Соціологія у (пост)сучасності




НазваниеСоціологія у (пост)сучасності
страница14/27
Дата01.11.2012
Размер3.69 Mb.
ТипДокументы
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   27

Завдяки працям М. Вебера актуалізувалося поняття стилю життя, під яким мається на увазі спосіб ведення чи спосіб організації життя [3]. Згодом це поняття стало одним із центральних у роботах Т. Веблена та Г. Зіммеля.


Так, на думку Т. Веблена, розшарування суспільства на дві верстви – «дозвільний клас» та «працюючий клас», – сприяло формуванню двох протилежних типів стилю життя. Дозвільному класові притаманний «здирницький» тип економічної поведінки, для нього характерні надмірні розміри споживання. Однією із найважливіших властивостей цього класу є «демонстративне споживання». Для працюючої верстви населення притаманний «продуктивний» тип економічної поведінки. Ці люди змушені працювати, обмежуючи своє споживання [2, с. 120].

У цілому, згідно з Л.Г. Іоніним, при розмірковуваннях про стиль життя увага акцентується на чомусь особливому і специфічному у способі життя чи способі самопрезентації людини, соціальної групи, соціальної верстви. Тобто, «мається на увазі особлива манера писати, діяти, жити» [3].

Щоб визначитися з поняттям «сучасний стиль життя», ми пропонуємо звернутися до концептуалізації поняття сучасності. На думку П. Штомпки, можна виділити п’ять основних параметрів сучасності [4, с. 162]. По-перше, сучасними можна вважати суспільства, для яких характерна диференціація всіх підсистем. По-друге, у таких суспільствах має домінувати економіка з масовим виробництвом та бюрократичним апаратом. По-третє, сучасним суспільствам притаманний високий розвиток правової системи. По-четверте, такі суспільства характеризуються стратифікацією, що ґрунтується на критерії успіху. По-п’яте, в сучасних суспільствах спостерігається розширення деперсоніфікованої та складної мережі соціальних взаємодій.

І. Валлерстайн поняттям «сучасність» позначив окрему епоху, що призвела до зміни світ-системи після Французької революції. Ключовими ідеями концепту епохи Сучасності стали два базових постулати: а) зміни – це норма; б) ідея народного суверенітету [1, с. 76–77]. Позитивне сприйняття ідеї змін сприяло витісненню із масової свідомості позитивного сприйняття ідей стабільності та незмінності.

Отже, орієнтація на зміни, диференціацію, розширення мережі соціальних взаємодій стали базовими характеристиками сучасності. Причому однією з домінантних характеристик сучасного стилю життя стає одноразовість, яка здатна бути маркером різноманітних суспільних сфер: одноразові товари та послуги, одноразові акції (флешмоби), одноразові імена (ніки в Інтернеті), одноразові друзі (в соціальних мережах), одноразові шлюби (що часто прикриваються поняттям «громадянський шлюб»), одноразові новини (про які забувають уже на другий день), одноразові політичні проекти, що створюються лише під вибори («Озиме покоління» у 2002 р. чи «Віче» у 2006 р.) і т.д.

Таким чином, вживаючи поняття «сучасний стиль життя», матимемо на увазі специфічну манеру дій, що характеризується позитивним сприйняттям змін та орієнтацією на розширення мережі соціальних взаємодій.

Література: 1. Валлерстайн И. После либерализма / Иммануэль Валлерстайн ; [пер. с англ. ; под. ред. Б.Ю. Кагарлицкого]. — М. : Едиториал УРСС, 2003. — 256 с. 2. Веблен Т. Теория праздного класса / Торстейн Веблен ; [пер. с фр.]. — М. : Прогресс, 1984. — 368 с. 3. Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие : [учеб. пособ. для студ. вузов] [Электронный ресурс] / Л.Г. Ионин. — Режим доступа : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/Ionin/_06_1.php. 4. Штомпка П. Социология социальных изменений / Петр Штомпка ; [пер. с англ. / под ред. В. А. Ядова]. — М. : Аспект Пресс, 1996. — 415 с.


Лавринов Сергій

Донецький державний університет управління

(Україна, м. Донецьк)


Ціннісні розломи сучасної молоді


Актуальність даної теми полягає в тому, що саме цінності визначають життєві орієнтири людини і багато в чому саме від них залежить, яке майбутнє чекає нашу країну.

Одне з перших визначень поняття «молодь» у вітчизняній соціології було дано у 1968 р. В. Лісовським. Ми погоджуємося з його думкою щодо визначення цього поняття. У марксистській традиції молодь розглядали як кожне нове покоління, що успадковує й продовжує традиції старшого покоління. На думку К. Маркса та Ф. Енгельса, молодь, з одного боку, продовжує успадковану діяльність, а з іншого – завдяки трудової діяльності видозмінює умови, що існували. Пізніше, у кінці XIX століття, Е. Дюркгейм досліджував особливості та шляхи входження молоді в ті чи інші структури суспільства. Згодом дані дослідження були продовжені американськими (Т. Парсонс, Р. Мертон, Н. Смелзер), російськими (В. Лісовський, Н. Блінов) та іншими соціологами [2].

На наш погляд, цінності виражають значущість для людей тих чи інших матеріальних, духовних, природних об'єктів, явищ. Суб'єктивне відображення у свідомості цінностей навколишньої дійсності необхідне для формування ціннісних орієнтацій особистості. Розрізняють моральні, наукові, естетичні, юридичні, філософські, релігійні, соціальні, політичні, економічні, фінансові, екологічні та інші цінності. Їх поділяють на матеріальні і духовні, особисті та колективні.

Узагальнивши результати більшості соціологічних досліджень, можна твердити, що молодь орієнтована на такі цінності як: добробут родини, дружба, повага до старших, цікава робота, соціальна справедливість й ін. [1]. Однак, саме у результаті досліджень була виявлена суперечливість відповідей, що ставить під сумнів реальне прагнення молоді до досягнення декларованих цінностей. Адже найважливіше значення має саме прийняття і втілення цих цінностей, а не абстрактні уявлення про них.

Так, більшість пострадянської молоді прагне до фінансової незалежності, але не включає працю в список найбільш значущих цінностей, а 79,3% заявляють, що тільки змістовна, цікава і добре оплачувана робота заслуговує того, щоб займатися нею значну частину свого життя. Для 75,7% респондентів рівність – синонім справедливості та гармонійності соціальних відносин. Їм властива життєва установка, в основі якої рівність можливостей для прояву здібностей кожного є важливішою, ніж рівність доходів і умов життя [1]. Те, що теоретично мислиться як прояв свободи особистості молодої людини, вільний вибір шляхів власного розвитку, в реальності означає нерівність, що заперечує рівність доходів і умов життя, соціально-економічну, психологічну несвободу. Більше 69% вважають вищою цінністю здоров'я, проте тільки 36% не мають шкідливих звичок. 74,9% опитаних визнають чесність однією із найважливіших рис людини, в той же час соціально-психологічну установку «Брехня задля спасіння» поділяють 72,4% [1].

Виходячи з цього, можна сказати, що молодь досить суперечлива у своїх цінностях. Молодь – соціальна група, що володіє високим рівнем мобільності, багато в чому саме тому її цінності настільки непостійні, мінливі і суперечливі. З віком ціннісні установки набувають набагато більш чітких обрисів.

Більшість молоді визнає загальноприйняті цінності, і це, безсумнівно, здатне привести до підвищення рівня життя у подальшому. Але у молодих людей виникають певні труднощі з досягненням поставлених цілей, обумовлені нестабільним становищем молоді в суспільстві. На нашу думку, суперечливість цінностей виникає у зв'язку з умовами життя в сучасному суспільстві. Через те, що молоді люди змушені пристосовуватися до умов, що постійно змінюються, їх цінності набувають ситуаційного характеру, а на соціальний і духовний розвиток у багатьох не залишається часу і ресурсів. Осуд з боку старшого покоління призводить лише до нерозуміння і зростання напруги у стосунках між віковими групами, що призводить до переосмислення деяких цінностей молоддю і заважає вірно та чітко формулювати життєві пріоритети.

Таким чином можна зробити висновки, що в цілому молодь має сформовані ціннісні орієнтації, але відсутність чіткого плану і готовності діяти задля досягнення своїх цілей значно ускладнює побудову в усіх відношеннях сильного і здорового суспільства, основою якого є саме молоді люди.

Література: 1. Петров А.В. Ценностные предпочтения молодежи: диагностика и тенденция изменений // Социс. – 2008. – № 2. – С.83-89. 2. Борінштейн О.Р. Система ціннісних орієнтацій особистості в умовах соціально-культурної трансформації / О.Р. Борінштейн // Гранi. – №1. –2004. – С. 97.


Лебединська Катерина

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

(Україна, м. Харків)


Дослідження життєвих стратегій селян у якісній перспективі


Кардинальні зміни, що сталися в житті різних верств населення внаслідок трансформації на початку 1990-х років, докорінно впливають на життя суспільства, формуючи нові життєві стратегії та критерії успішності. Специфіка життя українського суспільства поєднує у собі сучасні глобалізаційні тенденції з одночасним відновленням застарілих життєвих стратегій, особливо у селах, зумовлюваним різким падінням рівня життя, руйнуванням інженерної та соціокультурної інфраструктури. Таким чином, набуває ваги соціологічне вивчення особливостей конструювання та реалізації життєвих стратегій селянами. Пошук альтернативних життєвих стратегій сільських жителів приводить до ідеї успішності, як однієї з ключових в сучасному суспільстві.

Українське село як цілісний соціальний світ, великий не тільки за статистичними показниками, а й за наявністю повного спектру проблем, досліджувалося у вітчизняних працях, присвячених соціології села (В. Зубова, Л. Шепотько, П. Саблук, О. Якуба, В. Тарасенко та ін.). На жаль, українське село є недостатньо вивченою темою в сучасній соціології. Існують окремі кількісні дослідження, серед яких робота Прибиткової І. «Метаморфози колгоспного селянства в процесі капіталістичної реформації аграрного сектору в Україні», а також Тарасенко В. «Аграрна реформа в Україні (соціологічна діагностика)», де основну увагу приділяють процесам, особливостям соціальної стратифікації села, соціальним наслідкам впровадження нових технологій у сільськогосподарському виробництві. Та в межах якісної соціології робіт українських соціологів практично немає, хоча зустрічаються роботи російських авторів (наприклад, колективна монографія Штенберга І., Шаніна Т., Ковальова Е., Левінсона А. «Качественные методы. Полевые социологические исследования»), науковий доробок яких може бути адаптований для досліджень українського села.

Якісні методи соціологічного дослідження, а саме, біографічний метод, є найбільш перспективним для розгляду згаданих проблем. Вивчення особливостей життєвих траєкторій селян на основі біографічних інтерв'ю надає можливість дослідити специфіку конструювання стратегій життєвого успіху під впливом соціальних змін та виявити типи цих стратегій, які проявляються у різних біографічних ситуаціях жителів села.

Отже, у вітчизняній соціології села на сьогодні відсутні адекватні відповіді на запити дослідження стратегій життєвого успіху. Саме цей аспект особливо актуалізується у зв'язку з тим, що стратегії успішного розвитку села, які пропонуються на інституційному рівні, не завжди спрацьовують на практиці. Крім того, дослідження стратегій життєвого успіху якісними методами на мікрорівні дає можливість виявити специфіку життя українського селянства в контексті сучасних глобалізаційних тенденцій та відновлення застарілих життєвих стратегій.


Лесниковская Екатерина

Иркутский государственный лингвистический университет

(Россия, г. Иркутск)


Интегративное воздействие социального творчества на гражданское общество


Современные глобальные интеграционные процессы и состояние коммуникативной среды во многом определяют развитие гражданского общества. В настоящее время понимание гражданского общества изменяется, существует тенденция к определению гражданского общества как динамичной системы четырёх основных взаимосвязанных акторов: третьего сектора, государственного сектора, бизнеса и множества групп, ассоциаций, индивидуумов и гражданского населения, включающего остальные. При таком подходе особое значение приобретает уровень интегрированности гражданского общества, а также уровень развития коммуникативной среды основных его акторов. Под интеграцией понимается совокупность взаимодействий, согласованности в действиях между элементами общества, обеспечивающая его внутреннее единство, целостность, гармоничное функционирование, устойчивость и динамическую стабильность. Одним из важнейших факторов, способствующих обеспечению интегрированности гражданского общества и улучшению коммуникативной среды, способны стать практики социального творчества. Под социальным творчеством мы понимаем вид творческой деятельности, в процессе которой происходит конструктивное преобразование как объекта деятельности – социальной реальности, так и ее субъекта – личности. Реализуясь, прежде всего, в разнообразных конкурсах социальных проектов, ярмарках социальных инициатив, социальное творчество позволяет задействовать идейные, интеллектуальные и организационные ресурсы гражданского общества. Социальное творчество оказывает интегративное воздействие на гражданское общество на уровне социальных аттитюдов и на уровне межсекторной коммуникации.

На уровне социальных аттитюдов социальное творчество:

1) развивает социальные навыки и компетенции личности

2) способности к формулированию социальной проблематики

3) способности точной, адекватной оценки социальной действительности

4) способствует развитию чувства социальной ответственности и социальной включенности

5) способствует развитию чувства социальной включенности

6) развивает уверенность в эффективности своего гражданского действия

7) способствует развитию аналитического мышления – анализу социальной ситуации, поиску решений

8) обращает внимание индивида к региональным проблемам

9) развитие цивилизованных гражданских навыков

10) повышает правовые компетенции

11) способствует развитию гибкости, толерантности, открытости

12) стимулирует поиск эффективных коммуникаций с общественными организациями, государственными структурами

13) способствует инициирование инновационных или рационализаторских практик

14) способствует трансформации деструктивных настроений в созидательные, конструктивные

15) развивает имманентные внутренние качества, творческий подход

16) развивает умение работать в команде

17) повышает чувство востребованности творческих и интеллектуальных способностей обществом, государством

18) предоставляет возможности самореализации

19)предоставляет возможности самозанятости, тем самым, внося вклад в решение проблемы занятости населения

20) развивает деловые компетенции и лидерские качества

21) развивает интерес к участию в жизни своего сообщества, города, региона, страны, мирового сообщества

На уровне межсекторной коммуникации социальное творчество:

1) способствует развитию партнерских взаимоотношений между инициативными группами граждан и государством

2) способствует выстраиванию партнерских отношений между участниками на неконфликтной основе, преодолению конфронтации

3) способствует «включению» бизнеса в решение социальных проблем

4) способствует преодолению в обществе настроений психологической отчужденности, развитию чувств принадлежности и включенности

5) задает общую тенденцию к сотрудничеству, конструктивной совместной деятельности

6) способствует повышению гражданской активности

7) развивает терпимость, положительное отношение к новому, инновационному

8) способствует интеграции различных возрастных и профессиональных слоев, повышая толерантность друг к другу,

9) привлекает внимание общества к социальным проблемам

10) способствует увеличению открытости всех систем, всех субъектов гражданского общества.


Лешкова Дарія

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

(Україна, м. Харків)


Історико-антропологічний аспект гендерної нерівності


У людському суспільстві існують певні обставини, що зумовили різні соціальні позиції чоловіків та жінок. Н.Н. Крадін у своїй статті «Статева нерівність» виділяє декілька вагомих аргументів. Найважливіше, на думку дослідника, полягає у тривалому дорослішанні людини: через довгий процес догляду за новонародженою дитиною жінка мала приділяти більше уваги дитині та хатнім обов’язкам, в той час як чоловік був годувальником сім’ї. Часті пологи також могли бути однією з причин довготривалого виключення жінки із соціально-економічної діяльності групи. Друга обставина пов’язується з відмінностями в уявленні соціальних ролей чоловіка та жінки. Так, в більшості суспільств чоловік має виконувати «інструментальну» роль, тобто забезпечувати родину, а жінка – «експресивну» роль, дбати про родину, – саме це й зумовлює фізичну та соціальну перевагу чоловіків [1]. Також існує точка зору, що сила та перевага чоловіків пов’язана з еволюційними причинами: через вагітність у жінок зсувався центр тяжіння і тому вони почали поступатися чоловікам у витривалості та швидкості. З розвитком людської культури та цивілізації стереотипні норми гендерної поведінки, згідно з якими чоловік є «годувальником», а жінка займається господарством, набули широкого розповсюдження і закріпилися у більшості культур. За даними Морріса Зельдіча, що проаналізував 56 суспільств, у 35 чоловіча роль має інструментальний характер, у 1 суспільстві – експресивний, а у 19 – змішаний [1]. Таким чином, можна дійти висновку, що в більшості суспільств переважає інструментальна роль чоловіка – саме цей факт стає емпіричним фундаментом одного з найбільш розповсюджених гендерних стереотипів. Згідно з неомарксистською конфліктною теорією, на певній стадії розвитку чоловіки стали домінувати над жінками та експлуатувати їх. Дослідивши життя аборигенів Австралії, можна побачити яскравий приклад експлуатації жінок: чоловік має мінімум обов’язків – він не виконує ніякої тяжкої роботи, не добуває їжу для родини, але при цьому має право бити свою дружину [2]. Отже, можна заявити, що чоловік у певних культурах не виконував ні інструментальної, ні експресивної ролі, проте його статус у родині все одно був набагато вищим за статус жінки.

Соціально-економічні та політичні взаємини статей в різних культурних епохах формували специфічний світогляд, спричиняючи появу гендерних стереотипів. На нашу думку, аналіз спільних та відмінних стереотипів у різні часи є вкрай важливим дослідницьким завданням. На основі міфологічного матеріалу (як значного культурного феномену, що відображає світогляд тогочасного суспільства) ми розглянемо сутність гендерних стереотипів в Античності. Згідно з теорією А.Ф. Лосєва, існує два типи розвитку грецької міфології: дофесалійська – міфологія, породжена періодом матріархату, та фесалійська – заснована на патріархальному світосприйнятті. Міфологія матріархату сформувала дуалізм «жіночого» образу: з одного боку – «родюча сила» (Деметра), з іншого – образи чудовиськ (Медуза Горгона). Зміна світобачення на патріархальне наділила жіночі образи такими рисами, як «покірність», «слабкість», тому саме в цей час (ця трансформація відбувається приблизно у V ст. до н.е.) закладається і розвивається стереотипне бачення «фемінного», як додаткового, вторинного на противагу первинному «маскулінному» [3].

З прийняттям християнства у середньовіччі сформувалося два протилежні образи жінки – винуватиця гріхопадіння Єва та мати Христа Марія. Образ Єви ототожнювався водночас із праматір’ю, але в той же час кожна жінка асоціювалася з легковажністю, нерозважливістю, нестриманістю. Паралельно з цим жінка отримує доволі престижні соціокультурні функції матері та дружини [4].

Корінний злам у гендерних стереотипах відбувається у другій половині XIX ст., що є наслідком Епохи Просвітництва, а також Промислової Революції (раціоналізації та секуляризації суспільства). В першу чергу, це пов’язано з усвідомленням і розумінням саме конструйованої природи гендерних міфів: тобто, наприкінці XIX ст. у суспільстві постає питання про природу подібних уявлень, щодо ролі жінок. Модернізація (як перехід від традиційного до сучасного суспільства) робить «гендерні стереотипи» об’єктом певних рефлексій (наукових, філософських), а не лише механічно відтворюваною практикою інтелектуального виправдання нерівності, як це було в минулі епохи. В суспільно-політичному житті ХХ ст. це знаходить своє відображення в рухах суфражисток та феміністок.

Таким чином, гендерні стереотипи – це інтелектуальний конструкт певної епохи, в основі якого можуть знаходитися ті чи інші об’єктивні та суб’єктивні підстави. Коріння гендерної нерівності, на нашу думку, потрібно шукати в первісних суспільствах і пов’язувати з системою колективного розподілу праці, в якій чоловік зміг зайняти більш вагому роль, що й стало запорукою, висловлюючись мовою Бурдьє, «чоловічого володарювання».

Література: 1. Крадин Н.Н. Политическая антропология. – М.: Логос, 2003. – 214с. 2. Летурно Ш. Эволюция рабства. – M.: Типография т-ва И. Д. Сытина, 1897. – 360с. 3. Лосев А.Ф. Диалектика мифа. – М.: Правда, 1990. – 310с. 4. Рябова Т.Б. Женщина в истории западноевропейского Средневековья. – М.: Юнона, 1999. – 226 с.

Липина Кристина


Восточно-Сибирский институт МВД России

(Россия, г. Иркутск)


Проблемы повышения физической подготовленности курсантов образовательных учреждений силовых ведомств (на примере Восточно-Сибирского института МВД России)


В настоящее время уровень физического развития и физической подготовленности молодого поколения имеет тенденцию к постепенному спаду, поэтому при вступительных экзаменах по физической подготовке в образовательные учреждения силовых структур у абитуриентов возникают трудности в сдаче некоторых контрольных нормативов. Для определения эффективности проведения занятий по дисциплине «Физическая подготовка» нами был проведен мониторинг физической подготовленности курсантов, обучающихся по специальности 030501.65 (юриспруденция). Цель эксперимента заключалась в выявлении у курсантов прироста результатов по основным контрольным нормативам, фиксация которых проходила на каждом семестре обучения. Данное исследование было проведено в соответствии с Постановлением Правительства Российской Федерации от 29 декабря 2001 года № 916 «Об общероссийской системе мониторинга состояния физического здоровья населения, физического развития детей, подростков и молодежи». При проведении мониторинга решались следующие задачи: 1) выявить причинно-следственные связи между состоянием физического здоровья и воздействием факторов окружающей среды; 2) прогнозирование состояния физического здоровья, физического развития; 3) установить факторы, оказывающие негативное воздействие на состояние физического здоровья; 4) подготовить решение о реализации мер, направленных на укрепление физического здоровья, повышение физической подготовленности.

Мониторинг проводился на курсантах третьего года обучения, набор 2009 года, так как именно в первые два года обучения происходит адаптация организма вчерашних школьников к новым условиям жизни. Сбор информации проводился по контрольным нормативам, которые входят в общую и специальную физическую подготовку курсантов, обучающихся в образовательных учреждениях МВД России, согласно наставлению по физической подготовке для сотрудников органов внутренних дел, утвержденному приказом МВД № 412 от 29.07.1996 года: бег на 100 м; бег на 1000 м (юноши), 500 м (девушки); бег на 3000 м (юноши), бег на 1000 м (девушки); челночный бег 10х10; челночный бег 4х20 метров; подтягивание на гимнастической перекладине, девушки – подтягивание на низкой перекладине; силовое комплексное упражнение.

Результаты, полученные в ходе опытно-экспериментальной работы, показали, что прирост результатов по контрольным нормативам у курсантов происходил не равномерно. На первых семестрах уровень физической подготовленности курсантов по некоторым нормативам даже имел тенденцию к его снижению, но мы это связываем не с плохой подготовкой, а с адаптацией вновь поступивших молодых людей к новым условиям обучения, проживания, взаимоотношений, обязанностей и т.д. Для школьников резкая перемена образа жизни становится иногда тяжело преодолимым психологическим препятствием. На них «наваливаются» служебные обязанности, строгий распорядок дня, несение службы в суточных нарядах, военная и строевая подготовка и т.д.

На втором курсе (3-4 семестр) у большинства курсантов наблюдается улучшение результатов в контрольных нормативах, который мы связываем с регулярными занятиями физической подготовкой, проведением утренней зарядки, спортивных суббот и других спортивно-массовых мероприятий.

Исходя из проведенных исследований, можно сделать выводы, что проблему слабого физического развития и физической подготовленности подрастающего поколения до поступления в образовательное учреждение МВД России можно связать, в первую очередь, с халатным отношением некоторых руководителей общеобразовательных заведений к школьной программе по физической культуре. Проведенный опрос среди курсантов показал, что в школах наибольшее внимание уделяется изучению гуманитарных наук, что оставляет физическую культуру, а вместе с ней и здоровье молодого поколения, на «вторых ролях».

Как показала практика, наиболее подготовленными оказываются те молодые люди, которые до поступления в высшие учебные заведения занимались в спортивных секциях. Но в настоящее время многие детско-юношеские спортивные школы закрыты, а тренеров, работающих на общественных началах, практически не осталось, следовательно, в спортивных школах занимаются не так много детей, как в те времена, которые современные политики называют «застоем». Итак, можно констатировать, что физическая культура и спорт во времена «застоя» были в полном «расцвете», а молодое поколение прошлых лет является наиболее физически развитым и подготовленным.

Поэтому для повышения общего фона физического развития молодежи по распоряжению правительства РФ была составлена концепция развития физической культуры и спорта в Российской Федерации на 2006–2015 годы. В данной концепции указано: «…Существующие сегодня механизмы реализации государственной политики в области физической культуры и спорта не дают ожидаемых результатов, несмотря на относительно возросший в последние годы объем финансирования и внимание со стороны государственных органов».

В то же время, по данным газеты «Комсомольская правда», 48% молодых людей в возрасте от 16 до 25 лет занимаются спортом не постоянно; 37% регулярно занимаются спортом самостоятельно или в специализированных секциях при спортивных школах; и лишь 15% постоянно или профессионально занимаются спортом, участвуют в спортивных соревнованиях.

На наш взгляд, ситуация с физическим развитием молодежи связана с тем, что, в целом, она в наше время предоставлена сама себе. Никто специально не занимается с подрастающим поколением, а сама молодежь не заинтересована в совершенствовании собственных физических показателей или хотя бы в поддержании собственного здоровья. Возможно, включение физической культуры в экзаменационные программы или обращение на нее особого внимания в учебных заведениях сможет изменить эту тенденцию в позитивную сторону. А Концепция, разработанная правительством РФ, надеемся, будет действительно работать, помогать и популяризировать физическую культуру и спорт в нашей стране.


Литвинова Полина

Дальневосточный федеральный университет

(Россия, г. Владивосток)


Основные направления социальной работы с лицами без определенного места жительства


Одной из наиболее острых социальных проблем современного российского общества является широкое распространение бездомности населения. Значительное увеличение количества бездомных людей фиксируется с начала 90-х годов XX в. В эту категорию попадают граждане, утратившие жилье в связи с разными чрезвычайными ситуациями: межнациональными столкновениями, военными действиями, квартирными аферами, семейными конфликтами и т.п. В рядах бездомных также оказываются граждане, неспособные адаптироваться к новой социальной и, прежде всего, экономической ситуации в силу своих психофизиологических характеристик. Статистика свидетельствует, что бездомные значительно усугубляют криминогенную и эпидемиологическую ситуацию, особенно в крупных городах и регионах с благоприятными климатическими, ресурсными, экономическими условиями, где наблюдается самая большая концентрация бездомных.

Осознание бездомности как явления, получившего широкое распространение в обществе и оказывающего вредное воздействие на него и на отдельных его членов, а поэтому нуждающегося в исправлении, происходит в России практически с начала 1990-х годов. В ноябре 1992 г. был издан Указ Президента РФ Б.Н. Ельцина «О мерах по предупреждению бродяжничества и попрошайничества», положивший начало формированию законодательных основ социальной работы в сфере бездомности населения. Лица без определенного места жительства становятся объектом научных исследований [1] и социальной работы.

За прошедшее время в теории и практике социальной работы с лицами без определенного места жительства были достигнуты определенные успехи. Однако многие вопросы по сей день остаются нерешенными – например, отсутствует правовое определение данной категории лиц. Поэтому социальная работа в сфере бездомности основывается на дефиниции, принятой в отечественной науке: к бездомным гражданам относятся лица, не имеющих права собственности и/или права пользования жилым помещением, не зарегистрированные по месту жительства или по месту пребывания, а также не имеющие достаточных доходов для найма жилья.

В качестве факторов бездомности в современной науке выделяют условные первичные и вторичные причины. К первичным относятся те причины, по которым люди становятся бездомными (причины утраты жилья и др.). Иначе их еще называют источниками или первопричинами бездомности. Вторичные – это причины, по которым бездомные люди не могут ресоциализироваться (восстановить права на занимаемые ранее или приобрести права на другие жилые помещения). К ним, прежде всего, следует отнести делегализацию; стигматизацию; дискриминацию; отсутствие реалистичной государственной политики, направленной на цивилизованное и гуманное решение проблемы бездомности, и эффективных государственных программ ресоциализации бездомных; несоответствие законодательства задачам ресоциализации бездомных.

Выделение основных направлений социальной работы с лицами без определенного места жительства может базироваться на научных знаниях о причинах российской бездомности, изложенных выше, и на знаниях о трех уровнях превенции (профилактики, предупреждения), представленных в отечественной и зарубежной литературе. Три уровня превенции по Я.И. Гилинскому: первичная – воздействие на среду, экологию, экономические, социальные, политические условия жизни населения в целях их улучшения, гармонизации; вторичная –обеспечение мер безопасности, воздействие на «группы риска», устранение обстоятельств, способствующих девиантным проявлениям, и третичную, или «индивидуальную профилактику» в отечественной науке.

К направлениям общесоциальной профилактики относятся, например, повышение уровня жизни беднейшего населения, сокращение разрыва между наиболее и наименее обеспеченными слоями (реальное уменьшение фондового или децильного коэффициента), создание условий для высокой вертикальной мобильности, формирование цивилизованного правосознания, атмосферы доброжелательности и терпимости и т. п.

Меры вторичной профилактики весьма разнообразны – от установки металлических дверей, решеток на окнах, охранной сигнализации, домофонов, психологической и социальной помощи «группам риска» до эффективной социальной политики, совершенствования законодательства, организации «соседского контроля», обеспечения взаимодействия населения и полиции и т. п.

Индивидуальная профилактика предполагает работу с конкретными людьми – подростками, состоящими на учете в милиции, наркопотребителями, лицами, страдающими алкоголизмом, суицидентами, лицами, освобождающимися и освобожденными из мест лишения свободы и т.п. [2].

Причины бездомности и численность бездомных показывают, что уровень бездомности и длительность бездомного существования являются показателем того, насколько права человека, его свободы и интересы находятся в фокусе политики государства; того, какое место в системе ценностей элит, определяющих политику государства, занимает человек.

Литература: 1. Журавлев В. История жизни бомжа //Судьбы людей. Россия. XX век / Под ред. В. Семеновой, Е. Фотеевой. – М.: ИС РАН, 1996. С. 179-207. 2. Гилинский Я.И. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других «отклонений». – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 464 с.


Малов Егор

Новосибирский государственный технический университет

(Россия, г. Новосибирск)


Акторно-сетевая теория в действии: исследование феномена дружбы через актанты


Данные тезисы отражают ключевые положения акторно-сетевой теории, представленной парижской ветвью: работами Бруно Латура, Мишеля Каллона и их последователей. В основе теории лежит гипотеза, что жизнь людей состоит из множества взаимодействий и связей, причём не только друг с другом, но и с вещами. Как утверждает Латур: «Любая вещь, которая приводит к изменению положения дел путем производства отличий – это актор, или, если она не имеет чёткой конфигурации – актант» [3, p. 54].

Материальные объекты играют важную роль в производстве социальной связи (например, дружеской), и являются полноценными социальными акторами. Программа Латура требует если не реального материального существования объектов (так как выделяемые им объекты бывают и "абстрактными" конфигурациями – как состояние продуктивных сил: идеология, гены, религия и т.п.), то хотя бы разделяемой способности идентифицировать их.

Среди вещей любой массовой встречи друзей констеллирующим началом оказывается «обеденный стол». По сути, сам стол как вещь может отсутствовать, но угощения обязательны. Особую роль за столом занимают истории из жизни, которые могут иметь самую разнообразную тематику. Общение, как правило, происходит вокруг совокупности общих тем разговора, определяющих сетевую принадлежность акторов, вокруг их общего культурного капитала.

Дружеское общение в рамках одной сети – разговоры на особом языке, и отсылаемые друг другу устные сообщения не нуждаются в дополнительном переводе. Оно осуществляется в двух регистрах: лично и опосредованно – через коммуникационные технологии, которые особенно важны для поддержания дружеских отношений. В современном мире, если долго не выходить на связь при наличии таких элементарных средств коммуникации, как телефон, друг может засомневаться в близости ваших отношений. Следует заметить, что не все собеседники, проходящие под категорией «друзья» в интернет-сообществах, являются ими на самом деле, поэтому одним из критериев дружбы являются разговоры, происходящие достаточно регулярно и лицом к лицу.

Сложно совмещать дружбу и профессиональные отношения, особенно если последние находятся представляют собой иерархическую зависимость. В работе «Сила слабых связей» М. Грановетер показал, что для такой задачи, как поиск работы, слабые связи оказываются намного эффективнее, чем сильные дружеские связи. Этот эффект он назвал «силой слабых связей». Поэтому основное общение с членами дружеской сети происходит обычно в выходные, во внерабочее время или вечером, сопровождается обменом вещей и совместных их потреблением. Такое потребление выступает своеобразным «пропуском» в сеть, средством поддержания своего места в ней. Они сопровождают разговоры, создают для них пространство и содержательное наполнение. Поэтому наличие таких вещей, создающих коммуникационные потоки акторов, – электронных носителей с фильмами, электронными книгами, другой информацией, – крайне важно.

Пропуском в дружескую социальную сеть могут служить не только личные симпатии, идентификация своего Я с другими членами сети, но и такие актанты, как общая религия, схожее воспитание. Важна "вера" в другого человека, уверенность в надежности и неизменности его основных установок, в сути его личности. Примером таких общих установок могут служить некие общие предпочтения в музыке или литературе, отношение к различным культурным и социальным практикам и т.д. Когда реакции на те или иные культурно обусловленные ситуации обнаруживают расхождения, происходит серьезное испытание чувств и появляется основание исключить индивида из сети. Смена вкусов влияет на смену выбора окружающих вещей: «Выстраивание собственной идентичности, а также социальных границ между "своими" и "чужими" с помощью вещей, характерна для всех обществ…» [1, с. 106]. Чтобы сохранить членство в сети, другим её членам должен быть вручен любой подарок, одного внимания к сети будет недостаточно. Примером может послужить купленная новая настольная игра, которая объединяет всех участников сети вокруг себя. Ильин говорит, что у друзей возможен своего рода кредит, то есть обмен ресурсами-вещами с разрывом во времени: «Сегодня я помогаю тебе, а когда-нибудь при случае ты поможешь мне» [2, с. 19].

Для понимания роли подарка необходимо отметить функции, выделенные Ильиным. Он выделяет инструментальную функцию подарка: «Подарок – это плата за членство в сети» [2, с. 5]. К предупредительной (интегрирующей) функции относится напоминание о принадлежности как дарящего, так и получающего подарок, к одной социальной сети – реальной или желательной (подарок с намеком). К коммуникативной функции – осуществление индивидом коммуникации посредством вещей-подарков, формирование и трансляция своей идентичности через подарки другому индивиду, подбирая вещи, которая понравилось бы ему, а, значит, – и всей данной сети. Другая функция подарка – оказание материальной помощи или материального вложения в социальную сеть. Подарок может быть коллективным: например, покупка несколькими друзьями кальяна (им будут пользоваться все, но находиться он будет у получившего подарок, скажем, на день рождения).

Подытоживая, мы приходим к выводу, что все пространство вещей, встроенное в дружескую «актор-сеть», обладает своими внутренними законами, заставляющими акторов включаться и подчиняться ему. Данная сеть не просто сеть разнородных отношений, но сеть человеческих и не-человеческих актантов, находящихся в постоянном взаимодействии. Так, путем акторно-сетевого подхода мы предложили свое теоретическое осмыслению такого повседневного феномена, как дружба.

Литература: 1. Гладарев Б. Стратификационная модель общества потребления (интерпретируя Б. Латура и Ж. Бодрийяра) // Беспредельная социология / СПб.: ЦНСИ, 2006. 2. Ильин В.И. Социология потребления. Подарок как социальный феномен // Рубеж: альманах социальных исследований. Вып. 16. Сыктывкар: Сыктывкарский ун–т, 2000. 3. Latour B. Reassembling the social: An introduction to actor-network theory. Oxford, 2005.


Манафов Манаф

ФГБОУ ВПО «Дагестанский государственный университет»

(Россия, г. Махачкала)


Политическая толерантность молодежи Северного Кавказа (на примере Дагестана)


Демократическая форма правления в государстве, провозглашенная в России, в первую очередь, предполагает толерантность во всех ее формах и проявлениях. Проблема толерантности в современном политическом процессе приобретает особое значение для понимания перспектив развития российской государственности. В обществе, где проблема безработицы, экономической неустойчивости и экстремизма находятся на первом плане, существует проблема формирования толерантности среди молодежи, т.к. именно молодое поколение определяет будущее любого государства.

С целью выяснения особенностей политической толерантности студенческой молодежи Дагестана – одного из ключевых регионов российского Северного Кавказа – нами было проведено пилотное исследование, в котором приняли участие студенты 3 и 4 курсов факультета психологии и философии и факультета востоковедения Дагестанского государственного университета. Общее количество опрошенных – 54 человека, из них 20 юношей и 34 девушки.

Все исследование можно разделить на три этапа. На первом этапе было проведено анкетирование по методикам Г.Л. Бардиер «ВИКТИ (виды и компоненты толерантности/интолерантности)» и «Житейские диалоги». Второй этап состоял в обработке и интерпретации полученных в ходе исследования данных. На третьем этапе была проведена статистическая обработка массива данных.

После обработки опросных листов по методике «ВИКТИ» были получены следующие результаты. Средний балл по данной методике по всей выборочной совокупности составил 43,9, что соответствует среднему уровню политической толерантности. Результаты, полученные с помощью данной методики, могут быть детализированы с разделением на высокий уровень политической толерантности, средний уровень политической толерантности и высокий уровень политической интолерантности. Большинству респондентов (79,6%) присущ средний уровень политической толерантности. Высокий уровень политической толерантности был выявлен у 16,6% респондентов. А высоким уровнем политической интолерантности характеризуются 3,7% участников исследования.

Интересно было проследить и гендерные особенности. Так, и юношам, и девушкам в большей степени присущ средний уровень политической толерантности. Наибольшему количеству юношей (80%) присущ средний уровень политической толерантности, у 20% наблюдается высокий уровень политической толерантности. Интересным фактом является то, что политическая интолерантность у опрошенных нами юношей выявлена не была. Что касается девушек, то у 79,4% наблюдается средний уровень политической толерантности, у 14,7% – высокий уровень, а у 5,8% опрошенных нами девушек выявлен высокий уровень политической интолерантности.

Далее нами были обработаны опросные листы методики «Житейские диалоги». 35,8% присуща скрытая политическая интолерантность. Открытая политическая интолерантность была выявлена у 32,7% респондентов, а политическая толерантность наблюдается у 31,5% принявших участие в исследовании. Примечательно, что результаты разделились примерно поровну. Однако настораживает тот факт, что у большей части исследованных нами с применением этой методики молодых людей наблюдается политическая интолерантность в скрытой или открытой форме.

Говоря о гендерных особенностях открытой или скрытой политической толерантности / интолерантности, отметим следующее: у опрошенных нами девушек в большей степени наблюдается скрытая политическая интолерантность (36,4%), чуть меньший процент (31,3%) составляют девушки, у которых выявлена открытая политическая интолератность и 32,3% опрошенных присуща политическая толерантность. Что касается юношей, то в отличие от девушек, у них открытая политическая интолерантность (35%) преобладает над толерантностью (30%), а скрытая политическая интолератность (35%) находится на одном уровне с открытой. Проведённый с помощью программы STATISTICA 6.0 for WINDOWS статистический анализ по U-критерию Манна-Уитни для двух независимых неравновеликих выборок также не показал значимых различий (при p ≤ 0,05). Соответственно, можно сделать вывод, что скрытая / открытая политическая толерантность / интолерантность является характеристикой личности и не зависит от гендерной принадлежности.

Все этапы исследования, направленного на диагностику особенностей политической толерантности студенческой молодёжи Дагестана, подтвердили наше предположение о том, что в основном студенческой молодёжи Дагестана присуща политическая интолерантность, которая, по нашему мнению, основана, в первую очередь, на недовольстве социально-экономической и политической обстановкой в Республике.

Очевидно, что необходимы дальнейшие исследования данной проблемы, причём исследовать важно не только молодое, но и старшие поколения дагестанцев, используя более широкий диагностический инструментарий и больший объём выборки.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   27

Похожие:

Соціологія у (пост)сучасності iconІсторія соціології
Соціологія громадської думки”, „Технологія відбору в соціологічних дослідженнях”, „Соціологічний аналіз документів”, „Соціологія...
Соціологія у (пост)сучасності iconІсторія соціології
Соціологія громадської думки”, „Технологія відбору в соціологічних дослідженнях”, „Соціологічний аналіз документів”, „Соціологія...
Соціологія у (пост)сучасності iconСоціологія навчально-методичний посібник
Соціологія: Навчально-методичний посібник (для студентів 3 курсу заочної форми навчання всіх спеціальностей академії). Авт.: Бєлова...
Соціологія у (пост)сучасності iconСоціологія соціальної роботи: право на інституалізацію
У статті обґрунтовані підстави для виділення нової галузі соціологічних знань – соціологія соціальної роботи, розкрито її атрибутивні...
Соціологія у (пост)сучасності iconО. Д. Куценко політична соціологія: навчально-методичні розробки
Політична соціологія: навчально-методичні розробки для студентів соціологічного факультету / О. Д. Куценко. – Харків: Харківський...
Соціологія у (пост)сучасності iconПрактическое задание 35 Список используемой литературы 40
«модерна». Префикс «пост» нечто сменяющее, преодолевающее модерн. В XX веке, считает В. Бычков, наступает состояние «пост-культуры»,...
Соціологія у (пост)сучасності iconПрограмма дисциплины «Культурные практики (пост)современности в контексте теории модерна»
Программа предназначена для преподавателей, ведущих данную дисциплину, учебных ассистентов и студентов направления подготовки/специальности...
Соціологія у (пост)сучасності icon"Эволюция пространства-времени". / Вісник Дніпропетровського університету (Соціологія. Філософія. Політологія) Дніпропетровськ, рвв дну, 2002. Вип. С
Базалук О. А. "Эволюция пространства-времени". / Вісник Дніпропетровського університету (Соціологія. Філософія. Політологія) – Дніпропетровськ,...
Соціологія у (пост)сучасності iconДніпропетровська обласна універсальна
Україні як державні або професійні свята, ювілейних дат видатних історичних постатей та визначних діячів сучасності, найбільш значущих...
Соціологія у (пост)сучасності icon1. Основи наукознавства. Предмет та задачі курсу
Базові курси: Вступ до спеціальності, Соціологія, Політекономія, Розвиток виробничих сил
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница