Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг”




НазваниеКонспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг”
страница3/13
Дата12.11.2012
Размер1.99 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Принципи інноваційного шляху розвитку


Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати згідно з такими принципами [15]:

  1. адаптивності - прагнення до підтримання певного балансу зов­ніш­­ніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності суб'єкта господарювання, і зовнішніх, що генеру­ються ринковим середовищем);

  2. динамічності - динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);

  3. самоорганізації - самостійне забезпечення підтримки умов функ­ціону­вання, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової сис­теми підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середо­ви­щем;

  4. саморегуляції - коригування системи управління виробничо-збуто­вою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонуван­ня;

  5. саморозвитку - самостійне забезпечення умов тривалого вижи­вання і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності).

На цих принципах повинна функціонувати і система управління інноваційним розвитком суб'єктів господарської діяльності.

Методи управління інноваційним розвитком на макрорівні


Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення поставлених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів стійкого економічного розвитку і т.п. ) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших суб'єктів господарювання можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються). Це протиріччя цілей слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливос­тями їхнього досягнення.

Управління інноваційним розвит­ком здійснюється на декількох рівнях: рівні держави, рівні регіону чи галузі, рівні конкретного суб’єкта господарської діяльності. Перші два представляють макрорівень управління, а останній - мікрорівень.

Макрорівень управління містить елементи механіз­мів регулюювання: державного регулювання ринкових процесів, правового регулю­вання підприємницької діяльності, соціального регулювання, політич­ного регулювання і т.п.

Структура методів, що застосовуються на макрорівні управління інноваційним розвитком субєктів господарювання, яка вохоплює механізми ре­гу­лювання, наведена на рис. 1.3 [12].

Розглянемо деталь­ні­ше методи, зображені на схемі [16].

1 Методи планування. Містить групу методів, які перед­ба­ча­ють проведення планово-дослідницьких робіт, що передують соціаль­но-економічному розвитку. Методи даної групи стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, визначених видів діяльності, чим, у свою чергу, стимулюється розроблення новацій різного рівня й інноваційний шлях розвитку у цілому. Так, наприклад, наявність державного замов­лення на виробництво деяких видів сільськогосподарської про­дукції стимулює їх виробництво, надаючи сільськогосподарським підприєм­ст­вам можливості розвитку.

2 Методи економічного стимулювання. За допомогою методів даної групи держава стимулює розвиток пріоритетних галузей, регу­лює виробництво певних видів товарів, стимулює розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що, у свою чергу, дає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності (хоча в умовах України цей механізм далекий від досконалості).

Як приклад можна відзначити, що екологічні платежі зму­шують багато підприємств-забруднювачів знижувати викиди, внаслі­док чого виникають потреби у відповідному контролюючому устат­куванні й обладнанні з очищення шкідливих відходів, що відзначено в роботах. Таким чином, з'являються ринкові можливості розвитку (переважного інноваційного) для підприємств-виробників цього облад­нан­ня.



Планування




Економіч-ного стиму­лювання




Правові




Соціально-го регулю­ва­ння




Політич­ного регу­лю­вання

Формування держзамов­лень




Система податків




Правове регламенту-вання




Суспільні рухи




Політичні права та гарантії

Реструктури-зація економіки




Заохочення розвитку нау­ки та техніки




Адміністра-тивні санкції




Демокра-тичні інститути







Планування розвитку території




Екологічне регулювання




Система стандартів



















Заохочення інвестицій та інновацій

























Система кредитування


















Рисунок 1.3 – Методи управління інноваційним розвитком підприємств (макрорівень)


3 Правові методи. Ці методи справляють регулюючий вплив через пра­вове регламентування конкретних видів діяльності, систему дер­жав­­них стандартів і методів прямого адміністрування. Так, система жорстких стандартів на якість продуктів харчування дала поштовх розвитку фірм, що спеціалізуються на їхній сертифікації.

4 Методи соціального регулювання. Вони впливають на розвиток ринку певних видів товарів через суспільні рухи ("зелені"), різні недержавні організації (наприклад, професійні асоціації). Цей вплив мо­же як стимулювати розвиток, так і протидіяти йому. Прикла­дом може бути той факт, що саме активне втручання і вплив "зе­лених" запобігло будівництву заводу з виробництва штучного білка в Сумській області у безпосередній близькості від обласного центру.

5 Методи політичного регулювання. На розвиток ринкових можливостей впливають шляхом надання різного роду прав і свобод: права займатися підприємницькою діяльністю, права на власність, надання певного правового статусу окремим територіям (вільні еконо­мічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності), захист інтелектуальної власності і т.п.

Серед розглянутих методів провідна роль належить економічним, вплив яких може бути як прямим, так і опосередкованим. Однак в умовах нашої держави не слід нехтуваати адміністративними методами, вплив яких все ще досить помітний.

Таким чином, макрорівень управління визначає поле інноваційної діяльності підприємницьких структур, окреслює його межі.


Функції управління інноваційним розвитком на мікрорівні


Мікрорівень конкретизує варіанти дій окремих суб'єктів підприєм­ницької (господарської) діяльності з пошуку варіантів розвитку ринко­вих можливостей, які спираються на беззупинну і послідовну розробку і виведення на ринок різного роду новацій, з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі.

Функції управління інноваційним розвитком на мікрорівні зводяться до таких [15].

1 Аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвит­ку. Аналізується поточна кон'юнктура ринку і визначальні її фактори, складається прогноз розвитку кон'юнктури.

2 Аналіз внутрішнього середовища підприємства. Виконують аналіз сильних і слабких сторін діяльності підприємства, аналізують підсумки минулої діяльності, ефективність функціонування підприєм­ст­ва, тенденції його розвитку та інше.

3 Виділення і вибір напрямків, а в їхніх рамках варіантів інно­ва­ційного розвитку ринкових можливостей на основі зіставлення мож­ливостей і небезпек, що виходять із зовнішнього середовища, а також сили і слабкості підприємства, наприклад, методом SWOT-ана­лізу. Орієнтовний перелік можливих варіантів наведе­ний у роботі [10].

4 Формування цільо­вого ринку для реа­лі­зації проектів іннова­ційного розвитку передбачає формування та вибір цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації відібраних варіантів інноваційного розвитку суб'єктів господарювання, розроблення підходів до формування цільового ринку на базі виділених ділянок.

5 Аналіз і кількісна оцінка ризику на етапах інноваційного роз­вит­ку [13] всього процесу в цілому, коригування робіт етапів за результа­тами аналізу (за необхідності).

6 Виділення пріоритетних напрямків діяльності. На основі аналізу відібраних варіантів інноваційного розвитку ринкових можливостей, з урахуванням даних сегментації формують систему цілей на поточний і довгостроковий періоди діяльності, визначають пріоритетні завдання, вирішення яких веде до досягнення поставлених цілей.

7 Формування організаційної структури управління інноваційним розвитком. Відповідно до системи цілей і складу завдань, які потрібно вирі­шити, формують матричні організаційні структури (що скла­да­ють­ся з фахівців різного профілю: маркетологів, економістів, фінан­систів, конструкторів, збутових працівників і т.д.) для управління процесами інноваційного розвитку ринкових можливостей.

8 Планування виробничо-збутової і фінансової діяльності за обраними пріоритетними напрямами. Розробляють перспективні і по­точні плани, у тому числі планують бюджети проектів (планують обсяги необхідних інвестицій у новації) і визначають джерела їхнього фінансування, формують оптимальну структуру інвестицій.

9 Контроль за виконанням заходів, спрямованих на реалізацію по­тенціалу інноваційного розвитку. Виконується збір і аналіз інформації, що характеризує процеси, які відбуваються у зовнішньому середовищі, процеси всередині самого підприємства, хід виконання запланованих науково-дослідних, дослідно-конструкторських і виробничо-збутових заходів. Виявляються причини відхилень фактично реалізованої прог­ра­ми від наміченої (за термінами, обсягами, ефективністю тощо ).

10 Підготовка рішень про своєчасну зміну пріоритетів і пошук нових напрямів інноваційної діяльності. За підсумками контролю готують рішення про коригування і зміну пріоритетів діяльності, аж до припинення робіт над неефективними варіантами розвитку, ухвалюють рішення про розроблення нових варіантів інноваційного розвитку.


Система управління інноваційним розвитком

Система управління інноваційним розвитком суб'єкта господарювання є відкритою системою (рис. 1.4). Її вхід - інформація про зовнішнє середовище господарювання (економічну, політичну, соці-альну, демографічну, екологічну й інші її складові), а також про потенційні можливості підприємства. Виходом є комплекс впливів на інші функціональні підсистеми підприємства, а також на цільовий ринок, об'єднані у 4Р: товар, ціна, система розподілу (збуту), система стимулювання.

Суб'єктом управління є керівнцтво підприємства (керівники йо­го структурних підрозділів). Об'єктом управління - процес інновацій­но­го розвитку, який реалізують працівники підрозділів підприємства.


Р
исунок 1.4. – Схема управління інноваційним розвитком на рівні підприємства (мікрорівень управління)


Відповідно до наведеної схеми керівництво підприємства управляє процесами інноваційного розвитку (орієнтуючи на це діяль­ність відповідних своїх підрозділів) за допомогою системи економіч­них інструментів. За допомогою окремих інструментів зі складу сис­теми (див. функцію 9) керівники одержують інформацію, яка характе­ризує результативність процесу розвитку. Необхідна для управління інформація про зовнішнє середовище і сам об'єкт управлін­ня надхо­дить через систему інформаційного забезпечення.

Наявність зворотного зв'язку між системою інформаційного забезпечення і керівництвом підприємства відображає той факт, що уп­равлінню неминуче властиві елементи адміністрування, тобто вольові установки керівника. Зворотний зв'язок з цілями управління показує, що формування й уточнення цілей виконується в процесі управління. Інноваційний розвиток конкретного підприємства має вплив на стан ринку в цілому. Зворотний зв'язок між зовнішнім середовищем і підприємством показує це.


Тема 2 Формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком


  1. Принципи формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком.

  2. Структура організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком підприємства.

Принципи формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком


В умовах ринку підприємства-виробники повинні орієнтувати свою діяльність на задоволення потреб і запитів споживачів, займатися питаннями пошуку і реалізації існуючих та перспективних ринкових можливостей, насамперед – можливостей інноваційного розвитку. А це передбачає зростання ступеня відкритості господарського механізму підприємства, а також ступеня взаємодії з проміжним і зовнішнім сере­довищем [25]. Відповідно організаційно-економічний механізм під­при­ємства повинен функціонувати в тісній взаємодії з ринковими і регу­лювальними механізмами. Складність і багатогранність такої взаємо­дії дозволяє говорити про необхідність формування організаційно-еко­но­мічного механізму управління інноваційним розвитком підприємств (ОЕМУІР).

Концептуальна схема формування і функціонування ОЕМУІР наведена на рис. 1.5.




Рисунок 1.5 – Схема формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком


Як випливає зі схеми, формування ОЕМУІР передбачає наявність принципів, які повинні бути покладені в його основу, визначення його функцій і розроблення структури.

Для реалізації функцій ОЕМУІР у процесі його функціонування як відкритої, динамічної, адаптивної, системи, що саморегулюється, само­організується і саморозвивається (див. лекц. 1) необхідне розроблення кри­те­ріальної бази і відповідного інструментарію. У процесі функціо­нуван­ня ОЕМУІР відбувається розроблення стратегій інноваційного роз­витку суб'єкта господарської діяльності, при цьому можливо внесенен­ня змін у критеріальну базу і систему інструментів.

Слід зазначити, що в загальному випадку під економічними меха-нізмами розуміють „системи взаємозв'язків економічних явищ, що ви­ни­кають у певних умовах під впливом початкового імпульсу” [20], чи „систему організаційно-економічних форм” [1, 4].

ОЕМУІР повинен орієнтувати діяльність суб'єктів господарювання на цілеспрямований пошук і реалізацію ринкових можливостей іннова­ційного розвитку, які відкриваються перед ними, що забезпечує їх тривале виживання і розвиток у нестабільному ринковому середовищі відповідно до обраної місії. Тобто ОЕМУІР є одним із основних еле­ментів системи адаптації суб'єктів господарювання до змінних умов зовнішнього середовища, забезпечуючи їх тривале виживання і стійкий розвиток.

Формування ОЕМУІР [9, 11] повинне базуватися на таких принципах (рис. 1.6):

Принцип системності. Під системою [5] розуміється сукупність елементів, що перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності один із одним і які створюють певну цілісність, певну єдність. До основних системних принципів [33] відносять:

  1. цілісність – принципова неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей її елементів; залежність кожного елемента, властивості і відношення системи від його місця, функцій усередині цілого;

  2. структурність – можливість опису системи через визначення її структури;

  3. взаємозалежність системи і зовнішнього середовища – система формує і виявляє свої властивості в процесі взаємодії із середовищем;

  4. ієрархічність – кожен елемент системи, у свою чергу, може розглядатися як система, а система являє собою один з компонентів системи більш високого рівня;

  5. мно­жин­ність описів кожної системи – через принципову складність кожної з них адекватне їх пізнання вимагає побудови множини моделей, що описують визначені аспекти системи.




Рисунок 1.6 – Принципи формування ОЕМУІР суб'єктів господарювання


Як система особливого класу ОЕМУІР повинен розглядатися як складна, відкрита, адаптивна (здатна до самоорганізації, саморегулю­вання, саморозвитку), динамічна система ймовірнісного характеру. Він характеризується складністю структури, наявністю численних елементів зі складними взаємозв'язками, динамічністю і стохастич­ніс­тю поведінки в цілому й окремих його елементів, існуванням ієрар­хічних і функціональних підсистем, що розвиваються на підставі окремих цілей, (система прогнозування і планування розвитку, система мотивації, система організації, інформаційна система, кожна з яких, у свою чергу, складається з ряду підсистем).

Реалізація функцій ОЕМУІР відбувається на основі постійного об­мі­ну інформацією з зовнішнім середовищем (його економічною, соці­аль­ною, політичною, демографічною, екологічною та іншими складо­ви­ми). Умови зовнішнього середовища, у свою чергу, визначаються динамікою процесів, що проходять у них, характер цих процесів має ймовірнісний характер.

Динамічність ОЕМУІР полягає у постійних змінах ролі і значення його систем (підсистем) залежно від стану навколишнього середо­вища, цілей підприємства, спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (враховуючи його власників, менеджерів, фахівців, працівників).

Адаптивність ОЕМУІР полягає в такому: самопідтримці обмі­ну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем; коригуванні системи управ­ління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування; самовдосконаленні з метою забезпечен­ня умов тривалого виживання підприємства відповідно до його місії і прийня­тої мотивації діяльності.

Принцип комплексності. Під комплексністю слід розуміти взаєм­но обумовлений і пропорційно взаємно узгоджений розвиток системи як єдиного цілого, що забезпечує зв'язок усіх підсистем і елементів. Комплексність розгляду органічно узгоджує всі аспекти функціону­вання ОЕМУІР як комплексу цілісних систем управління: ринкових механізмів, а також регулювальних і забезпечувальних механізмів, еконо­міч­­но­го механізму підприємства, інструментів і методів управління ін­но­ва­ційним розвитком на рівні окремого суб'єкта господарської діяль­ності

Це передбачає управляння інноваційним розвитком субєктів господарю­вання у рамках окреслених методами державного і регіональ­ного регулювання шляхом орієнтації їх маркетингової, а через неї інноваційної, інвестиційної і виробничо-збутової діяльності на вияв­лення і всебічне використання існуючих і перспективних ринкових можливостей, підтримуючи при цьому певний баланс зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку з метою досягнення успіху в конкуренції, максимізації поточних і перспективних доходів і т. п.

Принцип орієнтації переважно на інноваційний шлях роз­витку. Передбачає орієнтацію субєкта господарювання на безупинні по­шук і використання нових способів і сфер реалізації свого потен­ціалу у змінних умовах зовнішнього середовища відповідно до обраної місії і прийнятої мотивації діяльності (див. попередню тему).

Інновації (нові товари, технології їх виробництва, нові ме­то­ди управління виробництвом і збутом та ін.) забезпечують адап­тацію підприємства стосовно до змін стану зовнішнього середовища, є осно­вою його тривалого виживання (самозбереження) і стійкого розвитку (саморозвиток) у нестабільних умовах господарювання економіки перехідного періоду.

Інновації дозволяють зняти протиріччя в системі цілей власників, менеджерів, фахівців і працівників підприємства, а також скорегувати спонукальні мотиви (стимули) їхньої діяльності (самовдосконалення).

Принцип балансу інтересів суб'єктів інноваційного процесу. Да­ний принцип передбачає, що виробництво і реалізація новацій повинні приносити вигоди усім (в ідеалі) учасникам інноваційного процесу: інвестору, розробнику новацій, постачальнику, виробнику, збутовику, споживачу і суспільству в цілому.

Інтерес (вигода) виробника, а отже, і розробника, постачальника, збутовика може полягати в збільшенні прибутку, захопленні більшої час­тини ринку, забезпеченні стійкого розвитку в середньостроковому і довгостроковому періодах і т. д.

Інтереси інвестора полягають в одержанні прибутку від вкла­де­ного капіталу.

Інтерес споживача може полягати в такому:

  • споживач промислової продукції може використовувати її для удосконалення власного виробництва і відповідно збільшення прибутку;

  • споживач продукції, що відноситься до товарів широкого вжитку, наприклад, продуктів харчування, одягу, меблів і т. д., який прид­бав і використовує її, забезпечує собі більший комфорт існування, більш високу якість життя і т. п.

Суспільство в цілому від цього також виграє, оскільки великі дохо­ди виробників означають великі надходження в держбюджет, зростання еко­номіки держави в цілому, підвищення добробуту суспільства, соціаль­ний і культурний розвиток.

Оптимальною буде ситуація, коли інтереси пойменованих сторін збігаються, однак це ідеальна ситуація, що практично недосяжна. Але до неї треба прагнути.

Природно, інтереси і вигоди, одержувані кожною зі сторін, можуть відрізнятися за своєю природою і змістом, однак повинен підтримува­тися їх певний баланс, щоб була певна гармонія інтересів і кожна зі сторін відчувала корисність взаємодії.

Дотримання даного принципу дозволяє зняти ряд протиріч і проблем процесу розвитку (особливо інноваційного), що у традицій­них систе­мах, де опора робиться на користь однієї зі сторін (у команд­ній еконо­міці - примат інтересів суспільства, у ринковій - "прибуток за будь-яку ціну" чи "споживач завжди правий" і т. п. ), вирішуються дуже непросто.

Підтвердженням правомочності даного принципу є те, що його аналог "... кожна нова угода приносить новий добробут усьому світу, а вашому бізнесу додатковий прибуток ..." [28] покладений в основу маркетингу відкритих систем і використовується в практиці західного бізнесу.

Принцип "розумної" орієнтації новацій на задоволення потреб і запитів споживачів. У сучасних умовах виробнику для успіху на ринку необхідно орієнтувати свою виробничо-збутову діяльність (у то­му числі інноваційну) на задоволення інтересів цільових груп спо­жи­ва­чів. Це традиційний ринковий підхід [31, 19]. Однак орієнтація на споживача, особливо на інноваційному шляху розвитку, має ряд обмежень, відзначимо основні з них.

1 Споживачі далеко не завжди можуть сприймати істотні модифікації традиційних продуктів і тим більше принципово нові вироби. Прикладом тому можуть бути у наш час широко відомі то­вари, що користуються попитом, такі, як розчинна кава, сухі верш­ки, які довго не сприймалися споживачами, перехід від їх виведення на ринок до зростання обсягів збуту був надзвичайно розтягнутим. Якби їхні виробники у всьому орієнтувалися тільки на існуючі запити спожи­вачів, то дані товари були б зняті з ринку, і їхні виробники позбавилися теперішніх величезних доходів.

2 При модифікації чи розробленні нових продуктів на базі результа­тів опитувань споживачів необхідно враховувати те, що споживачі звичайно чутливі до невеликих, але значущих для них змін у продукті. Хоча з погляду розробників ці зміни можуть бути незначними.

3 Споживачі можуть не сприймати деякі товари чи зміни в тра­диційних товарах, призначені для захисту їхнього здоров'я чи для ство­рення більш комфортних умов праці. Це відбувається у тому ви­падку, коли шкідливі чи тяжкі умови праці компенсуються підви­щеною заробітною платою, чи коли нові товари, що забезпечують кращі умови праці, є більш дорогими при однакових технічних харак­те­ристиках. Нап­риклад, підприємства хімічної промисловості, що є спо­живачами від­повідного устаткування, не завжди охоче йдуть на заміну чи модер­ні­зацію небезпечного для здоров'я технологічного устат­кування, вони скоріше готові доплачувати працівникам за шкідливі умови праці.

4 Виробники не повинні орієнтуватися на шкідливі для здоров'я чи небезпечні для суспільства інтереси споживачів. Нові товари не повинні також завдавати шкоди навколишньому середовищу.

Підбиваючи підсумки відзначеному вище, необхідно зазначити, що іноді варто зневажати думкою споживачів чи принаймні критично її сприймати. Не завжди можна покладатися на результати, отримані, наприклад, у ході опитувань споживачів. Варто проводити їхню перех­ресну перевірку шляхом додаткових досліджень, об'єктивних спосте­режень за поведінкою споживачів, доповнювати їх порівняль­ни­ми економічними оцінками шкоди і користі.

Принцип підтримки рівноваги між споживанням і відтворен­ням природних ресурсів. Обмеженість природних ресурсів, існування меж їхнього само­відновлення ставлять завдання їх штучного відтворення. Це пов'яза­но з тим, що на сучасних виробництвах при їх значних масштабах виробничі цілі досягаються за рахунок екологічних, досягнення ж суто еко­логічних цілей звичайно стримує розвиток виробництва.

У цих умовах необхідно докорінно змінювати технології переваж­но у бік забезпечення безупинного і замкнутого процесу природо­користування і природоспоживання. Таким чином, розвиток за рахунок виробництва і реалізації модернізованої чи нової продукції, за рахунок упровадження нових технологій повинен йти з дотриманням принципу рівноваги між споживанням і відтворенням природних ресурсів. Важливість цього принципу особливо значна для тих новацій, що ви­користовують дефіцитні природні ресурси чи основані на використанні матеріалів і технологій, наслідки застосування яких не повністю досліджені.

Принцип альтернативности варіантів розвитку. В умовах перманентної нестабільності, постійних змін політичного, економіч­но­го, екологічного і т. д. середовища розвиток майбутніх подій прак­тично завжди має альтернативний характер. Існує деяка кількість мож­ливих наслідків ухваленого рішення з різними ймовірностями їхнього розвитку. Тому, ухвалюючи рішення про вибір одного з варі­антів ін­новаційного розвитку, завжди варто брати до уваги мож­ливість різного розвитку подій і враховувати це у відповідних розрахунках і вис­нов­ках. Який з варіантів одержить розвиток заздалегідь невідомо. Отже, необхідно розробляти кілька варіантів (принаймні найбільш імовір­них) і мати про запас відповідні ринкові стратегії, як мінімум: оптиміс­тичну, найбільш ймовірну і песимістичну.

Принцип підтримки компромісу між ступенем ризику й очіку­ва­ними результатами (принцип виправданого ризику). Багато­варі­ант­ність розвитку подій повязана з ризиком, який викликаний тим, що часто неможливо передбачати як можливі варіанти розвитку подій, так і ймовірності їхнього виникнення (фактор невизначеності), а отже, існує загроза ухвалення неадекватного рішення. При цьому орієнтація на інновації поєднується з підвищеним ризиком, який тим більше, чим вище ступінь радикалізму новації. Однак виграш у випадку вдачі може бути величезним і з надлишком компенсувати ризик. У ринковій економіці існує правило, що великі результати майже завжди сполучені з великим ризиком. Тобто з ряду можливих альтернативних варіантів результат з великим очікуваним доходом є і найбільш ризикованим. Однак ця залежність у загальному випадку має нелінійний характер і часто не завжди так однозначна.

Тому необхідно вибирати прийнятні співвідношення можливих надбань і втрат шляхом порівняння їх між собою за критеріями: очі­куване значення результату; розкид (мінливість) результатів; ризик, що припадає на одиницю результату (відносний ризик) тощо.

Зниження невизначеності і викликаного нею ризику, наприклад, шляхом збору додаткової інформації, повязане зі значними витратами, що можуть бути невиправдано високими. У цих умовах необхідно шу­кати компромісні рішення між ступенем невизначеності і викликаного ним ризику, який звичайно вимірюється можливими втратами з ура­хуванням імовірності їх виникнення, і витратами на запобігання, зниження чи компенсацію цих втрат.

Принцип гнучкого реагування. Перехідний період в економіці Украї­ни, як це показано у лекц. 1, вимагає високої опера­тив­ності і гнучкості реагування на зміну ринкових можливостей і загроз. За­леж­но від напрямку цих змін конкретно взяте підприємство повинне оперативно перебудовувати свою діяльність, вибираючи саме ті варі­ан­ти розвитку, що відповідають новій ситуації на ринку і наявному потенціалу.

Особливою гнучкістю реагування повинні володіти ті підприємст­ва, які орієнтуються на ніші ринку. Адже в цьому випадку з ураху­ванням особливостей економічної ситуації в Україні пошук і розроблення ніш ринку слід вести постійно і систематично, що вимагає практично безупинних змін системи підготовки виробництва, безпосередньо виробництва і збуту.

У загальному випадку, з погляду виробника, серед безлічі най­більш важливих ринкових сил, що визначають умови виживання й успіхи на ринку, і від своєчасної реакції на який практично усе за­ле­жить, багато спеціалістів вирішальними вважають такі: товари (у тому числі товари, що замінюють традиційні); споживачі; постачаль­ни­ки вихідних сировини, матеріалів і комплектуючих; конкуренти. Цей перелік чинників варто істотно розширити, зокрема, внести до нього дії ринкових і регулювальних механізмів, розширити перелік економічних контрагентів і т. д.

Гнучкість реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх умов госпо­дарювання (особливо зовнішніх) є однією з основних умов виживання підприємства в ринковій економіці, а тим більше в перехідний до ринку період, що характеризується нестабільністю умов господарюван­ня. Нездатність врахувати мінливі умови і пристосовуватися до них є в багатьох випадках основною причиною критичного стану багатьох вітчизняних підприємств.

Принцип "розумної крайності" ринкових позицій. На думку ря­ду фахівців, для одержання високого прибутку, принаймні вище серед­нього, підприємство повинне мати явно виражені переваги порівняно з фактичними і потенційними конкурентами. Дотримання даного принципу означає, що підприємство повинне орієнтуватися на ніші ринку або на роботу на більшості ринкових сегментів (в ідеалі на весь ринок у цілому). Середня позиція небезпечна. Отже, підприємства, що не мають засобів для досягнення передових позицій на ринку, повинні сконцентрувати свої зусилля на ніші ринку (декількох нішах) чи цільо­вому сегменті ринку. Концентрація зусиль одночасно на декількох вибіркових сегментах ринку при обмежених можливостях підпри­ємст­ва практично безперспективна.

Об'єднання наведених принципів у єдиний комплекс, дозволяє розглядати ОЕМУІР суб'єкта господарювання як відкриту, адаптив­ну, динамічну систему, імовірнісного характеру (принцип систем­нос­ті), що функціонує в ринковому середовищі в рамках, окреслених мето­дами державного і регіонального регулювання (принцип комплекс­ності), що забезпечує тривале виживання і розвиток суб'єкта госпо­дарсь­кої діяльності у нестабільному середовищі за рахунок безупин­ного пошуку і використання нових способів і сфер реалізації його потенціалу (принцип орієнтації на інновації).

При цьому дотримання принципів балансу інтересів суб'єктів інноваційного процесу, розумної орієнтації на задоволення запитів споживачів, підтримки рівноваги між споживанням і відтворенням при­родних ресурсів у поєднанні з принципами альтернативності варі­антів розвитку, виправданого ризику, гнучкого реагування, розумної крайності ринкових позицій, орієнтує діяльність суб'єкта господарювання, а опосередковано і всього суспільства в цілому, на екологічно збалансований соціально-економічний стійкий розвиток.

ОЕМУІР, який побудований і функціонує відповідно до запропо­но­ваної системи принципів дозволяє одержати синергетичний ефект, оскільки створюються умови прогресивного розвитку на основі іннова­цій як окремих суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності (розробників інновацій, виробників, інвесторів, постачальників, збуто­виків тощо), так і всього суспільства в цілому (економіка, екологія, наука, соціальні програми і т. д.).

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Похожие:

Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями»
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю»...
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності 030301 «Журналістика»
Конспект лекцій з дисципліни «Основи журналістикознавчих досліджень» для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” для студентів спеціальності 040106 „Екологія, охорона навколишнього середовища та
Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” / укладач Р. А. Васькін. – Суми: Сумський державний університет, 2010. – 115 с
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій з дисципліни «Автоматизація технологічних процесів І установок»
Конспект лекцій з дисципліни «Автоматизація технологічних процесів І установок» для студентів 5 курсів усіх форм навчання зі спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій для студентів спеціальності 020303 “Переклад”
Спецрозділи перекладу : конспект лекцій / укладач С. В. Баранова. – Суми : Сумський державний університет, 2012. – 86 с
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій
Руденко П. О. Техніка І технологія промислового виробництва. Конспект лекцій для студентів спеціальності “Менеджмент організіцій”....
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій для студентів спеціальності ксм денної та заочної форми навчання
Операційні системи. Конспект лекцій для студентів спеціальності ксм денної та заочної форми навчання. / проф. Бурчак І. Н., Здолбіцький...
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconМіністерство аграрної політики україни вінницький державний аграрний університет
Методичні вказівки для виконання лабораторних робіт з дисципліни "Електронна комерція" для студентів спеціальності 050102 “Економічна...
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій дисципліни «основи біотехнології рослин» для студентів агрономічного факультету внау
Використання біотехнології в рослинництві та інших галузях народного господарства
Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг” iconКонспект лекцій у двох частинах Частина 2 для студентів спеціальності 030504 «Фінанси І кредит»
Податковий менеджмент: Конспект лекцій. У двох частинах. Частина Для студентів спеціальності 030504 «Фінанси І кредит» рівня підготовки...
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница