використовують такі механізми інвестування: використання коштів від приватизації держмайна (через Фонд дер­жав­ного майна України); цільові державні кредити; податкові інвестиційні кредити, кредити Всесвітнього банку, гранти та ін.

Ці механізми слід виділити в окрему групу (багато фахівців їх розглядають у складі розглянутих вище трьох груп) з тих міркувань, що вони мають свої специфічні особливості, іншу природу, а саме: без­посереднє міждержавне, державне або на місцевому рівні регулювання розвитку пріоритетних напрямків в економіці країни, галузі, регіону.

Таким чином, розглянуті основні механізми інвестування, що мо­жуть бути задіяні конкретним підприємством для реалізації існуючих ринкових можливостей інноваційного розвитку.

Для інвестування реальних проектів може бути задіяний один або декілька з перерахованих механізмів (багатоканальне інвестування). У будь-якому випадку необхідно оптимізувати склад джерел інвестицій і відповідно механізмів інвестування інноваційного розвитку конкрет­них підприємств в існуючих зовнішніх умовах.


Тема 2 Формування та оптимізація інвестиційних ресурсів


  1. Послідовність дій з формування та оптимізації складу інвестицій для фінансування інновацій.

  2. Оптимальність структури джерел інвестиційних ресурсів для одержувача інвестицій та інвестора.


Послідовність дій з формування та оптимізації складу інвестицій для фінансування інновацій


Формування й оптимізація складу джерел і механізмів фінансу­вання інновацій суб'єктами господарської діяльності, що розвиваються інноваційним шляхом, виконуються поетапно й у загальному випадку містять такі етапи [11, 12]:

  1. визначення обсягів інвестиційних вкладень, необхідних для ре­алі­зації проектів інноваційного розвитку ринкових можливостей (з урахуванням поправки на ризик);

  2. пошук можливих джерел фінансування інновацій і механізмів ін­вес­тування;

  3. визначення критеріїв ефективності використання конкретних дже­рел і механізмів інвестування новацій (наприклад, достатність обсягів інвестицій для пошуку та реалізації конк­ретних варіантів інноваційного розвитку; максимальна з ряду альтернатив результативність інвесту­ван­ня з погляду інвестора й одержувача інвестицій; мінімальний ризик);

  4. аналіз і оцінка джерел і механізмів інвестування за прийнятими кри­теріями;

  5. визначення оптимальної структури джерел фінансування інно­ва­цій.

У розглянутій послідовності дій вирішальна роль належить порів­няль­ному аналізу й оцінці джерел і механізмів інвестування інновацій, а також оптимізації структури інвестицій як з погляду їхньої ефек­тив­ності, так і з погляду супутнього їм ризику, що проявляється у вигляді можливих втрат одержувача інвестицій і інвестора.

Оптимальність структури джерел інвестиційних ресурсів для одержувача інвестицій та інвестора


Оскільки розгляд структури інвестицій ми ведемо, насамперед, з погляду суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності, що веде пошук джерел інвестування у власний інноваційний розвиток (здій­снюване, як правило, шляхом формування й утримання, а в ідеалі - розширення цільового ринку), то ефективність прийнятих варіантів розвитку, так само, як і властивий їм ризик, варто розглядати насам­перед стосовно одержувача інвестицій.

Однак у випадку інвестування інновацій із зовнішніх джерел ефективність і ризик необхідно розглядати також і з погляду інвестора, оскільки це є необхідною умовою для надання інвестицій. Природно, інвестор може ухвалити рішення про вкладення коштів у високо­ри­зи­ковий, але високоприбутковий проект (а більшість інноваційних проек­тів є такими), або ж у практично безризиковий, але малопри­бутковий проект, наприклад, диверсифікуючи свій портфель інвестицій з метою зниження ризику втрати вкладених коштів.

Викладені вище міркування виражені у вигляді формальної проце­ду­ри оптимізації структури інвестиційних ресурсів в інноваційний роз­виток суб'єктів господарської діяльності (при цьому критерії оптималь­ності розглянуті як з погляду одержувача інвестицій, так і з погляду інвестора) [8].

Спочатку введемо ряд позначень.

Так i-те джерело (i=1, 2, 3, ..., n) фінансування інвестицій можна оцінити такими показниками:

Оi - дисконтований очікуваний обсяг інвестицій (у вартісному вираженні), що отриманий з i-го джерела за весь період існування проекту (прогнозований період розвитку);

ПОi - очікуваний дисконтований прибуток одержувача інвестицій за період існування проекту (у вартісному вираженні) від використання ін­вес­тицій з i-го джерела;

ПІi - очікуваний дисконтований прибуток i-го інвестора за період існування проекту (у вартісному вираженні);

РОi - ризик одержувача інвестицій (вартісне вираження його можли­вих утрат, розраховане з урахуванням імовірності їх виникнення) у випадку використання інвестицій з i-го джерела;

РІi - ризик (вартісне вираження можливих утрат, розраховане з ура­ху­ванням імовірності їх виникнення) i-го інвестора.

Природно, при фінансуванні з власних джерел значення ПІi і РІi дорівнюють 0.

Для визначення конкретних числових значень виділених оцінних показників використовують такі підходи.

Значення прибутку (як інноватора – одержувача інвестицій, так і ін­вес­тора) і обсягу інвестиційних вкладень розраховують як середньо­зва­жені за імовірностями або коефіцієнтами впевненості (очікувані значення) значень відповідних величин при різних сценаріях розвитку подій у майбутньому, тобто враховують фактори ризику. Значення при­бутку для кожного сценарію розвитку подій розраховують за відо­мими методиками [4].

Значення ризику одержувача інвестицій і інвестора розраховують як средньоквадратичне відхилення можливих результатів (прибутку) при різних сценаріях розвитку подій від очікуваного значення [10].

Розраховані в такий спосіб значення використовують у нас­тупних розрахунках.

Умови оптимальності розглянутого варіанта структури джерел інвестиційних ресурсів для одержувача інвестицій записані в такий спосіб [11]:


(4.1)


або


, (4.2)


а також


. (4.3)


При цьому повинні дотримуватися обмеження:


(4.4)


n  1,


де Опотр - обсяг інвестицій, необхідних для реалізації конкретного проекту інноваційного розвитку суб'єкта господарської діяльності.

Вирази (4.1-4.2) характеризують ризик проекту в поєднанні з його прибутковістю, а вираз (4.3) - ефективність інвестування. Вираз (4.4) відображає той факт, що сума інвестицій, отриманих з різних джерел, повинна бути достатньою для реалізації конкретного проекту інноваційного розвитку суб'єкта господарської діяльності.

Умови оптимальності інвестування в даний проект, з погляду конкретного інвестора, записані в такий спосіб [11]:


(4.5)


(4.6)


де Епр, Рпр - допустимі значення ефективності інвестування і ри­зику інвестування відповідно (без урахування ефекту диверси­фіка­ції портфеля інвестицій даного інвестора).

Інвестор, розглядаючи різні інвестиційні проекти, з метою вибору способу оптимального вкладення коштів, використовуючи залежності (4.5-4.6), може відібрати ті проекти, які забезпечать достатню віддачу при прийнятному для нього рівні ризику. Причому вираз (4.6) при по­рів­нянні альтернативних варіантів дозволяє визначити, чи компенсу­єть­ся підвищений ризик одного з них більш високим прибутком?

Вирази (4.1-4.6) можуть бути використані для пошуку компроміс­них рішень, допустимих як для інвестора, так і для одержувача інвести­цій.

Викладений підхід цілком прийнятний для оцінки (принай­мні попередньої) оптимальності сформованої структури інвестиційних ресурсів, необхідних для реалізації конкретних проектів інноваційного розвитку. Наведені залежності мають формальний характер і можуть бути використані для оперативного аналізу широкої гами варіантів структури за допомогою комп'ютера (природно, за наявності відпо­відного програмного забезпечення), що дозволить у стислий термін про­раховувати альтернативні варіанти з метою вибору кращого.

Виконаний аналіз може бути доповнений розрахунками за тради­цій­ними методами, що передбачають оцінку ліквідності, фінансової стійкості і т.п.

Для поглибленого аналізу структури інвестицій в інноваційний розвиток доцільно використовувати підхід, що базується на застосу­ванні графоаналітичних побудов і відрізняється від існуючих прос­то­тою використання і наочністю при досить високій точності.

Відповідно до цього підходу оцінка вагомості в поєднанні з ефек­тивністю кожного окремо взятого джерела формування інвести­цій­них ресурсів з усієї їхньої кількості n в інноваційний розвиток конкретного суб'єкта господарської діяльності виконується в такій послідовності.

У полярній системі координат будується діаграма, де довжина i-го радіуса-вектора ri відображає ефективність i-го джерела інвестицій в інноваційний розвиток, розрахований як ПОi / Oi (див. формулу 4.3), а кут i - частку i-го джерела інвестицій у загальному їхньому обсязі. Приклад діаграми, побудованої відповідно до викладеного правила, наведений на рис. 4.2.


Рисунок 4.2 – Діаграма, що характеризує внесок окремих джерел у загальному обсязі інвестицій [11]


Радіус-вектор з довжиною R (рис. 6.5) відповідає нульовому зна­чен­ню прибутку одержувача інвестицій, тобто ПО=0.

Більша площа i-го сектора діаграми відповідає більшому внескові i-го джерела інвестицій.

Запропонований методичний підхід дозволяє в наочному вигляді оці­нювати внесок окремих джерел інвестиційних ресурсів у підвищення ефек­тивності інвестування, дозволяє порівнювати різні варіанти струк­тури інвестицій, оптимізувати склад сформованих пакетів інвестицій.

Аналогічним чином можна побудувати діаграму, що відображає внесок окремих джерел інвестицій (r’i - ризик i-го джерела інвестицій) з усієї їх кількості n у загальний ризик розглянутого варіанта структури (рис. 4.3).

Радіус-вектор R' відповідає нульовому ризикові, більша площа сек­тора відповідає більшому ризику.

Порівняння діаграм на рис. 4.2 і рис. 4.3 (наприклад, накладенням однієї на іншу) дозволяє з погляду ефективності і ризику оцінювати доцільність урахування конкретних джерел інвестицій у їх загальний пакет, сформований для реалізації проекту інноваційного розвитку рин­кових можливостей конкретного суб'єкта господарської діяльності, що дозволяє оптимізувати його структуру.




Рисунок 4.3 – Діаграма, що характеризує ризик окремих джерел інвестицій у їх загальній структурі [11]

У такий спосіб можна проводити багатофакторний аналіз альтер­на­тивних варіантів структури інвестицій.

Викладений підхід рекомендується використовувати при оцінці варіантів структури інвестицій при багатоканальному інвестуванні проектів інноваційного розвитку суб'єктів господарської діяльності.

Більшою мірою його доцільно використовувати, коли залучені з різних джерел кошти вкладаються в різні об'єкти. Однак він також прийнятний і для випадку, коли вся накопичена сума інвестицій вкла­дається в один об'єкт. Віддача (прибуток) для всіх складових з пакета інвестицій буде однакова, але відсотки, виплачувані з різних джере­л інвестицій, у загальному випадку будуть різними, що дозволяє порівнювати окремі джерела інвестицій між собою.


Тема 3 Інформаційна база для управління інноваційним розвитком підприємств


  1. Джерела інформації.

  2. Система інформаційного забезпечення інноваційного розвитку.

  3. Показники ефективності інформації.


Ухвалення раціональних рішень щодо оцінки і вибору варіантів ін­новаційного розвитку суб'єктів господарської діяльності вимагає на­яв­ності відповідної інформаційної бази. Інформаційна база необхідна для того, щоб зменшити ступінь невизначеності і викликаного нею ри­зи­ку і підвищити обґрунтованість ухвалених рішень. Вона повинна зберігати відомості про особливості функціонування ринкових і регу­лю­вальних механізмів, загальноекономічні, політичні, соціальні, право­ві, екологічні та інші умови середовища господарювання, сфери вироб­ниц­т­ва і споживання виробів і послуг, фінансово-кредитну і наукову сфери, дані про фактичних і потенційних споживачів, конкурентів, ділових партнерів і т.д. Причому ці відомості необхідно мати для кожного з передбачуваних напрямків виробничо-збутової діяльності, що ставить ряд проблем, пов'язаних із трудомісткістю збору необхідних даних і високою вартістю одержання інформації.

Джерела інформації


У загальному випадку інформація, необхідна для ухвалення рі­шень з управління інноваційним розвитком, може надходити з різних джерел (рис. 4.4).




Рисунок 4.4 – Джерела формування і підсистеми інформаційної бази


Розгля­немо їх.

1 Внутрішня звітність. Дозволяє контролювати показники, які відображають обсяги виробництва, суми витрат, обсяги матеріальних запасів, рівень поточного збуту, рух готівки , дані про дебіторську і кредиторську заборгованість і т.п. Джерела інформації знаходяться на самому підприємстві (дані структурних підрозділів підприємства) і є доступними.

2 Інформація про події, які відбуваються в зовнішньому середо­вищі, що регулярно публікується і поновлюється. Джерела інформації: пері­одичні видання, інформаційні бюлетені; спеціальна технічна, еко­но­мічна, політична література; законодавчі і нормативні акти, які пуб­лікуються в окремих і періодичних виданнях; дані звітності кредитно-фінансових установ; комп'ютерні банки даних колективного користу­ван­ня; інфор­ма­ційні комп'ютерні мережі (наприклад Іnternet); праців­ники збуту, продавці, торгові агенти, дилери; особи, що проводять тех­нічне обс­лу­говування і ремонт продукції; спеціалізовані організації, які зай­маються постачанням поточної інформації, наприклад, інформацій­ні центри при великих бібліотеках та НДІ і т. п.

3 Спеціально організовані маркетингові, соціологічні та інші дос­лідження ринкового середовища. Ці дослідження дозволяють накопи­чувати і систематизувати інформацію, отриману безпосередньо на те­ри­торії збуту в безпосередньому контакті зі споживачами, торговими і збутовими посередниками.

4 Експерти, якими можуть бути як фахівці і ке­рів­ники суб'єктів господарювання, так і запрошені особи, а та­кож спо­живачі. У будь-якому випадку експертами є фа­хів­ці в конкретних га­лу­зях діяльності. Можливе також викорис­тання ком­п'ютерних інтелекту­альних інформаційних систем - експертних систем.

Система інформаційного забезпечення інноваційного розвитку


Система інформаційного забезпечення організаційно-економіч­но­го механізму управління процесами інноваційного розвитку суб'єктів гос­подарської діяльності в умовах нестабільної ринкового середовища перехідної економіки містить ряд підсистем (рис. 4.4), які вирішують свої спе­ци­фічні завдання, мають свої методи збору й обробки інформації, що зна­ходить відображення в їх функціонально-структурній побудові.

Незалежно від джерела інформації рекомендується така пос­лі­­­довність дій щодо формування системи інформаційного забезпечення для оцінки проектів інноваційного розвитку суб'єктів господарювання [11]:

1 Виділити стадії процесу обґрунтування, кож­ну з них поділити на етапи.

2 Для кожного з виділених етапів сформулювати цілі, виділити комплекс завдань, вирішення яких веде до досягнення поставлених цілей.

3 Визначити критерії, за якими буде оцінена ефективність прове­дення робіт кожного етапу.

4 Для кожного з етапів виділити види інформації, необхідної для вирішення поставлених завдань (відомості про споживачів, конкурентів, торговельних і збутових посередників, дані про загальноекономічні умо­ви господарювання, відомості про правові аспекти конкретних видів діяльності і т. п.).

5 Визначити джерела інформації і методи її збору, установити їх кількісні та якісні характеристики. Наприклад, для збору інформації ме­тодом опитування - категорії опитуваних, їхню кількість, територію опи­тування, час опитування, періодичність опитування і т.п. ; для ана­лізу друкованих джерел - назви видань, глибину огляду (кількість рок­ів, за які буде зібрана інформація), обсяг одного джерела і періодич­ність видання, кількість джерел і т. п.

6 Визначити час, терміни і періодичність збору інформації і вста­новити, хто буде здійснювати її збір, обробку й аналіз і якими мето­дами.

7 Розрахувати витрати на збір, збереження, обробку й аналіз інфор­мації.

8 Визначити джерела й умови фінансування процесу формування інформаційної бази.

9 Зібрати інформацію.

10 Виконати аналіз зібраної інформації.

11 Подати отримані результати.

Відповідно інформаційна система організаційно-економічного ме­ха­нізму управління процесами інноваційного розвитку суб'єктів госпо­дарської діяльності повинна містити функціональні підсис­теми, зображені на рис. 4.5.




Рисунок 4.5 – Функціональна структура інформаційної системи [11]


Підбиваючи підсумки викладеному вище, можна зробити висновок, що інформаційне забезпечення організаційно-економічного механізму управління процесами інноваційного розвитку суб'єктів господарської діяльності в нестабільному ринковому середовищі повинне допомагати встановлювати природу вирішуваних проблем і знаходити їх ефек­тивні рішення, забезпечуючи безперервне одержання і багатокритеріальний аналіз інформації про зовнішнє і внутрішнє середовище суб'єкта господарю­вання.

Показники ефективності інформації


Основними вимогами до якості інформації повинні бути:

  1. точність;

  2. своєчасність;

  3. повнота;

  4. комплексність системи інформації;

  5. адресність;

  6. правова коректність;

  7. висока швидкість збору, обробки і передачі;

  8. актуальність.

Як показники визначення якісних характеристик ефективності інформації для управління процесами інноваційного розвитку можуть бути використані такі коефіцієнти [5]:

    • коефіцієнт повноти інформаціїп) – розраховується як відношення обсягу інформації, яка є в розпорядженні особи, що ухвалює рішення (Кз), та обсягу інформації, необхідної для ухвалення обґрунтованого рішення (Кгр):

;


- коефіцієнт суперечності інформаціїс) – розраховується як відношення кількості незалежних свідоцтв на користь ухвалення рішення (Кнс) до загальної кількості незалежних свідоцтв у сумарному обсязі релевантної інформації (Кнср):


;

- коефіцієнт точності інформаціїт) – розраховується як відношення обсягу релевантної інформації (Кр) до загального обсягу інформації, яка є в розпорядженні особи, що ухвалює рішення (Кз):


.


- коефіцієнт своєчасності надходження інформаціїсв) [13, 22] –розраховується як відношення кількості незалежних свідоцтв при збігу в часі надходження інформації і ухвалення рішення (Кнсч) до загальної кількості незалежних свідоцтв про надходження інформації у сумарному обсязі релевантної інформації (Кнср):


.

Крім оцінки ефективності інформації, необхідно визначити кількість дійсно необхідної інформації (Кгр), а також граничну (допустиму) вартість інформації (ВІгр), тобто максимальну суму, яку можна за неї заплатити. Для цього [15] необхідно порівняти очікувані граничні вигоди (ГВ) з очікуваними витратами (ОВ) на її отримання.

Якщо граничні вигоди від купівлі інформації перевищують очікувані витрати (ГВ>ОВ), то таку інформацію можна придбати, а якщо ж навпаки (ГВ<ОВ), то від придбання такої інформації слід відмовитись, оскільки очікуване значення результату в умовах невизначеності перевищить значення в умовах визначеності, тобто навіть при абсолютно точному прогнозі зменшить величину результату.

Гранична вартість повної інформації у роботі [21] розраховується за формулою


,

де ВІгр- гранична вартість повної інформації, грн;

Рі - очікуваний результат в умовах повної інформованості, грн;

Рн - очікуваний результат в умовах неповної інформованості, грн.


Якщо вартість інформації буде перебільшувати граничну (ВІ>ВІгр), то таку інформацію купувати не варто, бо її придбання зменшить величину результату, а якщо (ВІВІгр), то таку інформацію слід придбати.

Не менш важливою є необхідність збору (придбання) інформації, яка буде містити дійсно необхідні відомості. Для цього визначають ефективність пошуку інформації за допомогою показників повноти (Ппв) і похибки пошуку (Ппх) [15]:


,

,


де Кр – обсяг виданої релевантної інформації;

Крм – обсяг релевантної інформації в інформаційному масиві;

Кз – загальний обсяг інформації, яка є в розпорядженні особи, що ухвалює рішення.

Обсяг інформації [14, 15] може розраховуватися кількістю документів або ж у стандартних одиницях, взятих для вимірювання кількості інформації: байт, Кбайт, Мбайт тощо.

Ефективність пошуку інформації перебуває у прямо пропорційній залежності з повнотою пошуку і обернено пропорційній – з похибкою пошуку, тобто ефективність пошуку зростає зі збільшенням показника повноти і зменшенням показника похибки. Однак збільшення повноти пошуку, а відповідно і його ефективності призводить до зростання вартості інформації, тому необхідно знайти значення повноти пошуку, яке б задовольняло особу, що ухвалює рішення, і витрати на його досягнення не повинні перевищувати граничну вартість інформації.

Накопичення інформації є доцільним до того часу, доки витрати на її одержання не перевищують очікувані вигоди від володіння нею.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Похожие:

Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями»
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю»...
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності 030301 «Журналістика»
Конспект лекцій з дисципліни «Основи журналістикознавчих досліджень» для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” для студентів спеціальності 040106 „Екологія, охорона навколишнього середовища та
Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” / укладач Р. А. Васькін. – Суми: Сумський державний університет, 2010. – 115 с
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій з дисципліни «Автоматизація технологічних процесів І установок»
Конспект лекцій з дисципліни «Автоматизація технологічних процесів І установок» для студентів 5 курсів усіх форм навчання зі спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій для студентів спеціальності 020303 “Переклад”
Спецрозділи перекладу : конспект лекцій / укладач С. В. Баранова. – Суми : Сумський державний університет, 2012. – 86 с
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій
Руденко П. О. Техніка І технологія промислового виробництва. Конспект лекцій для студентів спеціальності “Менеджмент організіцій”....
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій для студентів спеціальності ксм денної та заочної форми навчання
Операційні системи. Конспект лекцій для студентів спеціальності ксм денної та заочної форми навчання. / проф. Бурчак І. Н., Здолбіцький...
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconМіністерство аграрної політики україни вінницький державний аграрний університет
Методичні вказівки для виконання лабораторних робіт з дисципліни "Електронна комерція" для студентів спеціальності 050102 “Економічна...
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій дисципліни «основи біотехнології рослин» для студентів агрономічного факультету внау
Використання біотехнології в рослинництві та інших галузях народного господарства
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій у двох частинах Частина 2 для студентів спеціальності 030504 «Фінанси І кредит»
Податковий менеджмент: Конспект лекцій. У двох частинах. Частина Для студентів спеціальності 030504 «Фінанси І кредит» рівня підготовки...
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница