Соціологія у (пост)сучасності




НазваниеСоціологія у (пост)сучасності
страница9/27
Дата01.11.2012
Размер3.69 Mb.
ТипДокументы
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   27

Нігілізм сучасної української молоді в контексті соціокультурної трансформації


Після розпаду Радянського Союзу українське суспільство зіткнулося із феноменом соціокультурної трансформації. Вимірами цього процесу соціологи та економісти вважають нестабільність, деструктивність, безцільність та неінтенційність у політичному, економічному, соціальному та культурному вимірах. На фоні таких подій стала помітною різка відмінність ціннісних орієнтацій сучасної молоді у порівнянні зі старшими поколіннями.

У цей же час соціологія зіткнулася із проблемою дослідження механізмів соціокультурної трансформації, її наслідків (латентних чи видимих) для суспільства, впливу трансформації на соціальні групи, особливо на молодь, ціннісні орієнтації якої формувалися вже в період незалежної України.

Під «соціокультурною трансформацією» Л.Г. Сокурянська розуміє «процес кардинальних змін у змісті взаємодії різноманітних соціальних суб’єктів, у тому числі міжособистісної взаємодії (тобто процес ціннісної, власне культурної трансформації), який невідворотно визначає у результаті такі ж кардинальні зміни у різноманітних формах цієї взаємодії (тобто власне соціокультурну трансформацію)». Це питання висвітлювали у своїх роботах Є.І. Головаха, Н.В. Паніна, П. Штомпка, С.С. Бабенко, Т.Г. Прохоренко.

Проблемою нігілізму займалися філософи Ф. Ніцше та М. Хайдеггер, а серед українських соціологів - Є.І. Головаха. Спираючись на їх роботи, ми визначаємо нігілізм як соціальний феномен, що виникає у результаті усвідомлення особистістю не-існування цілей, цілісності, нездійснення систематизації, організації у суспільстві, звужує світогляд до надання переваги задоволенню власних потреб, знецінення попередньо існуючих цінностей та створенні підґрунтя для встановлення нових. Є.І. Головаха у своєму «Гумористичному словнику» дає наступне визначення: «Нігілізм соціальний – неприйняття соціальної дійсності без революційного пориву зробити її ще гіршою».

Ми з’ясували, що ознаки нігілізму притаманні суспільству, яке перебуває у процесі соціокультурної трансформації (українському в тому числі), адже у процесі трансформації країна стикається із таким феноменом як «суспільна травма», що був визначений Штомпкою наступним чином. «Суспільна травма» означає «деструктуризацію, неузгодженість у певній соціальній структурі» (що є складовою нігілізму). Суспільство, яке трансформується, не має «точки прибуття». Процес трансформації є спонтанним, стихійним, супроводжується відчутною кризою соціокультурної ідентичності. Це означає, що українське суспільство не має ніякої консолідуючої мети національного рівня, що й призводить до нігілізму.

Щоб показати відмінність у ціннісних орієнтаціях молоді різних поколінь, ми звернулися до результатів досліджень кафедри соціології ХНУ імені В.Н. Каразіна, проведених під керівництвом Л.Г. Сокурянської. Маючи відповідні дані, ми змогли порівняти цінності «покоління відлиги» та «першого покоління незалежності», а також шляхи проведення вільного часу «поколінням застою» та «другим поколінням незалежності». У результаті ми знайшли підтвердження існування процесу встановлення нових цінностей сучасною молоддю, причому ці цінності є більш індивідуалістськими, що притаманне нігілізму.

Результати емпіричних досліджень, проведених у рамках «Європейського соціального дослідження», в ході якого у кінці 2004 – на початку 2005 року у 24 європейських країнах було опитано 45681 респондента (2031 респондентів в Україні), говорять, що у порівнянні з іншими країнами Європи українці дійсно більше зорієнтовані на задоволення власних потреб, на самоствердження. Але не підтверджуються наші гіпотези висновками дослідників, що Україна найсильніше зорієнтована на цінності збереження (на противагу відкритості змінам) та даними про найменшу серед країн Європи розбіжність у ціннісних орієнтаціях всередині окремих соціальних груп (в тому числі не підтвердилася і велика розбіжність у цінностях різних поколінь). Проте слід звернути увагу, що різницю між ціннісними орієнтаціями різних поколінь дане дослідження визначало, опитуючи їх усіх в один і той же час, тоді як харківські соціологи досліджували їхні ціннісні орієнтації у період молодості кожного з поколінь.

Важливо констатувати особливості нігілізму (молодих) українців: він масовий, проте несвідомий – його представники не ідентифікують себе з цим поняттям. Цей нігілізм не є патологічним проявом, швидше, він є невід’ємною, закономірною частиною соціокультурної трансформації українського суспільства, її соціальним механізмом, причому дуже важливим, адже саме в рамках нігілізму відбувається трансформація суспільних цінностей.

Отже, на сьогодні нігілізм потребує розгляду як один із найважливіших механізмів соціокультурної трансформації. Потрібно дослідити його поширеність у суспільстві, свідомих та несвідомі прояви. Аналіз нігілізму може сприяти кращому розумінню причин виникнення проблем у відносинах між батьками та дітьми. Цікавим для нас є питання про подальшу долю нігілізму як феномену після завершення соціокультурної трансформації: чи повернеться він у свій попередній стан, чи зникне взагалі, чи, можливо, існує третій шлях?

Можливо, сучасний нігілізм стає латентною сходинкою при переході суспільства на якісно новий рівень розвитку. Але яким буде цей рівень, прогнозувати поки що складно, і ми не виключаємо можливість не тільки прогресу, але й регресу. Тому з’ясування механізмів поширення нігілізму, особливо того, як саме пов'язаний із формуванням нових цінностей, має стати важливим питанням для соціологічної науки . В перспективі це допоможе коригувати темп та напрям соціокультурної трансформації, і дозволить по завершенню цього переходу жити українцям іншим чином, аніж зараз.


Ефремова Валентина

Институт научной информации по общественным наукам Российской академии наук

(Россия, г. Москва)


Государственные праздники в России: к вопросу о национальной идентичности


Праздники существуют в каждом обществе. Их качественное отличие заключается в противопоставлении будним дням – значительно меньшее количество праздничных дней в календаре акцентирует внимание на их уникальности и значимости.

С позиции социального конструктивизма праздник, «как инструмент познания и общения», «делает возможным консенсус по поводу смысла социального мира» [1]. С точки зрения П. Бурдье, в самом феномене праздника существуют объективные структуры, способные «направлять и подавлять практики представления» [2]. К таким структурам и «символическим системам» относятся язык, религия, культура и т.п. При помощи этих символических систем праздник конструирует сообщество и создаёт идентификацию с ним (1), с помощью символов формирует особую реальность (2), является памятным механизмом (3).

Особое внимание в специальной литературе уделяется советским праздникам (стоит только упомянуть годовщину Октябрьской революции, первомайскую демонстрацию, День Конституции СССР), при помощи которых политический режим обосновывал свое существование и укреплял в общественном сознании свои идеологические и политические стандарты [3]. Опыт массовых советских праздников создал неповторимую праздничную культуру, основывающуюся на впечатлении единства народа и государства. Воплощением этого стала цитата из стихотворения В. Маяковского «Читайте, завидуйте – я гражданин Советского Союза», которая является концентратом советской идентичности.

Идентичность, в нашем понимании, – это конструкт, который формируется коллективно (всеми участниками властных отношений, в том числе теми, на кого власть распространяется) как ответ на вопросы «Кем Мы являемся?» и «Как Мы выглядим в глазах Других?». Национальная идентичность, как это показал Б. Андерсон, является продуктом воображаемого политического сообщества. Воображаемое – «поскольку члены даже самой маленькой нации никогда не будут знать большинства своих собратьев-по-нации, встречаться с ними или даже слышать о них, в то время как в умах каждого из них живет образ их общности» [4]. Политическая же идентичность тесно связана с конкурентной борьбой различных акторов за смыслы и коннотации праздников в поле политики.

Политическая борьба приобрела особую остроту в период распада Советского Союза и создания новых политических образований. Свои государственные праздники, выделяющие национальные символы типа Конституции, появились у всех бывших республик СССР. Исключением не стала и Россия.

На протяжении 1990-2000-х годов в России был создан и переосмыслен ряд государственных праздников, сложилось сложное сплетение смыслов и символов национальной идентичности. Среди отмечаемых сегодня более половины государственных праздников достались России в наследство от предыдущей исторической эпохи (День защитника Отечества, Международный женский день, Праздник весны и труда, День Победы). И лишь два из семи красных дней календаря – День России и День народного единства (утвержден в 2005 году) – политические праздники новой России, которые связаны с приобретением государством суверенитета, формированием нового политического курса. В то же время, особый случай представляет собой Рождество Христово: не имея статуса государственного праздника, с 1991 года оно является выходным днем.

Оба новых государственных праздника России (воплощающие «тысячелетнюю культуру», «вековые устои», «глубочайшие культурные традиции» [5], «становление державы – великой и суверенной», «физическое и духовное здоровье нации» [6], призванные «сплотить, объединить нацию» [7]) неоднозначно воспринимаются в массовом сознании россиян. В комплексном опросе Фонда «Общественное мнение» в 2005 году День России и День народного единства были самыми непопулярными государственными праздниками [8]. Самыми популярными являются ставшие в советское время нерабочими днями Новый год (93%), 8 марта (74%) и 9 мая (71%). Совсем ненамного им уступает Рождество (59%).

Таким образом, можно утверждать, что в настоящее время в России складывается уникальная ситуация многосоставной национальной идентичности, и единство идентичности сообщества находится под угрозой. Конкурирующие смыслы предыдущей эпохи, все еще живой в памяти нескольких поколений людей, вытесняются новыми смыслами. Успех в формировании сообщества зависит от того, насколько удачно различные акторы поля политики смогут воспроизводить государственные праздники, наделяя их новыми смыслами.

Литература: 1. Бурдье П. О символической власти // Бурдье П. Социология социального пространства / Пер. с франц.; Отв. ред. перевода Н.А. Шматко. – М.: Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 2005. – С.91. 2. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть// Бурдье П. Практический смысл / Пер. с фр. — СПб.: Алетейя, М.: «Институт экспериментальной социологии», 2001 г. — С. 181. 3. См. например: Рольф М. Советские массовые праздники / [пер. с нем. В. Т. Алтухова]. — М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2009. — 439 с.; Глебкин В.В. Ритуал в советской культуре. – М.: «Янус-К», 1998. – 168 с. и др. 4. Андерсон Б. Воображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализма / Пер. с англ. В. Николаева. — М., 2001. – С. 28-29. 5. Путин В.В. Выступление на церемонии вручения государственных премий в области литературы и искусства за 1999 год / 12 июня 2000 года. [Электронный ресурс]. URL: http://archive.kremlin.ru/appears/2000/06/12/0001_type122346_125348.shtml (дата обращения 06.04.2010). 6. Путин В.В. Выступление на торжественном приеме, посвященном Дню народного единства / 4 ноября 2005 года. [Электронный ресурс]. URL: http://archive.kremlin.ru/appears/2005/11/04/1615_type82634type122346_96690.shtml (дата обращения 08.04.2010). 7. Путин В.В. Выступление на церемонии вручения государственных премий в области литературы и искусства за 1999 год. 8. Праздники: мониторинг. 28.04.2005/ Сайт ФОМ. [Электронный ресурс] URL: http://bd.fom.ru/report/cat/job_and_leis/lei_/of051702 (дата обращения 28.01.2012).


Зайдель Марина

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

(Україна, м. Харків)


П. Андерсон і Р. Лахман: два погляди на виникнення капіталізму в Західній Європі в епоху ранньої сучасності


Криза світового капіталізму, що супроводжується поступовим перетворенням економічної моделі світу, як ніколи актуалізує проблему дослідження логіки його зародження, що певною мірою дозволяє якнайширше зрозуміти сутність та генезу цього феномену. Веберіанське та марксистське трактування переходу до капіталізму задали загальний мейнстрим вітчизняних соціальних наук, відкидаючи на периферію наукового дискурсу альтернативні трансдисциплінарні ідеї дослідження передумов зародження капіталізму.

Особливу цінність для розуміння природи сучасного капіталістичного світу відіграє дослідження Перрі Андерсона («Походження абсолютистської держави»), в фокусі уваги якого опиняється трансформація європейських держав від Середньовіччя до Нового часу при переході до абсолютизму, що закладає передумови виникнення капіталізму та національної держави. Представляючи «нових лівих» та досліджуючи становлення капіталізму в межах марксистської парадигми, П. Андерсон критикує лінійне розуміння історичного часу, акцентуючи на тому, що зміна однієї формації іншою (за Марксом) – помилкове розуміння логіки становлення капіталізму. Відповідно, капіталізм не приходить на зміну феодалізму, оскільки «цей унікальний перехід до капіталізму в Європі зробив можливим зв’язок античності і феодалізму» [1, с. 389]. Поштовхом до капіталізму став саме синтез залишків минулих епох: відродження античності (класична спадщина римського права) та розквіт міст як центрів виробництва, що стали первинними центрами накопичення капіталу. Вирішальним ривком капіталізму до перемоги, на думку П. Андерсона, стало сходження абсолютистської держави, яка була «складним поєднанням підйому міської буржуазії та зростаючим первісним накопиченням капіталу в міжнародному масштабі» [1, с. 397]. Концентрація влади в руках монарха співіснувала з таким антагоністичним процесом, як збільшення прав власності аристократичних феодалів, що, власне, і стало утримуючим фактором для встановлення деспотичних чи тиранічних режимів, які виникли на Сході. Незважаючи на тиск з боку монарха та низку спроб феодальних бунтів, від початку та до кінця абсолютизму феодали не втрачали політичної влади, володіючи при цьому значною часткою власності. Таким чином, абсолютизм, який мав утримувати аристократію, насправді лише підсилював її позиції в державі, виступаючи своєрідним імунітетом від загрози незадоволення та виступів народних мас.

Дещо інакший погляд на розвиток цього історичного проміжку має Ричард Лахман («Капіталісти мимоволі»). Капіталізм є результатом раціоналізації суспільного життя, однак не в тому значенні, який вкладав в цей вираз М. Вебер, – середньовічні європейці теж були раціональними. Для Середньовіччя характерний випадковий розвиток різних політик та економік, в будь-якому разі, однак, обумовлений прагненням акторів до покращення власних соціальних позицій. Ці довгострокові зміни, які певною мірою й досі визначають логіку функціонування соціально-політичних структур, стали результатом прагнення еліти та нееліти до забезпечення власного виживання. Отже, за Р. Лахманом, агентами переходу до капіталістичних суспільних відносин стали не індивідууми чи класи, а саме еліти, які діяли заради себе, прагнучи захистити привілеї та повноваження, якими вже володіли, таким чином несвідомо ставши каталізаторами розбудови нових соціальних відносин, засобу виробництва та політичних інститутів Нового часу. Якщо для Середньовіччя характерним є спадкове набуття статусу членами еліти в разі загибелі вельмож у чисельних локальних протистояннях та війнах, то епоха Ренесансу ознаменувалася боротьбою еліт за контроль над церковною власністю та повноваженнями, що спричинило необхідність мобілізації, підтримки мас (нееліт). Тоді «конфлікт між елітами став первинним, а конфлікт з селянством – вторинним, фактором, що визначили форми власності, найманої праці та держави» [2, с. 414].

Р. Лахман, спираючись на траєкторію розвитку міст-держав Північної Італії, наполягає на тому, що міжелітний конфлікт призводить до становлення капіталізму в тому разі, якщо влада втілена у виробничих відносинах, а тоді в боротьбі за збереження існуючих позицій «ніхто не міг передбачити економічних результатів своїх політично мотивованих вчинків» [2, с. 414]. Суперництво між множинними елітами загальмувало можливість олігархів консолідувати владу, що дозволило містам спочатку стати автономними, а потім – здобути незалежність. Прагнучи максимізувати власні інтереси, представники еліти залучались підтримкою мас задля боротьби з конкуруючими елітами, однак Реформація, значну увагу якій приділяв М. Вебер, на відміну від Середньовіччя, значно розширила можливості для ефективної діяльності мережі союзів між елітами та неелітами; проте «фундаментальні трансформації відбулись тоді, коли нееліти були здатні увійти в союз з елітними фракціями і добитися поступок, які давали довгострокові права всім переможцям» [2, c. 431].

Концепції П. Андерсона та Р. Лахмана не просто доповнюють науковий дискурс новими підходами до розуміння фундаментальних змін, що відбулись в минулому, але й мають певну методологічну цінність у дослідженнях сучасного капіталістичного світу та соціальної боротьби, що виникла внаслідок падіння соціальної держави та зміни формату відносин між державою та приватним капіталом в умовах нескінченного накопичення та кризи державних інститутів, що нездатні впоратись з глобальними викликами сьогодення.

Література: 1. Андерсон П. Родословная абсолютистского государства / П.Андерсон; [пер. с англ. И.Куриллы]. – М.: Издательский дом «Территория будущого» (Серия «Университетская библиотека Александра Погорельского), 2010. – 512 с. 2. Лахман Р. Капиталисты поневоле: конфликт элит и экономические преобразования в Европе раннего Нового времени / Р.Лахман; [пер.с англ. А.Лазарева]. – М.: Издательский дом «Территория будущего», 2010. – 456 с.


Звонок Александр

Восточноукраинский национальный университет имени В. Даля

(Украина, г. Луганск)

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   27

Похожие:

Соціологія у (пост)сучасності iconІсторія соціології
Соціологія громадської думки”, „Технологія відбору в соціологічних дослідженнях”, „Соціологічний аналіз документів”, „Соціологія...
Соціологія у (пост)сучасності iconІсторія соціології
Соціологія громадської думки”, „Технологія відбору в соціологічних дослідженнях”, „Соціологічний аналіз документів”, „Соціологія...
Соціологія у (пост)сучасності iconСоціологія навчально-методичний посібник
Соціологія: Навчально-методичний посібник (для студентів 3 курсу заочної форми навчання всіх спеціальностей академії). Авт.: Бєлова...
Соціологія у (пост)сучасності iconСоціологія соціальної роботи: право на інституалізацію
У статті обґрунтовані підстави для виділення нової галузі соціологічних знань – соціологія соціальної роботи, розкрито її атрибутивні...
Соціологія у (пост)сучасності iconО. Д. Куценко політична соціологія: навчально-методичні розробки
Політична соціологія: навчально-методичні розробки для студентів соціологічного факультету / О. Д. Куценко. – Харків: Харківський...
Соціологія у (пост)сучасності iconПрактическое задание 35 Список используемой литературы 40
«модерна». Префикс «пост» нечто сменяющее, преодолевающее модерн. В XX веке, считает В. Бычков, наступает состояние «пост-культуры»,...
Соціологія у (пост)сучасності iconПрограмма дисциплины «Культурные практики (пост)современности в контексте теории модерна»
Программа предназначена для преподавателей, ведущих данную дисциплину, учебных ассистентов и студентов направления подготовки/специальности...
Соціологія у (пост)сучасності icon"Эволюция пространства-времени". / Вісник Дніпропетровського університету (Соціологія. Філософія. Політологія) Дніпропетровськ, рвв дну, 2002. Вип. С
Базалук О. А. "Эволюция пространства-времени". / Вісник Дніпропетровського університету (Соціологія. Філософія. Політологія) – Дніпропетровськ,...
Соціологія у (пост)сучасності iconДніпропетровська обласна універсальна
Україні як державні або професійні свята, ювілейних дат видатних історичних постатей та визначних діячів сучасності, найбільш значущих...
Соціологія у (пост)сучасності icon1. Основи наукознавства. Предмет та задачі курсу
Базові курси: Вступ до спеціальності, Соціологія, Політекономія, Розвиток виробничих сил
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница