Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями»




НазваниеКонспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями»
страница1/15
Дата20.10.2012
Размер2.42 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Конспект лекцій


з дисципліни

«Економіка та управління знаннями»


для студентів спеціальності

8.000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання


Суми

Видавництво СумДУ

2010


Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 8.000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання / Укладач Ю.М. Мельник. – Суми : Видавництво СумДУ, 2010. – 148 с.


Кафедра маркетингу


ЗМІСТ


Вступ

ТЕМА 1Методологічні засади економіки знань…………………………….....4

ТЕМА 2 Знання як інформація…………………………………………………13

ТЕМА 3 Знання у сучасних організаціях………………………………………28

ТЕМА 4 Інтелектуальний капітал………………………………………………47

ТЕМА 5 Управління знаннями та інновації……………………..…………….59

ТЕМА 6 Менеджмент знань у практиці менеджменту організації…………..68

ТЕМА 7 Науково-технологічний розвиток як об’єкт дослідження

економіки знань………………………………………………………………....85

ТЕМА 8 Організація трансферу знань………………………………………..118

ТЕМА 9 Організація наукової роботи і освіти в Україні……………………131

Список використаної літератури ……………….………………….…………143


ТЕМА 1

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ


1.1 Передумови розвитку економіки знань як нової парадигми третього тисячоліття


В умовах світової фінансової кризи, наслідки якої відчувались і в поширенні кризових процесів в Україні, виникла необхідність перегляду існуючих та формування нових стратегічних напрямів розвитку національної економіки, які б охоплювали не тільки продовження становлення інноваційної моделі розвитку, посилення взаємозв’язку наука-промисловість, але й підвищення значущості інтелектуальної складової інноваційного потенціалу.

Дослідженням знань як джерела розвитку займались такі зарубіжні вчені, як: У. Петі, Г. Беккер, М. Блауг, К. Гріффін, Э. Денісон, Р. Кроуфорд, Ф. Махлуп, Т. Стюарт, У. Хадсон, Т. Шульц, Л. Сміт, Д. Рікардо, Дж.С. Мілль, К. Маркс та інші, які у своїх роботах від розгляду окремих аспектів продуктивних чинників працівника, перейшли до цілісного дослідження та розроблення концепції людського капіталу, його інтелектуальної складової, а також виявлення соціально-економічних умов формування і використання робочої сили.

На сьогодні більшість країн зайняли стратегічну позицію розвитку економіки знань, основою якої є не матеріальна, а інтелектуальна складова. Вступ світової економіки в новий етап розвитку – економіку знань – істотно змінив умови конкуренції країн [28]. У наш час різниця в рівні економічного розвитку значно менше визначається наявністю природних ресурсів. На перший план виходить здатність нації підвищувати якість людського капіталу, створювати нові знання і втілювати їх у виробничих системах [65].

Сучасний аспект прояву кризи у світовому масштабі спрямовує розвинені країни до переусвідомлення не лише процесів і механізмів економічної діяльності, а й переходу до нового соціально-економічного устрою, який би ґрунтувався на задоволенні не локальних потреб держави, а на індивідуально-універсальних засадах господарсько-економічного розвитку реального сектору економіки. Реалізація цих засад можлива за умови поступової реорганізації управління економічними процесами та їх переорієнтації на використання інноваційно-інтелектуальних ресурсів.

Ефективність реалізації та результативність завершення інноваційних процесів залежать не тільки від економічних чинників, але й від інтелектуальних та перцепційних, яким і відводиться провідна роль. Впровадженню інновацій повинне передувати змістовне прогнозування наслідків їх впливу на економіку. І лише за умови виявлення подальшого позитивного ефекту з’являється можливість спрямування на їх створення іншого ресурсного забезпечення. Однак тільки знання залишаються умовно невичерпним ресурсом і набувають значення не як рівень інтелектуальних можливостей, а як економічний ресурс, що стає базисом, супровідною силою та аналітично-контрольним засобом створення і впровадження інновацій.

Умови сьогодення потребують удосконалення процесів, які відбуваються під час становлення економіки, заснованої на знаннях, та виявлення ключових чинників формування в Україні нового типу економіки, де основними пріоритетами були б нагромадження, розвиток і використання інтелектуального потенціалу в єдиному симбіозі – «когнітивної економіки».

В умовах суперечливої взаємодії функціонуючих в економіці ринкових інститутів та з урахуванням дисбалансу інтересів бізнесу і держави, необхідно зазначити, що категорія «інтелектуальний потенціал» виражає неоднозначний характер економічних відносин. Роль інтелектуального потенціалу в житті українського суспільства недооцінюється і неоднозначно сприймається як бізнес-структурами, так і державними інститутами, що проявляється у:

- відсутності чіткого законодавства, яке регламентує відношення інтелектуальної власності;

- недостатньому фінансуванні сфер науки та освіти;

- низькій мотивації працівників освітньої і наукової сфер, що проявляється у відсутності прагнення до наукових досліджень, розробок та впровадження інновацій.

У сучасних умовах трансформаційних змін національної економіки інтелектуальний потенціал використовується опосередковано. Економічне зростання і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства нерідко мають протилежну спрямованість. Інтелектуальний потенціал не тільки не стає заділом економічного зростання, але і саме економічне зростання може призвести до збідніння і незатребуваності інтелектуального потенціалу. Однак слід зауважити, що саме наявність і застосування знань є джерелом створення інших засобів для економічного розвитку, а інвестиції в людину, як на приватному, так і на державному рівні, стають пріоритетними. Нові знання, що генеруються наукою, підготовка високоякісного людського капіталу на базі якісної освіти, створення додаткових цінностей виробничим сектором і бізнесом – невід’ємні компоненти сучасного суспільства, побудованого на знаннях [48]. У такому суспільстві відбувається поступове заміщення традиційних індустріальних засобів виробництва новими, які продукують прогресивні знання, за допомогою яких створюються додаткові цінності [48].

Стратегія розвитку економіки повинна ґрунтуватися на знаннях і не обмежуватись лише інвестиціями в людський капітал з метою підвищення рівня освіти. Вона повинна бути спрямована на забезпечення відкритості доступу до інновацій і знань та їх поширення і передбачати залучення інвестицій у ті процеси, які є рушійними важелями підвищення здатності акумулювати та використовувати знання з метою трансформації нематеріальних активів у матеріальні здобутки.

Запровадження механізмів активізації використання потенціалу знань потребує стратегії інформаційно-інноваційного розвитку, впровадження якої стане реальним лише за умов наявних стимуляційних заходів їх залучення та нагромадження.

Для переходу економічної системи на наступний етап розвитку необхідні нові напрями, які б базувалися на симбіозі гуманітарного і інженерного підходів, що потребує когнітивних технологій розвитку економіки. Це дозволить отримати синергетичний ефект від взаємодоповнюючого використання бізнес-технологій, а саме: концепцій систем якості, інформаційних бізнес-технологій та когнітивної складової.

Визначення «нова економіка» з часом трансформувалось в поняття «економіка знань», дослідження якої дозволило науковим колам світу відкрити шлях новому напряму, а саме – «когнітивній економіці», тобто системі управління базами знань. Головними особливостями такого типу економіки є:

- спрямованість не тільки на управління і застосування знань, а й забезпечення їх перетворення та зберігання;

- передбачає конгломеративність знань;

- створення цінностей ґрунтується на групуванні знань різних галузей;

- адаптація знань до нових сфер застосування.

Когнітологія як наука вивчає процеси сприйняття, пізнання, усвідомлення, мислення і навчання, моделюючи принципи організації і роботи звичайних і штучних інтелектуальних систем. Саме поєднання когнітивного напрямку із економічними, інформаційними та інженерно-технічними знаннями і визначає стратегічні орієнтири впровадження «когнітивної економіки», а саме:

- урахування важливості інтелектуального капіталу як інструменту і продукту із можливістю інтенсивного використання і швидкого реагування на процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі;

- реструктуризації дослідницької інфраструктури, зокрема покращання координації національної науково-дослідної діяльності;

- створення зони вільного переміщення знань, дослідників і технологій з метою посилення співробітництва та стимулювання конкуренції;

- перехід від «енергоємних» до «інформаційноємних» виробництв і процесів;

- визначення регіонами стратегічних позицій соціально-економічного розвитку;

- швидке реагування на зміни, які виникають в макросередовищі;

- використання симбіозу гуманітарного і інженерного підходів до розвитку економіки.

В умовах активізації процесів глобалізації науки особливої ваги набуває проблема розроблення та реалізації національних науково-технічних та інноваційних пріоритетів і взаємоузгодження з ними регіональних і галузевих програм [72]. Поступове переоснащення економіки на новій техніко-технологічній базі поряд із увпровадженням механізмів соціально орієнтованої ринкової економіки, удосконаленням всієї системи державного, регіонального і галузевого управління науковою сферою вимагають запровадження нових економічних важелів [72]. Головним завдання економічного розвитку України в розрізі «когнітивної економіки» має стати реорганізація розвитку регіонів, спрямована на збільшення продуктивності економічних ресурсів, а не їх перегрупування. Розвиток регіонів, безперечно, потребує фінансових вкладень, як державних, так і приватних, але за наявності науковообґрунтованих проектів, які були започатковані самостійно і мали б відчутні позитивні результати вже на первинних етапах реалізації. Доцільно зауважити, що застосуванню зазначених напрямів розвитку економіки приділяють увагу провідні вітчизняні та закордонні вчені, але акцентом вирішення питань цієї проблематики є саме встановлення ключової ролі науковців в управлінні реалізацією процесів становлення когнітивної економіки.

«Когнітивна економіка» як інженерно-гуманітарний симбіоз набуває змісту лише під керівництвом так званого «колективного розуму», а саме використання командного колегіального підходу до управління економічними процесами, який би базувався на створенні адміністративних інноваційних структур, до складу яких входили б науковці з різногалузевим професійним та науковим спрямуванням та виконували функції не лише дорадчих органів, що поширено сьогодні, але й мали владні повноваження.

Виведення економіки з кризового стану та її подальший розвиток потребують нових шляхів, одним з яких має стати не звичайне запровадження поетапних програм подолання проблем на основі короткострокових тактичних заходів, а створення нової системи суспільно-економічних відносин, яка б базувалась на засадах «когнітивної економіки» [28].


1.2. Сутність та основні риси економіки знань


В економічній теорії категорія «економіка знань» має багато значень. Насамперед вона містить у собі елементи, що належать до одного із секторів народного господарства, у якому відбуваєються виробництво, обробка знань і керування ними. Таким цей термін зародився в часи досліджень, що проводилися трьома випускниками Віденського університету, які заклали основи вивчення економіки знань, – Йозефа Шумпетера, Фрідріха Хайєка й Фріца Махлупа [3].

Засновником економіки знань як дисципліни вважається Ф. Махлуп, автор книги «Виробництво й поширення знань у США», що вийшла в 1962 р. (адаптована російською в 1966 р.) [3]. Однак із збільшенням «сектора знань» в умовах найбільшого економічного зростання, що досягається за рахунок наукових досліджень і інновацій, із зростанням освіченості населення, термін «економіка знань» набув другого значення, що стало згодом більш вживаним.

Під «економікою знань», або «економікою, заснованою на знаннях», стали розуміти такий тип економіки, у якому знання відіграють вирішальну роль. У такому значенні термін був популяризований, а не винайдений Пітером Друкером - ще одним американським ученим австрійського походження. Використання знань для виробництва економічних благ стало темою дванадцятої глави його книги The Age of Discontinuity (1968) [30].

У галузі макроекономіки, на стику політики й економічної науки, термін «економіка знань» застосовується в загальносвітовому масштабі для позначення суспільства майбутнього, до якого сьогодні прямує цивілізація розвинених країн. Дебора Амідон у роботі «Глобальний Імпульс Стратегії Знань» із цього приводу пише: «Сьогодні проводяться сотні конференцій, присвячених аспектам економіки, заснованої на знаннях, у всіх куточках Земної кулі. Те, що почалося в 1987 році як ініціатива, спрямована на використання інтелектуального капіталу нації, перетворилося в глобальний порядок денний міжнародного співробітництва. Технологія керування знаннями є універсальною й може застосовуватися в малих, середніх і великих підприємствах».

В умовах глобалізації, удосконалювання систем зв'язку й способів генерації нових технологій все частіше виникає потреба в перегляді старих методів управління й організації. У виробництві значно зростає значення таких інтелектуальних продуктів, як «ноу-хау», знання компанії.

Нові методи управління, які пропонуються теоретиками, і тестуються практиками, тісно пов'язані з поняттям «економіка знань». Вони називаються методами «управління знаннями», а також інструментами нової «економіки знань». Сьогодні у літературі й Інтернеті можна зустріти безліч праць з управління знаннями й іншими аспектами поводження керівника в новій економіці. Серед них роботи таких авторів, як Роберт Бакмен, Білл Гейтс, Бернд Шміт, Лаура Браун, Джеймс Брайен Куінн, Лендрі Чарлі, Ричард Флорида й багатьох, багатьох інших. Наприклад, ось цитата з 3-4-ї глав книги Роберта Бакмена (Robert H.Buckman «Building a Knowledge-Driven Organization». - McGraw-Hill, 2004): «Настала епоха компаній, орієнтованих на знання ( knowledge-driven). І в цій ситуації попереду виявляється той, хто зумів сконцентрувати в рамках своєї організації неформалізований інтелектуальний досвід і зрозумів, як передавати його від одного співробітника іншому».

Із проблем управління знаннями й економіки знань можна знайти безліч статей на таких інформаційних ресурсах російськомовного Інтернету: «Креативная экономика» (www.creativeconomy.ru), «Портал iTeam» (www.iteam.ru), «Сообщество менеджеров E-xecutive» (www.e-xecutive.ru), «Корпоративный менеджмент» (www.cfin.ru). Наприклад, цитата зі статті Тихомирової Е.В., Бовт В.В. «Технології для економіки знань»: «Економіка знань має на увазі, що країна й компанія (якщо дивитися більш локально) уміє працювати зі своїми знаннями, а точніше управляти ними. Під управлінням знаннями ми будемо розуміти вміння збирати, структурувати, зберігати, розвивати (у тому числі в заданому напрямку) і продавати знання».

Варто зазначити, що британська організація "The Work Foundation" розпочала у квітні 2006 року програму з вивчення терміна «knowledge economy» («економіка знань»), розраховану на 3 роки, ціною 1,5 мільйонів фунтів стерлінгів. Мета проекту - визначити суть терміна, зробити практичні висновки, які дозволили б зробити більш ефективною економіку як країн, так і окремо взятих підприємств [87].

З викладеного випливає, що сьогодні не існує чітко визнаного всіма визначення економіки знань. Тому необхідно уважно стежити за контекстом, у якому вживається цей термін.

У терміна «економіка знань» існують і альтернативи. У соціології частіше використовується термін «інформаційне суспільство», що відображає співтовариство людей, що живуть в економіці знань. «Економіка інформаційних технологій» - це теж спосіб визначення сучасної економіки. А в рамках перспективної економіки й відносин сучасності-майбутнього як альтернативу терміну «економіка знань» можна зустріти поняття «креативної економіки», що у такому розумінні розглядається, наприклад, у працях професора О.М. Мельникова й деяких інших російських учених.


1.3 Понятійний апарат економіки знань


Економіка знань:

1) соціально-економічна система, що ґрунтується на отриманні знань (поняття тотожне до інформаційної економіки);

2) економічні відносини, що виникають в галузі отримання знань [50].


1.4 Еволюція концепцій і моделей


Історичні етапи розвитку та формування інформаційного суспільства.

"Техніка як вміння застосовувати знаряддя праці існує з тих пір, як існують люди…". У стародавніх культурах, особливо у західній цивілізації, механічні засоби дозволяли полегшити діяльність людини.

Проте ця техніка залишалась у тих рамках, які були порівнянні з можливостями людини, не виходили за межі її світогляду. Все змінилося з кінця ХVIII століття. Саме тоді було здійснено стрибок, що охопив всю технічну сторону життя людини в цілому.

"…Було відкрито машини – машини, що автоматично виробляють продукти споживання. Те, що раніше робив ремісник, тепер робить машина".

Так на заході почався технічний та економічний бум підприємців, під час якого попереднє ремесло зникло за невеликим винятком. Таким чином, у виникненні сучасного технічного світу брали участь розвиток науки та винахідництва. Ні одне з них не могло б самостійно створити сучасну техніку. Ці фактори діяли об'єднано.

Головна причина, яка призвела до виникнення особливої "технологічної" цивілізації сучасності і такої різкої зміни цивілізацій, криється у виникненні машин як заключної ланки між людиною і природою.

Спочатку була "перша хвиля", яку Тоффлер називає "сільськогосподарчою". Земля всюди була основою економіки, життя, політики, родинної організації. Скрізь панував простий розподіл праці та існувало декілька каст та класів. Влада була авторитарною, соціальне походження людини визначало його місце у житті. Економіка була децентралізованою: кожна община виробляла більшу частину того , у чому відчувала необхідність.

Триста років тому назад відбувся "вибух, хвилі від якого обійшли всю землю, знищуючи стародавні суспільства та народжуючи якісно нову цивілізацію". Таким вибухом була промислова революція. До середини ХХ століття сили "першої хвилі" були знищені і на землі "запанувала індустріальна цивілізація". Однак влада її була не довгою, оскільки одночасно з нею на світ почала напливати нова хвиля , яка несла з собою нові інститути, відносини, цінності .

Цікаво, що Тоффлер бачить як рухливу силу історії науково-технічний прогрес, якому відповідає сьогодні психологія людей. Таким чином, плину історії він надає трохи механістичний відтінок, зображуючи його у вигляді постійної боротьби між наступною та теперішньою "хвилями" [71].

Довгостроковий прогноз розвитку людства, розрахований на підставі даних минулого та теперішнього розвитку світової економіки, охоплює два важливих історичних етапи. Перший етап - це сільськогосподарська революція, яка пройшла близько десяти тисяч років тому назад і фактично створила сучасну цивілізацію. Вона поширювалась по світу протягом 8 тисяч років, різко змінивши умови життя людини, але до стабільного зростання економіки не призвела.

Другим найважливішим етапом вважається "великий перехід", на якому ми перебуваємо сьогодні. Він розпочався 200 років тому, коли людей було не так багато, жили вони бідно та повністю залежали від сили природи. Цей період завершиться в наступні 200 років, коли на зміну "катастрофічному поєднанню невдач та невмілого керівництва" людство значно зросте чисельно, стане багатим та значною мірою навчиться керувати силами природи.

Цей період можна розподілити на такі 3 фази: фазу індустріальної революції, фазу суперіндустріальної (технологічної) світової економіки і фазу постіндустріальної світової економіки та світового співтовариства.

Зниження темпів економічного зростання призвело до того, що виникають нові, неекономічні типи діяльності та інтереси. Ця фаза розвитку суспільства називається "постіндустріальною", оскільки у суспільстві знижується інтерес до промислової та сільськогосподарської діяльності (але зовсім не до товарів), тому ця фаза означає кінцевий момент епохи Великого переходу, а ймовірно, вона буде викликати постійні зміни в умовах життя людини.

"Сільськогосподарський" перехід можна виділити в окремий етап розвитку людства. Однак його періодизація нової та найновішої історії інша. Явно прослідковується принцип опосередкованості взаємодії людини та природи (через техніку – через технологію – через інформацію) з метою виробництва продукту та споживання продуктів природи.

Жодна країна ніколи не обходилась та не могла обійтись без того, щоб в ній чогось не виготовлялось. Це твердження сьогодні настільки справедливо, як і 200 років назад. Однак деякі важливі акценти змінились. Точно так, як і раніше, центр тяжіння економіки став зміщуватись від сільського господарства до промисловості, так і сьогодні він зміщується від промисловості до інформації. І подібно до того як у кінці вісімнадцятого на початку дев'ятнадцятого століття склалась постаграрна економіка, так сьогодні технологічно передові сектори глобального суспільства переходять на стадію постіндустріальної економіки.

В аграрній економіці господарська діяльність була пов'язана переважно з виробництвом достатньої кількості продуктів харчування, а обмежуючим фактором, звичайно, була доступність гарної землі. В індустріальній економіці господарська діяльність була переважаючою у виробництві товарів, а обмежувальним фактором найчастіше був капітал. В інформаційній економіці господарська діяльність – це головним чином виробництво та застосування інформації з метою зробити всі інші форми виробництва більш ефективними, тим самим створюючи більше матеріальне багатство. Обмежувальним фактором тут є знання.

Розміщуючи економічний аспект розвитку людства, заслуговує на увагу той факт, що характеризує кожну суспільну формацію через сутність господарської діяльності та обмежувальний фактор. Можна помітити, що перехід до нової суспільної формації виникає при зміні основи господарювання чи подолання обмежувального фактору.

ХХ століття – це час, коли людство вперше за всю свою історію може серйозно подумати про добробут усіх людей. Якщо це так, то це в основному завдячуючи еволюції універсальної електронної інформаційної системи, здатної пов'язати всіх людей. Мова йде про настання інформаційного століття.

Технологія пропонує нам набагато більші інформаційні та комунікаційні ресурси, ніж коли-небудь мало людство. Ці ресурси настільки великі, що стає очевидним те, що ми входимо в нову еру – еру інформаційного століття. США – перша країна, яка здійснила перехід від аграрного суспільства до індустріального та від нього до такого суспільства, яке навіть важко однозначно визначити; зрозуміла лише одна його характеристика: головним видом його економічної діяльності стає виробництво, зберігання та поширення інформації.

Який можливий сценарій розвитку інформаційного суспільства в майбутньому? Можна помітити загальну модель змін – трикомпонентний прогресивний рух: становлення головних економічних галузей з виробництва та поширення інформації, розширення номенклатури інформаційних послуг для інших галузей промисловості та уряду, створення широкої системи інформаційних засобів на споживчому рівні.

О. Тоффлер констатує факт переходу до інформаційного суспільства у США. Він повністю погоджується з пропозицією Дайзарт та Белла про триступеневу концепцію та концентрує свою увагу на трансформаціях саме останньої, "інформаційної" стадії розвитку суспільства.

Думка про технічну революцію, яка ґрунтується на інформації, не є новою. Ще всередині шестидесятих років виявилося, що США стає постіндустріальним суспільством. Третя, промислова революція значною мірою базується на досягненнях у телекомунікаційних та інформаційних процесах. Зайнятість у сфері промисловості та будівництва залишається, як завжди, переважно без змін, у той час коли робоча сила зросла. Тенденції показують, що найбільш динамічними в минулому столітті були сфери, пов'язані з інформацією.

Автор підкреслює спільність точки зору всіх філософів, які розглядали "інформаційне суспільство" у поєднанні з сучасними змінами в суспільній ролі науково-технічної революції. Але на відміну від інших він не акцентує увагу виключно на виробничій сфері, не виключаючи з розгляду соціальний та культурний аспекти оновлення [27].


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Похожие:

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг”
Конспект лекцій з дисципліни „Управління інноваційним розвитком” / Укладачі: С. М. Ілляшенко, О. А. Біловодська. – Суми: Вид-во СумДУ,...
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconНф-15 «Економіка праці та соціально-трудові відносини» Статус кредитного модуля (дисципліни) обов'язковий
Основними цілями дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини» є озброєння менеджерів, маркетологів, економістів сучасними...
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” для студентів спеціальності 040106 „Екологія, охорона навколишнього середовища та
Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” / укладач Р. А. Васькін. – Суми: Сумський державний університет, 2010. – 115 с
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з курсу «управління якістю»
Менеджмент якості являється спеціалізованим видом управлінської діяльності. До таких спеціалізованих видів управлінської діяльності...
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» icon1. Предмет, методи І завдання дисципліни «Управління трудовим потенціалом» (Об'єкт, предмет І методи управління трудовим потенціалом. Завдання І структура дисципліни)
Базові курси: Політекономія, Правознавство, Управління персоналом, Мікроекономіка, Макроекономіка, Економіка праці І соціально-трудові...
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з дисципліни «Автоматизація технологічних процесів І установок»
Конспект лекцій з дисципліни «Автоматизація технологічних процесів І установок» для студентів 5 курсів усіх форм навчання зі спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з дисципліни охорона праці навчальний посібник
С. С. Козлов. Конспект лекцій з дисципліни „ Охорона праці ”. Навчальний посібник. Київ: нтуу „кпі”. 2007. – 79 с
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з навчальної дисципліни «Контроль та вимірювання параметрів рідин І газів»
Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Контроль та вимірювання параметрів рідин І газів» / Укладачі: С. С. Антоненко, Е. В. Колісніченко....
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» icon1. Персонал організації як об'єкт управління
Базові курси: Економічна теорія, Економіка підприємства, Охорона праці, Економіка праці І соціально-трудові відносини, Управління...
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница