Религиозная палитра донецкой области справочное пособие




НазваниеРелигиозная палитра донецкой области справочное пособие
страница5/34
Дата29.10.2012
Размер5.24 Mb.
ТипСправочник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

Українська православна церква Київський Патріархат


Історія УПЦ КП


У Києві 22 травня 1992 року відбувся Всеукраїнський форум на захист українського православ'я, в якому взяли участь єпископи, духовенство, миряни УПЦ та УАПЦ. Після Помісного Собору УПЦ 1–3 листопада 1991 року вже почалися переговори про об'єднання двох українських Церков в одну. Тому спільна участь у Всеукраїнському форумі була результатом попередніх домовленостей.

25–26 червня 1992 року в Києві у резиденції митрополита Філарета відбувся Всеукраїнський Православний Собор, що об'єднав Українську Автокефальну Православну Церкву та частину Української Православної Церкви (Московського Патріархату) в єдину помісну православну Церкву – Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Собор підтвердив обрання митрополита Мстислава Патріархом Київським і всієї України. Так було створено Київський Патріархат. Статутом УПЦ Київського Патріархату став Статут УАПЦ з відповідними доповненнями.

10 липня 1992 р. Статут УПЦ Київського Патріархату був зареєстрований органами державної влади України.

1–6 липня 1992 року делегація Української Православної Церкви Київського Патріархату, очолювана блаженнійшим митрополитом Філаретом (Денисенком), на запрошення Вселенського Патріарха Варфоломія відвідала Константинополь.

Переговори між Патріархом Варфоломієм і митрополитом Філаретом ішли з приводу автокефалії Української Православної Церкви. Делегація представила Патріарху лист Президента України Леоніда Кравчука, в якому він заявляв про необхідність для Української держави мати автокефальну Церкву, яка не залежала б від Московського Патріархату. Митрополит Філарет навів аргументи на користь автокефалії Церкви в Україні. Патріарх Варфоломій, вислухавши його й ознайомившись з листом Президента України, сказав: 1) Україна, оскільки вона стала незалежною державою, згідно з церковними канонами, має право на свою автокефальну Церкву; 2) для того, щоб визнати автокефалію Української Православної Церкви, треба, щоб вона спочатку об'єдналася; сьогодні вона, на жаль, роз'єднана на дві частини; 3) він хотів би зберегти добрі відносини з Московським Патріархатом. Отже, справа автокефалії Української Православної Церкви повністю залежить від її об'єднання. Таким був підсумок переговорів митрополита Філарета з Патріархом Варфоломієм.

11 червня 1993 року помер Патріарх Київський і всієї України Мстислав. Місцеблюстителем патріаршого престолу був обраний архиєпископ Володимир (Романюк).

На 20 жовтня 1993 року Священний Синод призначив скликання Помісного Собору УПЦ Київського Патріархату для обрання Предстоятеля Церкви. Помісний Собор обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України Володимира (Романюка), який на той час був митрополитом Чернігівським. Заступником Патріарха був обраний, майже одноголосно, митрополит Філарет. 21 жовтня відбулася патріарша інтронізація Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка) у соборі святої Софії, де проходив Помісний Собор. Слід відзначити, що разом з іншими ієрархами УПЦ Київського Патріархату в інтронізації брав участь єпископ Вашингтонський Антоній.

14 липня 1995 року помер Патріарх Володимир (Романюк). За рік і дев'ять місяців патріаршества Святійший Патріарх Володимир майже 7 місяців провів у лікарні. На його здоров'ї відбилися 17 років ув'язнення в мордовських та сибірських таборах. Він не дожив 5 місяців до свого 70-річчя.

Похорон Святійшого Патріарха Володимира (Романюка) 18 липня 1995 р. вилився у масові безпорядки у центрі Київа (т.зв. „чорний вівторок”).

20–21 жовтня 1995 року у Володимирському соборі відбувся Помісний Собор УПЦ Київського Патріархату, який обрав патріаршого місцеблюстителя митрополита Філарета (Денисенка) Патріархом Київським і всієї Руси-України.

На цей Собор зібралися 173 делегати з усіх єпархій та понад 150 гостей, у тому числі близько 50 – з діаспори. На Архиєрейському Соборі, який відбувся перед цим, було запропоновано три кандидатури, в тому числі і митрополита Івано-Франківського Андрія (Абрамчука). Два кандидати відмовилися. На Всеукраїнському Соборі була зроблена нова спроба. Ніхто із тих, кому було запропоновано, не погоджувався бути кандидатом, тому Собор вийшов на таємне голосування лише з одним кандидатом – митрополитом Філаретом. За нього проголосувало 160 делегатів, 4 – проти, 9 – утрималося.

Після інтронізації, яка відбулася 22 жовтня 1995 року у Володимирському соборі, новообраний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у своїй першій промові серед іншого закликав українських греко-католиків до діалогу любові.

Після того Собору УПЦ Київського Патріархату зменшилася на чотирьох архиєреїв, з якими відійшло більш як чотириста парафій на Івано-Франківщині та Тернопільщині. Через два роки майже всі ці парафії повернулися до Київського Патріархату, а разом з ними – митрополит Василій (Бондарчук) та єпископ Іоан (Бойчук).

У березні 1998 року Патріарх Димитрій і Патріарх Філарет підписали "Меморандум про наміри об'єднання", але цей меморандум не мав свого продовження. Патріарх Димитрій змушений був публічно від нього відмовитися.


Організаційна структура церкви


Предстоятелем Української Православної церкви Київського Патріархату є Його Святість Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (Денисенко).

Філарет (в миру Михайло Денисенко), Патріарх Київський і всієї Руси-України, Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату, народився 23 сiчня 1929 року в с. Благодатне на Донбасі.

В 1948 р. після успішного закінчення Одеської духовної семінарії зарахований студентом Московської духовної академії. 1 січня 1950 р. прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарет, а 15 січня того ж року висвячений Патріархом Московським Алексієм І в ієродиякони. 1952 р. на свято Пресвятої Трійці став єромонахом.

1952 р. захистив дисертацію з богослов'я "Вчення про відкуплення святих отців ІV століття – Афанасія Великого і Григорія Богослова". 1953 р. – призначений доцентом Академії і Семінарії. Був інспектором спочатку Саратовської, а потім Київської духовних семінарій. 12 липня 1958 р. підвищений до сану архимандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.

В 1960 р. під час чергової хвилі переслідування Церкви комуністичним режимом ліквідовано Київську семінарію, а архімандрит Філарет стає керуючим справами Київського екзархату і настоятелем Володимирського собору в Києві. З травня 1961 р. по січень 1962 р. був настоятелем Олександро-Невського храму-подвір'я в Олександрії (Єгипет).

У лютому 1962 р. архімандрит Філарет висвячений на єпископа і призначений єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії. На той час митрополитом Ленінградським був Никодим (Ротов), відомий полагодженням стосунків Російської Православної Церкви зі Святішим Престолом. Єпископу-помічнику Філарету було також доручено тимчасово керувати Ризькою єпархією.

У тому ж 1962 р. владику Філарета призначено вікарієм Середньо-Європейського екзархату, а незабаром - єпископом Віденським і Австрійським. Про ці часи він згадує, як найбільш спокійні. За його правління було оновлено російський православний храм у Відні, організовано релігійне життя громади, яка складалася насамперед зі старої і нової еміграції.

Незабаром Філарет повертається до Москви з призначенням на єпископа Дмитровського, вікарія Московської єпархії і ректора Московської духовної академії. Його стараннями академія виросла як науковий і навчальний заклад, що не сподобалося комуністичній владі, і його було відправлено до Києва очолити екзархат (1966).

25 лютого 1968 р. Філарет підвищений до сану митрополита. На той час саме в Україні було 60% парафіяльних громад РПЦ, тому радянська влада уважно слідкувала за релігійним життям в республіці. Владика Філарет від початку був попереджений органами держбезпеки про неприпустимість активної церковної діяльності. Не дивлячись на це, новий екзарх активно відвідує єпархії і монастирі, відновлює церковне видавництво українською мовою. Здійснено україномовний переклад Нового Завіту, видано молитвослов церковнослов'янською мовою в українському фонетичному варіанті. За таку свою діяльність митрополит Філарет нагороджений найвищими церковними відзнаками Московської патріархії та інших Православних Церков. 1971 р. Патріарх Московський Пімен надав йому право носити одночасно дві панагії.

Митрополит Філарет був залучений до зовнішньоцерковних і зовнішньополітичних відносин Московської патріархії. Як представник РПЦ, він відвідав близько 100 країн світу, брав участь та очолював делегації від РПЦ на міжнародних конференціях, засіданнях Всесвітньої Ради Церков. В 1977 р. став членом Всесвітньої Ради Миру; у квітні 1978 р. обраний віце-президентом Всехристиянського Мирного Конгресу. Миротворча діяльність Митрополита Філарета була відзначена на міжнародному рівні. Поряд з тим, він здобуває визнання у світі як богослов, проповідник.

Митрополит Філарет очолив оргкомітет з відзначення 1000-ліття хрещення Руси. Використавши зміну політичного курсу в Радянському Союзі і прихильне ставлення до Церкви комуністичного лідера Михайла Горбачова, добився повернення РПЦ Свято-Данилового монастиря в Москві під резиденцію Патріарха і часткового повернення Київської Свято-Печерської лаври.

На кінець 80-х рр. митрополит Філарет займав одне з чільних місць у РПЦ. Не випадково його у травні 1990 р. після смерті Патріарха Пімена Священний Синод таємним голосуванням обирає місцеблюстителем патріаршого престолу, що було вагомим кроком до майбутнього обрання вже Патріархом. Це викликало переполох серед російського єпископату, невдоволеного владними амбіціями владики Філарета, а ще більше обуреного тим, що українець може стати Московським Патріархом. Як результат, митрополит Київський не зайняв навіть друге місце за кількістю голосів під час патріарших виборів на Помісному Соборі РПЦ 7-8 червня 1990 р. Невдоволений такими виборами, Філарет повертається в Україну. На той час Київський екзархат вже було перейменовано в Українську Православну Церкву.

Йому вдається переконати Священний Синод РПЦ, що за нових політичних обставин і, насамперед, через відновлення діяльності Української Греко-Католицької Церкви та відродження Української Автокефальної Православної Церкви, УПЦ необхідно надати особливі автономні права. Архієрейський Собор РПЦ 25-27 жовтня 1990 р. надає УПЦ статус незалежної і самостійної в управлінні. 26 жовтня 1990 р. Патріарх Алексій ІІ, особисто вручаючи в соборі св. Софії в Києві грамоту про статутне становище УПЦ, наголосив на необхідності збереження цілісності РПЦ.

Після невдалого державного путчу в СРСР і проголошення Верховною Радою незалежності України митрополит Філарет бере рішучий курс на відділення УПЦ від РПЦ. 1-3 листопада 1991 р. в Києві відбувся Помісний Собор УПЦ, який проголосив автокефалію. Митрополит на основі рішень Собору звернувся до Патріарха Алексія з проханням надати канонічну автокефалію УПЦ.

Московська патріархія відреагувала негативно на таке прохання, вбачаючи його головним ініціатором саме митрополита Філарета. У мас-медіа проти нього розпочинається пропаганда, висуваються звинувачення у співпраці з КДБ. Внаслідок такої пропаганди від владики Філарета відсторонилася більшість єрархів та вірних УПЦ.

На початок квітня 1992 р. до Москви був скликаний Архиєрейський Собор РПЦ, на якому питання про автокефалію було відкладено. Натомість, митрополита Філарета піддано жорсткій критиці за розкольницьку діяльність, він покаявся і пообіцяв після повернення до Києва скликати Архиєрейський Собор УПЦ і зректися первоєрархства в УПЦ. Але в Києві він відмовився від своєї обіцянки, заявивши, що її зробив під тиском, а сам Архиєрейський Собор в Москві назвав неканонічним. Тоді Патріарх Алексій ІІ ще раз закликав митрополита Філарета зректися влади, але відповіді не було. Тому патріархія заборонила йому діяти в якості Предстоятеля УПЦ, рукоположити архиєреїв, видавати звернення і накази. Група єрархів УПЦ скликає до Харкова 27 травня Собор, на якому 18 присутніх з 20 існуючих українських єпископів звільнили митрополита Філарета від обов'язків Предстоятеля УПЦ і заборонили йому священослужити. Новим Предстоятелем УПЦ обрано владику Володимира (Сабодана), митрополита Ростовського і Новочеркаського.

У відповідь митрополит Філарет збирає своїх прихильників, насамперед серед галицького духовенства та мирян. В Києві за ним залишався лише Володимирський собор і ще один храм. Заручившись активною підтримкою націонал-демократичних політичних кіл і особистою прихильністю Президента України Леоніда Кравчука, владика Філарет проводить 25 червня 1992 р. Всеукраїнський Православний Собор, на якому відбулося об'єднання УАПЦ з частиною УПЦ в нову структуру – УПЦ КП. Сам митрополит став заступником Предстоятеля УПЦ КП Патріарха Мстислава, хоча реально саме в його руках було зосереджено всю повноту влади у Церкві.

Після смерті Патріарха Мстислава 1993 р. наступним Предстоятелем УПЦ КП стає Патріарх Володимир (Романюк), а митрополит Філарет зберігає за собою посаду заступника. Через важкий стан здоров'я владики Володимира управління УПЦ КП зосереджується в руках Філарета.

На президентських виборах 1994 р. митрополит Філарет підтримав Президента Леоніда Кравчука, який зазнав поразки. В результаті владика втратив підтримку у вищих колах влади, оскільки новий Президент Леонід Кучма чітко підтримував УПЦ (Московського патріархату). Тому митрополит зайняв опозиційну щодо влади позицію.

Після раптової смерті Патріарха Володимира 14 липня 1995 р. владика Філарет був єдиною кандидатурою на його наступника. 22 жовтня 1995 р. відбулася його інтронізація на Патріарха Київського і всієї Руси-України. Після очолення УПЦ КП йому вдалося покращити свої стосунки з вищою державною владою, але все ж вони не були такими теплими, як за попереднього Президента.

У лютому 1997 р. Архиєрейський Собор РПЦ проголошує анафему Патріарху Філарету. Священний Синод УПЦ КП відреагував короткою заявою, в якій говориться, що така анафема від РПЦ не має канонічної сили над Предстоятелем УПЦ КП.

У тому ж 1997 р. за інціативи Патріарха Філарета та Указом Президента України Леоніда Кучми розпочалося відродження Золотоверхого Михайлівського Собору в Києві.

Протягом 1998 р. Предстоятель УПЦ КП провів візитацію своїх єпархій. У жовтні-листопаді він здійснив візит до США. В результаті цього візиту частина українських православних парафій в США та Канаді перейшла під омофор УПЦ КП, що викликало конфлікт між Патріархом Філаретом і українськими православними єрархами в діаспорі.

1999 р. УПЦ КП на чолі з владикою Філаретом підтримала на президентських виборах Леоніда Кучму, що сприяло їх зближенню та певним змінам в політиці Президента України в церковній сфері. Того ж року Патріарх Філарет отримав з рук Президента орден Ярослава Мудрого V ступеня.

В останні роки Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет бере активну участь в суспільно-політичному житті країни, підтримуючи націонал-демократичні та націонал-радикальні сили. Він зайняв категоричну позицію в питанні об'єднання українського православ'я, вважаючи, що УПЦ КП має лягти в основу помісної національної Церкви, а себе він бачить її найбільш відповідним на даний час главою. В одному з інтерв'ю Патріарх Філарет назвав національну помісну Церкву складовою національної ідеології України.

2000 р. – вийшли в світ перші томи повного зібрання послань і проповідей Предстоятеля УПЦ КП. З неприхованою прихильністю до Патріарха Філарета ставиться ряд українських загальнодержавних та регіональних видань, зокрема газети "Україна молода", "Вечірній Київ". У своєму виступі на Помісному Соборі УПЦ КП у січні 2001 р. виклав основи соціальної доктрини УПЦ КП.

Патріарх Філарет підтримав візит Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну, взяв участь у зустрічі Святішого Отця з членами Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій.

Наприкінці 2003 р. був членом-засновником Наради представників християнських Церков України.

З нагоди 75-річчя від дня народження 23 січня 2004 р. нагороджений Президентом України орденом князя Ярослава Мудрого 3-го ступеня.

Станом на 1 травня 2003 р. Українська Православна Церква Київського Патріархату мала 29 єпархій в Україні та 3 єпархії в Росії, всього – 32 єпархії, якими керують 35 архієреїв, з них п'ятеро – вікарні.

Найвищим органом Церкви є Всеукраїнський Православний ПОМIСНИЙ СОБОР, який скликається Патрiархом. Членами Собору є правлячi i вiкарнi Архієреї УПЦ Київського Патрiархату за своїм положенням. Процедура вибору на Собор делегатiв вiд клiру i мирян та їх кiлькiсть встановлюється Святiйшим Патрiархом i Синодом єпископiв.

АРХИЄРЕЙСЬКИЙ СОБОР iснує для регулювання i погодження духовних справ, що перевищують обсяг уповноважень i компетенцiй окремих єпископiв УПЦ Київського Патрiархату, в часi мiж Соборами Церкви, а рiвно i для справ Духовного Суду. Всi архієреї УПЦ Київського Патріархату становлять Архиєрейський Собор УПЦ Київського Патріархату. Архієрейський собор скликається Святiйшим Патрiархом Київським i всiєї Руси-України.

CВЯЩЕННИЙ СИНОД, очолюваний Патрiархом, здiйснює центральну, законодавчу, виконавчу i судову владу в перiод мiж Соборами. Священний Синод складається з голови – Патріарха, 6 постійних i двох тимчасових членiв.

Крiм Священного Синоду в керiвництвi Церквою на правах дорадчого органу бере участь ВИЩА ЦЕРКОВНА РАДА, яка складається iз членiв Священного Синоду Украiнськоi Православноi Церкви Киiвського Патрiархату та духовенства i мирян.

1. Священний Синод.

2. Єпископ Переяслав-Хмельницький Димитрiй, ректор Київської Духовної Академiї i Семінарії.

3. Протоiєрей Вiталiй Полiтило - ректор Львівської духовної семінарії.

4. Протоiєрей Борис Табачек.

5. Протоiєрей Володимир Черпак.

6. Протоiєрей Олександр Швець.

7. Iван Федорович Драч.

8. Павло Михайлович Мовчан – народний депутат України.

9. Микола Iванович Поровський.

10. Володимир Саввич Мулява.

11. Василь Михайлович Червонiй – народний депутат України.

12. Iгор Рафаїлович Юхновський – народний депутат України.

13. Дмитро Власович Степовик – професор Київської Духовної академії

14. Iван Васильович Дiяк - народний депутат України.

15. Голова Всеукраїнського Братства Св.Ап.Андрiя Первозваного Олександр Гудима



  • Учбовий Комiтет.

  • Вiддiл зовнiшнiх церковних зв'язкiв (голова Архиєпископ Рiвненський i Острозький Даниїл)

  • Управлiння духовно-патрiотичного виховання в Збройних силах України (голова проректор Київської Духовної Академiї прот. Димитрiй Садов'як).

  • Вiддiл УПЦ Київського Патрiархату по духовному вихованню в мiсцях позбавлення волi


УПЦ Київського Патріархату об'єднує 3672 парафії, на яких відправляють богослужіння 2815 священиків.

Українська Православна Церква Київського Патріархату має дві духовні академії (Київську і Львівську), богословський факультет при Чернівецькому університеті та 6 духовних семінарій, в яких навчається понад 1500 студентів.

Українська Православна Церква Київського Патріархату має 42 чоловічих та жіночих монастирі.

Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, крім періодичних видань, видав українською мовою всі богослужбові книги, які потрібні для звершення православного богослужіння українською мовою.

Майбутнiх пастирiв УПЦ Київського Патрiархату готує у 2 духовних Академiях, 1 Богословському факультетi при Чернiвецькому державному унiверситетi, 7 духовних семiнарiях та 4 духовних училищах, в яких навчається бiльше 1500 студентiв:

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

Похожие:

Религиозная палитра донецкой области справочное пособие iconКурс пожарно-технического минимума учебно-справочное пособие
С 55 Пожарная безопасность предприятия. Курс пожарно-технического минимума: Учебно-справочное пособие. 11-е изд. (с изм.). М
Религиозная палитра донецкой области справочное пособие iconНефтегазоносность Днепровско-Донецкой впадины
Характеристика нефтегазоносности Днепровско-Донецкой впадины (ддв)
Религиозная палитра донецкой области справочное пособие iconС. И. Татаринов, доктор философии, кандидат исторических наук (Артемовск Донецкой области)

Религиозная палитра донецкой области справочное пособие iconСправочное пособие Под общей редакцией Е. Г. Хохол Барановичи рио баргу 2008
В35 справ пособие / авт сост и общ ред. Е. Г. Хохол. — Барановичи
Религиозная палитра донецкой области справочное пособие iconКомпьютерные средства обучения
Хабарова Е. И., Панова С. А. Справочное пособие. Экология в таблицах – М.: Дрофа, 2001 – 128с
Религиозная палитра донецкой области справочное пособие iconУказатель
Современная Монголия : учебно-справочное пособие / Ж. Амгалан; Забайкальский гос гуманит-пед ун-т. – Чита, 2006. – 125 с
Религиозная палитра донецкой области справочное пособие icon1 Гальперин М. В. Практическая схемотехника в промышленной автоматике. 1987
Справочное пособие по электротехнике и основам электроники. Под ред. А. В. Нетушила. 1986
Религиозная палитра донецкой области справочное пособие icon«Актуальные проблемы, пути сотрудничества в области стоматологии стран Балтии»
Международный Конгресс стоматологов стран Балтийского региона Дентальная палитра 2009
Религиозная палитра донецкой области справочное пособие iconПрофсоюз трудящихся металлургической и горнодобывающей промышленности Украины
О несчастных случаях со смертельным исходом, происшедших на предприятиях горно-металлургического комплекса Донецкой области в ноябре...
Религиозная палитра донецкой области справочное пособие iconЛекция Информация и информационные процессы
Данные -это знания, представленные в Словарь синонимов. Справочное пособие/ан ссср, инст русского языка
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница